Рішення № 57330283, 19.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/9744/13-ц 19.04.2016 19.04.2016 19.04.2016

Провадження №22-ц/784/843/16 Суддя по 1 інстанції: Спінчевська Н.А.

Суддя доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Категорія: 44

Рішення

Іменем України

19 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю:

-позивачки ОСОБА_1,

-відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представника - ОСОБА_4,

-представника третьої особи - ТОВ «Нікодім - Сервіс» - Монець С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючих в своїх інтересах

та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6,

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2015 року, з урахуванням додаткового рішення того ж суду від 7 серпня 2015 року у справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючих в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Нікодім -Сервіс», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_2», орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, про виселення,

та зустрічним позовом

ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючих в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

встановила:

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, діючих в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, про їх виселення із кімнати № 45 у гуртожитку по АДРЕСА_2 як тимчасових жильців, без надання іншого житлового приміщення.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2012 року задоволено позовні вимоги об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_2» (далі - ОСББ) та визнано її такою, що втратила право користування вказаною кімнатою гуртожитку. На виконання цього рішення її було знято з реєстрації у спірній кімнаті № 45 і вказана кімната була надана у користування відповідачам на підставі рішення загальних зборів ОСББ від 14 грудня 2012 року.

За її заявою заочне рішення було переглянуто і рішенням того ж суду від 23 квітня 2013 року знову задоволено позовні вимоги ОСББ, а та визнано такою, що втратила право користування вказаною кімнатою гуртожитку. Проте, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 вересня 2013 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСББ до неї.

На підставі цього рішення 22 жовтня 2013 року відновлено її реєстрацію в спірній кімнаті, що, на її думку, є підставою для відновлення її права на користування гуртожитком. Проте відповідачі відмовляються звільнити житлове приміщення, заперечуючи наявність у неї правових підстав для користування кімнатою.

Посилаючись на викладені обставини та вимоги ст. 99 ЖК України ОСОБА_1 просила виселити відповідачів зі спірної кімнати, як тимчасових жильців, без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалами Ленінського районного суду м. Миколаєва, які постановлені в судових засіданнях 14 квітня 2014 року та 13 січня 2015 року, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучені: товариство з обмеженою відповідальністю «Нікодім - Сервіс», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_2», орган опіки та піклування Миколаївської міської ради.

Заперечуючи проти позову, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючи в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у липні 2015 року звернулися до суду із зустрічним позовом про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною кімнатою у гуртожитку.

В обґрунтування позову вказували, що починаючи з 1 лютого 2004 року ОСОБА_1 не проживає у спірній кімнаті, не несе витрат за користування та комунальним послугам, у зв'язку з чим, рішенням суду було задоволено позов ОСББ й вона була визнана такою, що втратила право користування квартирою.

За ОСОБА_1 з 2005 року зареєстровано право власності в порядку спадкування на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, де вона й проживає постійно з 2004 року.

Заочне рішення суду від 1 жовтня 2012 року щодо позбавлення ОСОБА_1 права користування кімнатою № 45 набрало законної сили і в цей період вказана кімната була надана в користування їх сім'ї на підставі рішення загальних зборів ОСББ від 14 грудня 2012 року. З цього часу вони там проживають та зареєстровані, іншого житла не мають, перебувають на квартирному обліку у виконкомі Миколаївської міської ради.

В подальшому, за скаргою ОСОБА_1, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 вересня 2013 року було скасовано рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСББ, у зв'язку з тим, що ОСББ є неналежним позивачем.

Посилаючись на викладені обставини та вимоги ст.ст. 71-72 ЖК України, відповідачі просили про задоволення їх зустрічних позовних вимог.

Представник третьої особи ТОВ «Нікодім - Сервіс» вважав, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а зустрічний позов відповідачів - відхиленню.

