Рішення № 57330620, 19.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/4416/14-ц 19.04.2016 19.04.2016 19.04.2016

Провадження №22-ц/784/496/16

Справа №484/4416/14-ц Головуючий у 1-й інстанції Закревський В.І.

Провадження № 22ц-784/496/16 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Категорія 46

Рішення

Іменем України

19 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем Гавор В.Б.,

за участю:

- представника відповідачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, Первомайського міжміського бюро технічної інвентаризації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Первомайського міського нотаріального округу Цихоня В.А. про визнання недійсним договору дарування, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивач зазначав, що є власником квартири АДРЕСА_3. В цій квартирі зареєстровані його дружина, діти та відповідачка ОСОБА_4

Посилаючись на те, що відповідачка з дня реєстрації у спірній квартирі не проживає, а проживає фактично за іншою адресою, участі в утриманні житла не приймає, позивач просив визнати її такою, що втратила право користування вказаним житловим приміщенням на підставі ст.ст. 317,319,405 ЦК України та ст.ст.71,72 ЖК України.

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 виконавчого комітету Первомайської міської ради, Первомайського МБТІ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Первомайського міського нотаріального округу Цихоня В.А. в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати поважною причину пропуску строку позовної давності та поновити цей строк;

визнати недійсним договір дарування від 22 квітня 2009 року, згідно якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру видане 17 березня 2009 року на ім'я ОСОБА_5;

скасувати державну реєстрацію права власності за останнім на вказану квартиру;

скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на зазначену квартиру, проведену на підставі договору дарування від 22 квітня 2009 року.

ОСОБА_4 вказувала на те, що квартира АДРЕСА_1 належала її брату ОСОБА_5

01 липня 1992 року відповідно договору дарування, брат ОСОБА_5 подарував їй зазначену квартиру. В БТІ вона право власності за собою на квартиру не зареєструвала, так як на той час закон цього не вимагав.

У листопаді 2014 року їй стало відомо, що квартира, після того як була їй подарована, була повторно відчужена ОСОБА_5 своєму синові ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 22 квітня 2009 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 незаконно розпорядився належним їй майном, позивачка просила про задоволення її зустрічного позову.

Ухвалою Первомайського місьрайонного суду Миколаївської області від 27 листопада 2014 року зустрічний позов ОСОБА_4 об'єднаний із первісним позовом ОСОБА_3

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 грудня 2015 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Поновлено ОСОБА_4 строк позовної давності.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 № НОМЕР_1 видане 17 березня 2009 року на ім'я ОСОБА_5

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 від 19 березня 2009 року, проведену на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Первомайської міської ради Миколаївської області від 17 березня 2009 року, реєстраційний №26742817.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3, укладений 22 квітня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. за реєстровим № 2018.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 від 24 квітня 2009 року, реєстраційний № 26742817 проведену на підставі договору дарування від 22 квітня 2009 року.

Додатковим рішенням цього ж суду від 08 лютого 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, в задоволенні зустрічного позву ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі довідки житлово - будівельного кооперативу «Олімпійський» від 12 червня 1992 року, зареєстрованої у Первомайському МБТІ за реєстровим №12427 від 30 червня 1992 року за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на квартиру № 46, що розташована в будинку № АДРЕСА_3 (а.с.99).

01 липня 1992 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_4 договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Другої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області, згідно з яким ОСОБА_5 подарував належну йому на праві власності квартиру № 46, що розташована в будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_4, яка є його рідною сестрою.

З 08 вересня 1992 року, тобто після укладення договору дарування ОСОБА_4 постійно зареєстрована у спірній квартирі (а.с.50).

Частиною 1 ст. 41 ЦК УРСР ( в редакції, чинній на час укладення сторонами договору дарування) встановлено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Згідно із ст.. 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Відповідно до ст.. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК УРСР до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила ст. 227 ЦК.

Стаття 227 ЦК УРСР визначає, що такий договір має бути нотаріально посвідчений, а недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору.

Із системного аналізу наведених положень ЦК можна дійти висновку про те, що правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.

Оскільки спірну квартиру було придбано ОСОБА_4 на підставі договору дарування, тобто в установленому законом порядку, то у неї виникло право власності на зазначене нерухоме майно.

Незважаючи на наявність договору про відчуження спірної квартири і зміну її власника, 17 березня 2009 року виконавчим комітетом Первомайської міської ради Миколаївської області на ім'я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на квартиру № 46, що розташована в будинку АДРЕСА_3.

Після одержання ОСОБА_5 свідоцтва про право власності, 22 квітня 2009 року, останній на підставі нотаріально посвідченого договору повторно подарував цю ж квартиру своєму синові - ОСОБА_3 (а.с.14).

Після чого, ОСОБА_3 зі своєю сім'єю зареєструвалися у спірній квартирі і йому були видані розрахункові книжки по оплаті за квартиру та комунальні послуги.

20 жовтня 2015 року рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25 листопада 2015 року, в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування спірної квартири від 01 липня 1992 року, відмовлено у зв'язку з тим, що оспорений договір дарування укладено у встановленій ст. ст. 277, 244 ЦК УРСР формі, а підстави, передбачені ст. 58 цього ж Кодексу для визнання його недійсним, відсутні (а.с.139-141).

