Рішення № 57338888, 14.04.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 643/11110/15-ц Головуючий І інстанції - Горбунова Я.М.

Провадження: 22-ц/790/1880/16 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.

Категорія: відшкодування шкоди

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Бездітка В.М.,

суддів - Сащенка І.С., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря -Котлярової М.Ю.,

розглянув матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України та Генеральної прокуратури України на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Генеральної прокуратури України, прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

У липні 2015 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.08.2015 року під час обшуку 18.08.2013 року в належному їй на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_1, були вилучені гроші у сумі 14700 грн. В березні 2014 р. слідчим їй було повідомлено, що на вказані кошти було накладено арешт ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.03.2013 року. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2014 р. ухвалу слідчого судді було скасовано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання слідчого слідчої групи ГСУ УМВС України старшого лейтенанта міліції Суркова А.В. про накладання арешту на майно - повернуто прокурору прокуратури Дніпропетровської області Зубицькому Павлу Миколайовичу для усунення недоліків в строк у сімдесят дві години. Апеляційним переглядом встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна та додані матеріали не відповідають вимогам ч.2 ст.171 КПК України, і роз'яснено, що в разі не виправлення недоліків після спливу зазначеного строку вилучені кошти у сумі 14700 грн. підлягають негайному поверненню ОСОБА_1 Протягом сімдесяти двох годин недоліки усунуто не було, з клопотання про накладання арешту на грошові кошти до слідчого судді сторона обвинувачення не звернулась, тимчасово вилучені грошові кошти в сумі 14700 гривень ОСОБА_1 повернуті не були. Вона неодноразово зверталась до слідчого з проханням повернути їй гроші, однак усі її звернення були проігноровані. Зважаючи, що гроші їй повернуті не були, вона була змушена звернутись за допомогою до народних депутатів України, які направили до Генеральної прокуратури України звернення позивача про повернення тимчасово вилучених коштів. Після тривалої переписки з органами прокуратури та правоохоронними органами лише 10 березня 2015 року їй було видано вилучені гроші в сумі 14700 грн. готівкою. Внаслідок незаконної бездіяльності посадових осіб органів прокуратури, яка виразилася у невиконанні свого обов'язку щодо повернення належних їй незаконно вилучених грошових коштів, вона перенесла сильні душевні переживання та страждання, при цьому, вимушена була змінити свій образ життя, так як тривалий процес захисту свого права та звернення до різних інстанцій з цією метою, відволікав її від процесу виховання та навчання своєї неповнолітньої дитини, відривав її від звичайних занять і робочих питань, але вона на шкоду своїм інтересам намагалася довести своїми діями, що тільки боротьба за справедливість зможе зробити життя в Україні кращим. Тривалість такої боротьби і зневіра у існуючу правоохоронну систему призводили ще до більших душевних переживань. Також зазначала, що сума коштів, яку незаконно у неї вилучили та тривалий час не повертали, була для неї значною, внаслідок чого, вона була обмежена у коштах для забезпечення своїх життєвих потреб і це також викликало в неї душевні переживання.

Просила стягнути на підставі, зокрема ст.1167, ч.6 ст. 1176 ЦК України з держави Україна за рахунок державного бюджету на її користь 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю службових осіб прокуратури: прокурора Генеральної прокуратури України Карпалюка Р.М., прокурора прокуратури Дніпропетровської області Зубицького П.М., стосовно невиконання обов'язку щодо негайного повернення тимчасово вилученого майна у вигляді коштів у розмірів 14 700 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 січня 2016 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Відшкодовано моральну шкоду, завдану ОСОБА_1 незаконно бездіяльністю службових осіб прокуратури Дніпропетровської області та Генеральної прокуратури України, стягнуто з держави Україна в особі прокуратури Дніпропетровської області та Генеральної прокуратури України за рахунок державного бюджету на відшкодування завданої моральної шкоди суму у розмірі 10 000 грн. на користь ОСОБА_1. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. В обґрунтування скарги зазначено, що ст.1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, яка була завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно - розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно - розшукову діяльність», Про «Організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Зазначені в вказаному законі дії не були застосовані до позивача Зазначено, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних доказів в обґрунтування понесеної моральної шкоди. Також відповідно до вимог ст.1174 ЦК України, відшкодування моральної шкоди підлягає у разі незаконних дій або бездіяльності органів прокуратури та їх посадових осіб. Але, в даному разі не була встановлена зазначена бездіяльність. Для вирішення спорів про відшкодування моральної шкоди необхідна наявність певних умов, а саме: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Суд не врахував, що позивачем не доведені зазначені умови, для відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись з рішенням суду, Генеральна прокуратура України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. В обґрунтування скарги зазначено, що при ухвалені рішення суд в порушення вимог ст.167 ЦК України не встановив наявності всіх складових цивільного правопорушення необхідного для відшкодування шкоди, виходив з того, що з вини працівників прокуратури Дніпропетровської області та Генеральної прокуратури упродовж 72-х годин не була виконана ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2014 року про негайне повернення ОСОБА_1 вилучених коштів, що спричинило заподіяння останній моральної шкоди. Однак, даний висновок є помилковим, так як для застосування міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. Зазначено, що ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2014 року була отримана органами прокуратури лише через декілька місяців після її винесення. Так само апеляційним судом невчасно повернуто прокурору клопотання слідчого про арешт майна із додатками, що виключало можливість виконання ним відповідних процесуальних дій, тим більше протягом, 72 годин. Дії прокурорів у передбаченому законодавством порядку не оскаржувалися, протиправність їх поведінки не встановлено. Також рішення суду першої інстанції не містить обґрунтувань, в чому полягає моральна шкода, заподіяна ОСОБА_1, які втрати немайнового характеру настали, які страждання або інші негативні явища відбулися. Взагалі відсутнє обґрунтування розміру шкоди, не наведено жодних розрахунків при визначенні суми відшкодування.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

По справі встановлено, що в рамках кримінального провадження № 12013000000000099 від 14.01.2013р. на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.08.2015 року під час обшуку 18 вересня 2013 року в належному на праві власності позивачу ОСОБА_1 будинку за адресою: АДРЕСА_1, були вилучені гроші у сумі 14700 грн.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.09.2013 р. на гроші накладено арешт.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2014 р. ухвалу слідчого судді скасовано та постановлено нову, якою клопотання слідчого слідчої групи ГСУ УМВС України старшого лейтенанта міліції Суркова А.В. про накладання арешту на майно - повернуто прокурору прокуратури Дніпропетровської області Зубицькому Павлу Миколайовичу для усунення недоліків в строк у сімдесят дві години. В ухвалі зазначено, що апеляційним переглядом встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна та додані матеріали не відповідають вимогам ч.2 ст.171 КПК України, і роз'яснено, що в разі не виправлення недоліків після спливу зазначеного строку вилучені кошти у сумі 14700 грн. підлягають негайному поверненню ОСОБА_1

Протягом сімдесяти двох годин недоліки усунуто не було, з клопотання про накладання арешту на грошові кошти до слідчого судді сторона обвинувачення не звернулась, тимчасово вилучені грошові кошти в сумі 14700 гривень повернуті позивачу після 72-ти годин не були.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово зверталась до слідчого Суркова А.В. та прокурора Зубицького П.М. з проханням повернути гроші, а саме: письмова заява про повернення тимчасово вилучених коштів від 03 квітня 2014 року на адресу СГ ГСУ МВС України до слідчого Суркова А.В.; письмова скарга від 18 квітня 2014 року до прокурора Дніпропетровської області Федика Р.Р.; повторна письмова скарга до прокурора Дніпропетровської області Федика Р.Р. від 16 травня 2014 року. Вказані вимоги були проігноровані.

Листом № 21/1 від 12 серпня 2014 року прокуратурою Дніпропетровської області було повідомлено позивача, що засвідчені копії ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2013 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2014 року направлено 24 червня 2014 року прокурору Генеральної прокуратури України Карпалюку Р.М. для прийняття рішення.

На протязі тривалої переписки з квітня 2014 року по березень 2015 року, тільки після отримання листа Генеральної прокуратури України від 30 січня 2015 року, в якому містилися конкретні вказівки щодо порядку вчинення процесуальних дій відповідно до ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2014 року листом прокуратури Дніпропетровської області від 09.02.2015 року зобов'язано управління фінансового забезпечення і бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Дніпропетровській області повернути позивачу грошові кошти. Відповідно до видаткового касового ордеру 10 березня 2015 року ОСОБА_1 було видано грошові кошти в сумі 14700 грн. готівкою .

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з вимог ст. ст. 23, 1167, 1176, 1190 ЦК України. Посилаючись на те, що будь-які об»єктивні підстави для невиконання ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2014 р. у встановлений судом строк - сімдесят дві години, для повернення позивачу грошових коштів відсутні, що дало підстави для визнання вини у діях посадових осіб прокуратури стосовно позивача ОСОБА_1 При частковому задоволенні позовних вимог на суму 10000 грн., суд врахував характер та тривалість перенесених позивачем переживань.

Колегія суддів з такими висновками рішення суду не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Вимогами ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідно також встановлювати наявність такої шкоди, протиправну поведінку заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вину.

В судовому засіданні встановлено, що прокурором Зубрицьким Г.М. 24.06.2014 року було отримано особисто ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2014 р., якою ухвалу слідчого судді було скасовано та постановлено нову, якою клопотання слідчого слідчої групи ГСУ УМВС України старшого лейтенанта міліції Суркова А.В. про накладання арешту на майно - повернуто прокурору прокуратури Дніпропетровської області Зубицькому Павлу Миколайовичу для усунення недоліків в строк у сімдесят дві години.

Після чого, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2014 р. була спрямована до Генеральної прокуратури України для прийняття подальшого процесуального рішення. 17.10.2014 р. Генеральна прокуратура України для організації виконання вказаної ухвали скерувалась до ГСУ МВС України, де зберігались кошти позивача, про що повідомили ОСОБА_1

09.02.2015 року прокуратурою Дніпропетровської області спрямовано лист до управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУМВС України в Дніпропетровській області з копією ухвали апеляційного суду для виконання вимог ст. ст. 169, 171, 173 КПК України та повернення вилучених коштів, після чого 10.03.2015 кошти у сумі 14 700 гривень ОСОБА_1 повернуто.

На підставі вказаного, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що не існувало об'єктивних підстав для невиконання ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2014 року.

Фактами з якими матеріальний закон пов»язує настання цивільної - правової відповідальності за заподіяння немайнової шкоди, є реальність її спричинення, а також безумовна протиправність діяння заподіювача, доведеність його вини та наявність причинного зв'язку між шкодою та таким діянням.

З матеріалів справи не вбачається доказів, які доводять, що саме через бездіяльність посадових осіб Генеральною прокуратурою України та Державною казначейською службою України ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду. Так як, після отримання ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.03.2014 р. здійснювалася низка повідомлень зі сторони Генеральної прокуратури з метою повернення коштів позивачу.

Крім того, враховуючи, що дії прокуратури у передбаченому законодавством порядку не оскаржувались, протиправність поведінки та бездіяльність не встановлена. А тому, протиправної поведінки апелянтів та причинного зв'язку між їх діями направленими на вирішення питання про повернення коштів ОСОБА_1 та настання шкоди у позивача не вбачається.

Суд першої інстанції, при вирішенні спору, застосувавши до спірних правовідносин загальні підстави деліктної відповідальності за завдану моральну шкоду в порушення ст. 1167 ЦК України, не встановив наявності всіх складових цивільного правопорушення.

У той час як доказати заподіяння шкоди за правилами Цивільного Кодексу України, зокрема за ст.ст.1167, ч.6 ст.1176 ЦК України, на відміну від ч.1 ст.1176 ЦК України повинна позивач.

ОСОБА_6, заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди через бездіяльність слідчих органів та органів прокуратури, посилалась на норми Цивільного Кодексу України, а не на ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який несе пряму дію у разі застосування до особи процесуальної дії через бездіяльність слідчих органів та органів прокуратури зазначеної у вказаному законі.

Позивач вказувала на те, що зазнала сильних душевних страждань, їй було завдано моральну та психічну шкоду її здоров'я.

Однак, жодних належних та допустимих доказів, на підтвердження своїх вимог, зокрема в чому саме виразилися заподіяні душевні страждання позивач не надала. Що ж стосується доводів про погіршення стану здоров'я то дані посилання не підтверджуються належними доказами.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Генеральної прокуратури України задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення. У позові ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий -

Судді -