Представник третьої особи ОСББ вважав, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні , а зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3, разом із їх неповнолітнім сином ОСОБА_6, із кімнати АДРЕСА_2, без надання іншого житлового приміщення. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Додатковим рішенням того ж суду від 7 серпня 2015 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, просили його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити їх зустрічний позов.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачів підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Задовольняючи первісні позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що її право користування кімнатою у гуртожитку порушено.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що вони є неналежними позивачами за їх зустрічним позовом до ОСОБА_1

Між тим, колегія не може погодитися з висновком суду першої інстанції про порушення права ОСОБА_1 на користування кімнатою у гуртожитку.

Як вбачається із матеріалів справи, гуртожиток по АДРЕСА_2 у м. Миколаєві, рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 2 липня 1973 року № 628, був прийнятий в експлуатацію та переданий на баланс Миколаївської взуттєвої фабрики № 8, яка у 1993 році була приватизована шляхом корпоратизації у АТ «Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство «Нико», а гуртожиток ввійшов до складу цілісного майнового комплексу останнього.

8 вересня 1999 року АТ «Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство «Нико», як співзасновник ТОВ «Нікодім Сервіс», передало будівлю гуртожитку до статутного фонду цього господарського товариства, яке зареєстроване 9 червня 1999 року. Основним видом статутної діяльності ТОВ «Нікодім -Сервіс» є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 88-91 т. 2).

14 лютого 2008 року (протокол № 4) ТОВ «Нікодім -Сервіс» з метою входження до складу учасників ТОВ «Добробут -ТСТ» передало будівлю гуртожитку до статутного фонду новоствореного ТОВ «Добробут -ТСТ» (а.с. 77 т.2).

В подальшому, загальними зборами учасників ТОВ «Добробут -ТСТ», протоколом № 5 від 2 квітня 2011 року, було утворено ОСББ «АДРЕСА_2» (зареєстроване як юридична особа 9 червня 2011 року), якому ТОВ «Добробут -ТСТ» цим же рішенням передало будівлю гуртожитку на обслуговування. Основним видом діяльності ОСББ, як юридичної особи, зазначено комплексне обслуговування об'єктів (а.с. 92-104 т. 2).

У липні 2011 року АТ «Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство «Нико», звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ «Нікодім-Сервіс» (третя особа - ТОВ «Добробут -ТСТ») про визнання недійсним рішення установчих зборів ТОВ «Нікодім -Сервіс» від 14 лютого 2008 року (протокол № 4) щодо створення ТОВ «Добробут -ТСТ» та передачі до його статутного фонду будівлі гуртожитку.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25 серпня 2011 року відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2011 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 20 грудня 2011 року, скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 25 серпня 2011 року та постановлено нове, яким позов АТ «Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство «Нико» задоволено. Визнано недійсним рішення установчих зборів ТОВ «Нікодім -Сервіс» від 14 лютого 2008 року (протокол № 4) щодо створення ТОВ «Добробут -ТСТ» та передачі до його статутного фонду будівлі гуртожитку (а.с. 105-113 т.2).

На підставі вищезазначеної постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2011 року запис про реєстрацію ТОВ «Добробут - ТСТ» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців скасовано 25 жовтня 2012 року (а.с. 169-171).

Проте, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, існує запис, внесений 30 березня 2011 року про реєстрацію права приватної спільної часткової власності за ТОВ «Добробут - ТСТ» на 7334/1000 часток гуртожитку.

Так, із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 10 березня 2015 року (а.с. 161 т.1), а також і станом на 13 квітня 2016 року (а.с.57-63 т.2) вбачається, що вказаний гуртожиток, зареєстрований на праві приватної спільної часткової власності за 42 співвласниками, із яких: 41 фізична особа та 1 юридична особа - ТОВ «Добробут - ТСТ», за яким з 30 березня 2011 року реєстровано 7334/10000 часток на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 12 лютого 2009 року, яке набрало законної сили 24 лютого 2009 року (справа № 17/700/08), яке в подальшому не оскаржувалось (а.с. 161-168 т.1, а.с. 58 т.2).

З урахуванням викладених обставин та пояснень в судовому засіданні представників третіх осіб, між ТОВ «Нікодім - Сервіс» (яке не визнає правомірність заснування ТОВ «Добробут -ТСТ» та заснування останнім ОСББ) та ОСББ існує конфлікт інтересів, оскільки фактичним власником гуртожитку та його балансоутримувачем, згідно із державною звітністю, є ТОВ «Нікодім - Сервіс», а гуртожиток знаходиться в управлінні та обслуговуванні ОСББ та зареєстрований на праві власності за ТОВ «Добробут -ТСТ», а запис про реєстрацію останнього скасовано ще 25 жовтня 2012 року.

Таким чином, починаючи з вересня 1999 року гуртожиток перебував у власності, на балансі та в управлінні ТОВ «Нікодім -Сервіс», яке самостійно його утримувало та мало право надавати житлові кімнати в найм (оренду).

Частка в ньому державної або комунальної власності відсутня, гуртожиток до комунальної власності м. Миколаєва не передавався.

В гуртожитку, крім власників кімнат та орендарів житла, проживають, у тому числі і мешканці, яким гуртожиток вперше надавався у зв'язку із їх роботою на Миколаївській взуттєвій фабриці № 8.

Статтями 127, 128, 129 ЖК України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер , який видає адміністрація підприємства.

За змістом зазначених норм жила площа в гуртожитку надається особам, які перебувають з підприємством у трудових відносинах. Надання жилої площі особам, які не працюють на підприємстві, без спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету та/або без ордеру, не відповідає вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що у спірній кімнаті № 45 гуртожитку позивачка ОСОБА_1 зареєстрована одна з 13 березня 1990 року, у трудових відносинах з Миколаївською взуттєвою фабрикою № 8 не перебувала, вселена у кімнату № 45 без належної правової підстави - спільного рішення адміністрації та профкому й ордер на вселення не видавався, її проживання у гуртожитку не пов'язане із виконанням трудових обов'язків.

У липні 2012 року ОСББ звернулося до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право користування вказаною кімнатою гуртожитку, посилаючись на те, що з 1 лютого 2004 року (більше ніж 7 років) вона в ньому не проживає і не сплачує за проживання та користування комунальними послугами більше року.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2012 року позов ОСББ задоволено. На виконання цього рішення суду її було знято з реєстрації у гуртожитку з 23 листопада 2012 року (а.с. 4, 8 т. 1)

Спірна кімната № 45 надана в користування відповідачів на підставі рішення загальних зборів ОСББ від 14 грудня 2012 року (а.с. 42). З цього часу вони, складом сім'ї із трьох осіб, там зареєструвалися та проживають, здійснюють оплату за користування житлом та комунальними послугами на рахунок ОСББ. Іншого житла не мають, перебувають на квартирному обліку у виконкомі Миколаївської міської ради.

За заявою позивачки заочне рішення було переглянуто і рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСББ, а її визнано такою, що втратила право користування вказаною кімнатою гуртожитку (а.с. 5- 6 т.1).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 вересня 2013 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні зазначених позовних вимог ОСББ до ОСОБА_1, в зв'язку з тим, що такий позивач є неналежним.

На підставі рішення апеляційного суду її реєстрація за попередньою адресою відновлена 22 жовтня 2013 року (а.с. 7).

У листопаді 2013 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом про виселення відповідачів, який обґрунтовувала тим, що відновлення її реєстрації у гуртожитку є безумовною підставою для відновлення її права на користування гуртожитком та виселення відповідачів, як тимчасових жильців.

Крім того, у листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до того ж суду з окремим позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про вселення до кімнати № 45 гуртожитку. Справа не розглянута, знаходиться у провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва після скасування рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 липня 2014 року та ухвали апеляційного суду від 20 жовтня 2014 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 23 вересня 2015 року (а.с. 190-193, 208 т. 1 , а.с. 48-49 т.2).

Вирішуючи позов про захист права користування приміщенням у гуртожитку, суд повинен перевірити законність набуття особою цього права. Тому сам по собі факт відновлення реєстрації позивачки у спірній кімнаті, не свідчить про наявність права на проживання та правомірність її вселення до гуртожитку.

Як вбачається із пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні, її вселення та реєстрація у гуртожитку з 13 березня 1990 року відбулося за взаємною усною згодою керівництва Миколаївської взуттєвої фабрики № 8 та середнього міського професійно-технічного училищі № 10, де вона працювала.

Записами у трудовій книжці позивачки підтверджується, що вона з 1979 року й на час розгляду справи судом постійно працювала у середньому міському професійно-технічному училищі № 10 (а.с. 73-82 т.1).

ОСОБА_1 з 3 березня 1990 року й на час звернення до суду перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 (до вселення у гуртожиток), що підтверджується копією її паспорта, проте в спірній кімнаті зареєстрована одна. З її пояснень в суді вбачається, що чоловік був забезпечений житловою площею за місцем проживання його батьків.

Фактично в спірній кімнаті позивачка не проживає з лютого 2004 року, що підтверджується копією Акту від 10 липня 2012 року, складено представниками ОСББ за участю мешканців гуртожитку, який позивачкою не спростовано (а.с. 151 т. 1).

Вона зазначала, що у зв'язку необхідністю догляду за матір'ю переїхала до неї. Після смерті матері успадкувала квартиру, що підтверджується інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. ОСОБА_1 на праві власності належить трикімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 23 травня 2005 року (а.с. 69-70 т.1).

Поліпшення житлових умов позивачка не потребує й на квартирному обліку не перебуває.

ОСОБА_1 також не відноситься до кола осіб, які мають право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку, відповідно до Закону України від 4 вересня 2008 року з наступними змінами «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Згідно із ст. 1 цього Закону його дія поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитку та фактично проживають у них.

Крім того, дія цього Закону поширюється у тому числі й на гуртожитки, що були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) у разі передачі його до комунальної власності (за рішенням власника або суду).

На обгрунтування правомірності свого вселення до гуртожитку ОСОБА_1 надала лист (від 7 серпня 2014 року у відповідь на її запит) керуючого санацією товариства з додатковою відповідальністю «Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство «Нико» (яке є правонаступником АТ «Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство «Нико») ОСОБА_8 (а.с. 148 т. 2).

Цим листом повідомляється, що гуртожиток їй надано у зв'язку з роботою на Миколаївській взуттєвій фабриці № 8 та на підставі відповідного ордеру, виданого на підставі спільного рішення адміністрації і профспілки. Зазначені документи передані до ТОВ «Нікодім-Сервіс» у 1999 році, засновником якого виступило АТ «Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство «Нико».

Проте, зазначене у цьому листі не містить жодної конкретизації щодо дати прийняття такого рішення (або видачі ордера), акту передачі цих документів до ТОВ «Нікодім-Сервіс» тощо. Як і не надано таких документів від ТОВ «Нікодім -Сервіс».

До того ж, зміст листа суперечить наявним у справі письмовим доказам, які є належними та допустимими у відповідності до вимог ст.ст. 57-59 ЦПК України. Зокрема, посилання у листі на перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Миколаївською взуттєвою фабрикою № 8 на час її вселення спростовується записами у її трудовій книжці про відсутність трудових відносин.

За такого, такий лист не є належним доказом на підтвердження правомірності вселення позивачки у гуртожиток.

Інших доказів щодо обставин вселення у гуртожиток позивачка не надала і матеріали справи не містять.

За такого, колегія приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності вселення до гуртожитку ОСОБА_1 не надала.

Звертаючись до суду із позовом про виселення відповідачів, як тимчасових жильців, позивачка посилалась на порушення її права на проживання в кімнаті гуртожитку, а також вважала, що має право на її безоплатну приватизацію.

Проте, аналіз та оцінка усіх вищезазначених доказів у своїй сукупності виключає правомірність вселення позивачки та користування житловою площею у гуртожитку, тому колегія вважає, що право позивачки, про захист якого вона просила, не порушено.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України судовому захисту підлягає лише порушене право, тому й відсутні підстави для задоволення її позову про виселення відповідачів.

Згідно із роз'ясненнями ч. 4 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» суд, установивши, що особа не набула права на жиле приміщення, з цих мотивів відмовляє в позові про захист порушеного права.

Оскільки суд першої інстанції дійшов іншого висновку, тому оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі за їх зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право на проживання у спірній кімнаті гуртожитку, є неналежними позивачами.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3., 1985 року народження, з народження проживає у вказаному гуртожитку, як донька та член сім'ї ОСОБА_10 (її мати). ОСОБА_9 вселилася у гуртожиток у зв'язку з наявністю трудових відносин із Миколаївською взуттєвою фабрикою № 8 (а в подальшому із АТ «Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство «Нико») та перебувала у трудових відносинах з 15 вересня 1980 року по 15 вересня 2003 року.

Зазначене вбачається із пояснень відповідачів та підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_9, копіює паспорта та копією картки «форми А» (щодо здійснення реєстрації /перереєстрації). ОСОБА_9 зареєстрована та проживає у гуртожитку з 3 березня 1981 року й по час розгляду справи, зокрема, з 29 травня 2007 року у кімнаті № 44, яка з 2009 року перебуває у її приватній власності (а.с. 143-146 т. 2).

У 2001 року ОСОБА_3 вибула зі складу сім'ї своєї матері, оскільки створили окрему сім'ю із ОСОБА_2, де вони проживали та були зареєстровані в різні періоди в кімнатах № 46 та № 11-а. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_6, а 10 жовтня 2003 року вони зареєстрували шлюб.

Перебуваючи у складі сім'ї матері, відповідачка була поставлена на квартирний облік у виконкомі Миколаївської міської ради, а з 24 лютого 2006 року вона складом своєї сім'ї (три особи) перебуває на квартирному обліку (а.с. 148 т.2 ). Житла на праві власності у відповідачів немає (а.с. 138-139 т. 2).

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ніколи не перебували у трудових відносинах із Миколаївською взуттєвою фабрикою № 8 або із АТ «Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство «Нико», як і створеними в подальшому господарськими товариствами ( ТОВ «Нікодім -Сервіс», ТОВ «Добробут -ТСТ», ОСББ), що підтверджується копіями їх трудових книжок та їх поясненнями в суді апеляційної інстанції (а.с. 123-137 т. 2).

На підставі загальних зборів ОСББ від 14 грудня 2012 року їм надана в користування спірна кімната № 45 (а.с. 42 т.1), в якій вони проживають, вносячи плату на рахунок ОСББ за проживання та користування комунальними послугами.

Відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, а також відповідно до положень Статуту ОСББ, затвердженого 27 травня 2011 року (а.с. 96-102), членами ОСББ є власники (співвласники) квартир (фізичні та юридичні особи), метою створення ОСББ є забезпечення захисту прав його членів, а завданням - належне утримання будинку та прибудинкової території, здійснення господарської діяльності для забезпечення власних потреб (пункти 1.1- 2.2 Статуту). Наймачі, орендарі та інші користувачі квартир не є членами ОСББ і вони не беруть участі в управлінні будинком гуртожитку (пункт 10.1 Статуту).

Отже, відповідачі не є членами ОСББ, їх проживання у кімнаті № 45 на підставі вказаного рішення, хоча й без укладання окремого договору у письмовій формі, свідчить про наявність між ними правовідносин щодо найму (оренди) житла.

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідачі за їх зустрічним позовом до ОСОБА_1 є неналежними позивачами, відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.

З урахуванням викладеного та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення відповідачів з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючих в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2015 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх неповнолітнього сина ОСОБА_6 із кімнати № 45 гуртожитку по АДРЕСА_2 в м. Миколаєві та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючих в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, про їх виселення із кімнати № 45 гуртожитку по АДРЕСА_2 в м. Миколаєві.

В іншій частині рішення суду та додаткове рішення суду від 7 серпня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 121,80 грн. судового збору на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - по 60,90 грн. на користь кожного із них.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: