Постанова № 57336127, 18.04.2016, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/4690/15-а

Категорія 3

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2016 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.

секретаря судових засідань Пелех О.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Плекан С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, мотивуючи тим, що ОСОБА_2 перебував з відповідачем у трудових відносинах у період з 12.02.2008 року по 24.03.2015 року, з 03.06.2014 року працював на посаді начальника відділу соціальної роботи Галицького району м.Львова Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. 24.03.2015 року відповідачем видано наказ про його звільнення відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, невиконання наказів та доручень роботодавця та 25.03.2015 року зроблено відповідний запис у трудовій книжці. Підставою для звільнення є накази №177-К від 08.04.2014 року, №586-к від 26.09.2014 року, №589-к від 29.09.2014 року та постанова Галицького районного суду м.Львова у справі №461/7913/14-а. Позивач стверджує, що виконував покладені на нього трудові обов'язки в повному обсязі. Позивача було звільнено без жодної на те законної підстави, а тому, просив визнати незаконним та скасувати накази №166-К від 25.03.2015 року та №160-К від 24.03.2015 року, поновити на посаді начальника відділу соціальної роботи Галицького району Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - ЛМЦСССДМ), стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 25.03.2015 року.

06.04.2016 року представник позивача подав до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с.160-165), в якій просив поновити на роботі з дня звільнення, виплатити заробітну плату за час незаконного звільнення у розмірі 19004,34 грн.та стягнути 12669,56 грн. моральної шкоди

У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог. Просив позов задоволити у повному обсязі (а.с.160-165).

Представник відповідача у судовому засіданні подав письмові заперечення. Зокрема зазначив, що порушення, які виявились підставою для застосування до позивача дисциплінарного звільнення полягають у тому, що існують 15 епізодів вчинення проступку ОСОБА_2, а саме невиконання вимог підпункту 1.2 п.1 наказу від 27.11.2014 року №722. Також у порушення п.4 наказу №40-К від 28.01.2015 року позивач подав керівництву Центру недостовірні дані щодо проведеної роботи керівником відділу із працівниками відділу. У порушення п.1 наказу №96 від 25.06.2013 року ОСОБА_2 був неправомочний скеровувати листи за своїм підписом до інших установ. Так, у порушення п.1 наказу ЛМЦСССДМ від 25.06.20013 року №96 «Про регламент ведення документообігу у відділах соціальної роботи ЛМЦСССДМ» ОСОБА_2 був неправомочний скеровувати за своїм підписом листи до інших установ. Окрім того, стверджує, що впродовж року до часу звільнення позивача за порушення трудової дисципліни до нього застосовувались дисциплінарні стягнення, зокрема, оголошувались догани відповідно до наказів №177-к, №586-к, №589-к. Стверджує, що позивача, відповідно до наказу відповідача, було переміщено на рівнозначну посаду в інший структурний підрозділ Центру. Також свої заперечення мотивує тим, що оскільки Конфедерація ВПЛ пропустила строк надання письмової відповіді на запит роботодавця, вважається, що тим самим остання дала згоду на розірвання трудового договору із позивачем. Стверджує, що від первинної профспілки Центром отримано необґрунтовану відмову права застосувати до позивача дисциплінарного звільнення, а від Конфедерації вільних профспілок Львівщини не отримано відповіді у строк, передбачений КЗпП України, у зв'язку з чим просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

12.02.2008 року відповідно до наказу №9 ОСОБА_2 був призначений на посаду начальника відділу соціальної роботи Франківського району м.Львова Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді як такий, що успішно пройшов конкурсний відбір (а.с.9). Надалі наказом №327-К від 03.06.2014 року ОСОБА_2 був переміщений на посаду начальника відділу соціальної роботи Галицького району м.Львова Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (а.с.10).

Згідно наказу №160-К від 24.03.2015 року ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади у зв'язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, невиконання наказів та доручень роботодавця на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, з яким ОСОБА_2 був ознайомлений 25.03.2015 року (а.с.67).

Наказом ЛМЦСССДМ №166-К від 25.03.2015 року внесені зміни та доповнення до наказу №160-К від 24.03.2015 року «Про звільнення ОСОБА_2.», який ОСОБА_2 отримав 06.04.2015 року (а.с.74).

Підставами застосування положень п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України ЛМЦСССДМ зазначила, що ОСОБА_2 порушив п.1 наказу ЛМЦСССДМ №96 від 25.06.2013 року «Про регламент ведення документообігу у відділах соціальної роботи ЛМЦСССДМ», а враховуючи факт застосування до працівника заходів дисциплінарного стягнення впродовж року, а саме: наказ №177-к від 08.04.2014 року «Про оголошення догани ОСОБА_2»; наказ №586-к від 26.09.2014 року «Про оголошення догани ОСОБА_2»; наказ №589-к від 29.09.2014 року «Про оголошення догани ОСОБА_2».

28.11.2014 року видано наказ №726-К «Про скерування подання до Первинної профспілкової організації працівників ЛМЦСССДМ Конфедерації вільних профспілок Львівщини» з приводу отримання згоди виборного органу профспілки на притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за порушення ним трудової дисципліни на підставі наказів №586-К та №589-К. 03.12.2014 року було скеровано відповідному органу вищевказане подання.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, постановою Галицького районного суду м.Львова від 02.06.2015 року скасовано накази №586-К від 26.09.2014 року та №589-К від 29.09.2014 року. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду вищевказану постанову в частині скасування вказаних наказів було залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.03.2016 року у відкритті провадження відмовлено (а.с.143-148, 166-168).

ЛМЦСССДМ 06.01.2015 року звернулось до Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації працівників ЛМЦСССДМ Конфедерації вільних профспілок Львівщини (далі - ППОП ЛМЦСССДМ КВПЛ) з поданням про надання згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 відповідно до ст.147 КЗпП України.

26.02.2015 року складено акт про те, що ОСОБА_2 допущено порушення вимог підпункту 1.2 п.1 наказу №722-К від 27.11.2014 року (а.с.101).

Окрім того, постановою Галицького районного суду м.Львова від 02.06.2015 року скасовано п.1.1. - п.1.5. наказу ЛМЦСССДМ №722-К від 27.11.2014 року. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду вищевказану постанову було залишено без змін. У свою чергу ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.02.2016 року постанову Галицького районного суду м.Львова від 02.06.2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.128-129, т.2 а.с.2-3).

Судом також встановлено, що ЛМЦСССДМ листом №2607-вих-237 від 02.03.2015 року звертався ППОП ЛМЦСССДМ КВПЛ з поданням про отримання згоди на звільнення працівника за систематичне невиконання ним без поважних причин своїх обов'язків. У даному поданні зазначено, що ЛМЦСССДМ виявлені факти систематичного невиконання начальником відділу соціальної роботи Галицького району ОСОБА_2 без поважних причин обов'язків, покладених на нього посадовими обов'язками, трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, що ОСОБА_2 вимог підпункту 1.2. п.1 наказу №722 від 27.11.2014 року.

У мотивації Конфедерації вільних профспілок Львівщини від 25.03.2015 року на подання від 02.03.2015 року зазначено, що Президія Конфедерації вільних профспілок Львівщини не вбачає законних підстав для надання згоди на звільнення ОСОБА_2 за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, про що свідчить лист від 25.03.2015 року (а.с.73).

Таким чином, на думку відповідача систематичність невиконання позивачем трудових обов'язків полягало у невиконанні працівником своїх посадових обов'язків, вказівок, доручень, роботодавця, про що свідчить наказ №177-к від 08.04.2014 року, у невиконанні вимог підпункту 1.2 п.1 наказу №722 від 27.11.2014 року, у поданні керівництву Центру недостовірних даних щодо проведеної роботи керівником відділу із працівниками відділу, про що свідчить наказ №40-К від 28.01.2015 року та у неправомочному скеровувані за своїм підписом листів до інших установ, про що свідчить наказ №96 від 25.06.2013 року.

Суд погоджується з позицією відповідача щодо невиконання працівником своїх посадових обов'язків, вказівок, доручень, роботодавця, про що свідчить наказ №177-к від 08.04.2014 року, оскільки відповідачем дотримано строки притягнення до відповідальності та порядок, відповідно до вимог КЗпП України.

В той же час порушення підпункту 1.2. п.1 наказу від 27.11.2014 року №722, пункту четвертого наказу від 28.01.2015 року №40-К та пункту першого наказу від 25.06.2013 року №96 не є порушенням трудової дисципліни, що дає підстави для звільнення позивача.

Так, проаналізувавши наказ №96 від 25.06.2013 року, суд дійшов висновку про відсутність прямої заборони на скеровування позивачем листів до інших установ за власним підписом.

Відповідно до Положення про відділ соціальної роботи ЛМЦСССДМ відділ соціальної роботи ЛМЦСССДМ є підрозділом ЛМЦСССДМ, що забезпечує організацію та проведення у м.Львові соціальної роботи із соціально незахищеними категоріями сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, а також координує роботу районних відділів соціальної роботи м.Львова (а.с.12-14).

Відповідно до п.4.1. вказаного Положення відділ під час виконання покладених на нього завдань, зокрема, взаємодіє з органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, а також фізичними особами усіх форм власності. Згідно п.5.4 цього Положення відділ має право, зокрема, одержувати від підприємств, установ та організацій інформацію з питань, що належать до його компетенції.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників ЛМЦСССДМ, затвердженого зборами трудового колективу ЛМЦСССДМ, наказ №193-К від 29.12.2012 року, прийняття працівників на службу в органах місцевого самоврядування проводиться відповідно до ст.10 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування». Окрім того, цими правилами встановлюються основні обов'язки службовців та посадових осіб місцевого самоврядування ЛМЦСССДМ (а.с.16-19).

Таким чином, при виконанні посадових обов'язків позивачу дозволено представляти орган, який він очолює, про що свідчить вищевказане Положення та посадова інструкція (а.с.15). Тобто, суд розцінює підпис позивача у скерованих ним листах, а також залишення свого робочого місця як функцію представництва очолюваного органу.

Підписання без дозволу вищестоящого керівника Рубай О.А., на думку суду, не є порушенням трудових обов'язків, що стало підставою для звільнення позивача з роботи та порушило його конституційне право на працю. Таке втручання в трудові права позивача є не пропорційними з точки зору сталої практики Європейського суду з прав людини.

Що ж стосується доводів представника відповідача про те, що ППОП ЛМЦСССДМ КВПЛ пропущено строк надання відповіді ЛМЦСССДМ на його подання про надання згоди на звільнення працівника від 02.03.2015 року, суд вважає такі безпідставними, оскільки ст.39 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Відтак, закінчення строку надання відповіді ППОП ЛМЦСССДМ КВПЛ припадає на 28.03.2015 року, оскільки таке подання останнім було отримано лише 13.03.2015 року.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що за передбаченими п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Оскільки накази №586-К від 26.09.2014 року та №589-К від 29.09.2014 року скасовано, тому суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування наказів №160-К від 24.03.2015 року та №166-К від 25.03.2015 року підлягають задоволенню. Відтак, ОСОБА_2 підлягає поновленню на посаді начальника відділу соціальної роботи Галицького району Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з дня звільнення, тобто з 25.03.2015 року.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договiр, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договiр до закiнчення строку його чинностi можуть бути розiрванi власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема,систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10-1389/0/4-12 від 27.09.2012 року «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права», виходячи зі змісту ч.3 ст.252 КЗпП України та ч.3 ст.41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення керівників виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів) допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок). У зв'язку із цим отримання згоди на звільнення лише вищого виборного органу первинної профспілки підприємства та звільнення працівника є порушенням зазначених вимог Закону (постанова від 06.02.2012 року №6-79цс11).

Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Розрахунок середньоденної заробітної плати здійснюється відповідно до постанови КМУ «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 року. Відповідно до п.1 цей порядок застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу.

Так, за січень-лютий 2015 року позивачу було виплачено заробітну плату в розмірі 5294,20 грн. Заробітна плата позивачу нараховувалась до 25.03.2015 року. Вказана заробітна плата нарахована за 40 днів січня-лютого 2015 року. Таким чином, середньоденна заробітна плата складає: 5294,20 грн. : 40 днів = 132,36 грн. З моменту звільнення та до 25.03.2016 року є наступна кількість робочих днів: березень 2015 р. - 5 днів, квітень 2015 р. - 21 день, травень 2015 р. - 18 днів, червень 2015 р. - 20 день, липень 2015 р. - 23 дні, серпень 2015 р. - 20 днів, вересень 2015 р. - 22 дні, жовтень 2015р. - 21 день, листопад 2015 р. - 21 день, грудень 2015р. - 23 дні, січень 2016р. - 18 днів, лютий 2016р. - 21 день, березень 2016 р. - 19 днів, а всього: 253 дні. Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 132,36 грн. х253 дні = 33487,08 грн.

Однак, відповідно до п.32 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Судом встановлено, що відповідно до довідки про доходи №47 від 13.04.2016 року, Обласним комунальним шкірно-венеричним диспансером за період з 01.05.2015 року по 31.03.2016 року позивачу було виплачено заробітну плату в розмірі 27252,25 грн. (а.с.244).

У зв'язку із звільненням позивача без законної підстави, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6234,83 грн. (із розрахунку: 33487,08 - 27252,25) за період з 26.03.2015 року по 18.04.2016 року, оскільки позивач отримував заробітну плату за даний період, перебуваючи на посаді завідуючого господарством в Обласному комунальному шкірно-венеричному диспансері.

Виходячи із положень ст.256 КАС України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць, а також поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Що стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до вимог п.5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Як вбачається зі змісту ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Оскільки позивачем належним чином не обґрунтовано завдання йому моральної шкоди, суд дійшов висновку в цій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою поданою відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог

Частиною 1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

У відповідності до ст.94 КАС України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Тому судові витрати у справі необхідно покласти на відповідача, з урахуванням правового статусу позивача, що передбачає його звільнення від оплати судових витрат.

На підставі наведеного, відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п. 19 постанови Пленум Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.23 ЦК України, ст.ст. 40, 235 КЗпП України, керуючись ст.ст. 2, 17-19, 69, 71, 94, 158-163 КАС УкраїниУкраїни, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задоволити частково.

Визнати незаконними та скасувати накази Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 24.03.2015 року №160-К «Про звільнення ОСОБА_2.» та від 25.03.2015 року №166-К «Про внесення змін та доповнень до наказу від 24.03.2015 року №160-К «Про звільнення ОСОБА_2.».

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділу соціальної роботи Галицького району Львівського міського центру соціальних служб сім'ї, дітей та молоді з 25.03.2015 року.

Стягнути з Львівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (код ЄДРПОУ 34522157) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.03.2015 року по 18.04.2016 року в розмірі 6234,83 грн. (сума визначена без врахування утримань прибуткового податку й інших обов'язкових платежів).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Суддя Зубачик Н.Б.