Наполягаючи на задоволенні зустрічного позову, ОСОБА_4 посилалася на те, що право власності у неї на вказану квартиру виникло на підставі договору дарування від 01 липня 1992 року, а тому свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно на ім'я ОСОБА_5 17 березня 2009 року є незаконним.

Відповідно до статей 317,319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Ураховуючи зазначене, а також те, що на час видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно від 17 березня 2009 року, останній вже не був його власником, відтак, набуття ним права власності на спірний об'єкт нерухомості є незаконним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку визнання недійсним оспорюваного свідоцтва виданого17 березня 2009 року на ім'я ОСОБА_5, як такого, що порушує права і законні інтереси ОСОБА_4, якій це майно належить.

В той же час, вирішуючи спір в частині визнання недійсним договору дарування спірної квартири, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, суд першої інстанції помилково виходив з того, що оскільки набуття права власності ОСОБА_5 на квартиру визнане незаконним, тому він не мав права на відчуження квартири, а тому оспорюваний договір дарування квартири від 22 квітня 2009 року необхідно визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Так, звертаючись до суду із зустрічним позовом, позивачка просила визнати недійсним договір дарування спірної квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що зазначеним договором порушено її майнові права на зазначену квартиру.

Згідно із положенням ЦК України, особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215 -235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338).

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.. 203 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуванне у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

З урахуванням наведеного, обраний ОСОБА_4 спосіб захисту в частині визнання недійсним договору дарування спірної квартири, укладеного 22 квітня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не відповідає вимогам закону.

Вимоги ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_5 від 19 березня 2009 року на спірну квартиру, не підлягають задоволенню оскільки скасування державної реєстрації є наслідком недійсності свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, яке здійснює орган виконавчої влади до повноважень якого входить скасування державної реєстрації, яка не була залучена до участі у справі в якості співвідповідача.

Крім того, наступне укладення ОСОБА_5 із ОСОБА_3 договору дарування 22 квітня 2009 року, свідчить про перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_3 та само по собі про втрату юридичних і правових властивостей свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_5 17 березня 2009 року.

Що стосується позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 від 24 квітня 2009 року, то ця вимога є похідною від вимоги про витребування майна, яке було придбано не у його власника.

Враховуючи наведені обставини, суд помилково задовольнив вимоги ОСОБА_4 в частині визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації.

Крім того, суд визнав безпідставним пропуск ОСОБА_4 строку позовної давності.

Статтею 257 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи те, що про порушення свого права ОСОБА_4 дізналася у листопаді 2014 року, після отримання копії первісного позову ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а доказів про те, що про наявність оспорюваного свідоцтва про право власності на нерухоме майно вона була повідомлена раніше матеріали справи не містять, тому є підстави вважати, що строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України позивачка не пропустила.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_3 є вірним.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житловий будинок, садиба, квартира (статті 379-382 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені статтями 16, 386,391 ЦК України.

Між тим, статтями 71,72, ч. 1 ст. 157 ЖК, ч.3 ст. 405 ЦК України передбачено умови визнання особи такою, що втратила право користування квартирою чи будинком, якщо ця особа є або наймачем жилого приміщення, або членом сім'ї власника, а не його не власником.

З огляду на те, що ОСОБА_4 є власницею спірної квартири і обмеження чи втручання в користування цим майном законом не передбачено, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність вимог позивача за первісним позовом про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_3

Посилання апелянта на неукладеність договору дарування від 01 липня 1992 року, з огляду на відсутність його реєстрації, не ґрунтується на вимогах чинного на час укладання договору дарування цивільного законодавства, оскільки обов'язок щодо реєстрації договору дарування у органах технічної інвентаризації та виникнення права власності з моменту державної реєстрації речового права передбачено лише ЦК України від 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року. Нормами ЦК УРСР 1963 року для виникнення права власності на підставі договору дарування достатньо факту передачі майно обдарованому і такий факт не пов'язується з реєстрацією договору в органах БТІ.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, що відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в частині задоволення зустрічних вимог ОСОБА_4 та додаткового рішення цього ж суду від 08 лютого 2016 року і ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звернулася із вимогами про визнання недійсним договору дарування, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації.

Згідно п.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» із позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Із врахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2015 року, як це передбачено ч.1 ст.4 вказаного Закону, по кожній із позовних вимог ОСОБА_4 при подачі позову повинна була сплатити по 243 грн.60 коп. судового збору, а всього - 730 грн. 80 коп.

Згідно квитанції по сплаті судового збору ОСОБА_4 за подачу зустрічної позовної заяви сплатила 243 грн. 60 коп.

Тому відповідно до ст.88 ЦПК України при розподілі судових витрат з відповідачки на користь держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 487 грн. 20 коп.

Крім того, згідно квитанції по сплаті судового збору ОСОБА_3 за подачу апеляційної скарги сплатив 1071 грн. 84 коп. Вимоги його апеляційної скарги задоволені в розмірі 68%, а тому на його користь із ОСОБА_4 підлягає стягненню 273 грн. 31 коп.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суд Миколаївської області від 30 грудня 2015 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 та додаткове рішення цього ж суду від 08 лютого 2016 року скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, Первомайського міжміського бюро технічної інвентаризації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Первомайського міського нотаріального округу Цихоня В.А. про визнання недійсним договору дарування, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації, задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 № НОМЕР_1 видане 17 березня 2009 року на ім'я ОСОБА_5

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 487 грн. 20 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 273 грн. 31 коп. судового збору.

Це ж рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді :