Рішення № 57325788, 18.04.2016, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/5106/15-ц

2/405/1161/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2016 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Плохотніченко Л.І.

за участю секретаря Волошиної І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до обласної суспільно політичної газети «Сільське життя плюс» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася з позовом до відповідача про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначила, що 25.06.2015 року відповідачем було надруковано статтю із заголовком «Ошуканий «за власним бажанням», якою їй нанесено образу та вчинено наклепи на неї, як керівника, та інших відповідальних працівників станції. Крім того, позивач вказала, що недостовірною інформацією про неї та працівників Знамянської СЕ(Ш)МД, її репутації та здоровю заподіяно моральну шкоду.

З урахуванням зазначених обставин позивач з даним позовом звернулася до суду.

Представник позивача у судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити. В подальшому надав до суду заяву, відповідно до якої справу просив розглянути без його участі, проти заочного рішення суду не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання зявився, позов не визнав, в подальшому у судові засіданні не зявлявся, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений.

Третя особа у судове засідання зявилася, позов вважала необґрунтованим, в подальшому у судові засіданні не зявилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена.

Враховуючи вказані обставини та відповідно до ч. 2 ст. 158, ст. 169 ЦПК України суд ухвалив здійснити розгляд справи на підставі наявних матеріалів та доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25 червня 2015 року в суспільно політичній газеті «Сільське життя плюс» надруковано статтю під заголовком «Ошуканий «за власним бажанням», відповідно до якої автор статті ОСОБА_2 інформував читачів про факт звернення ОСОБА_3 до суду з позовом, в якому з урахуванням викладених ОСОБА_3 в позові обставин вказав, що його, як фельдшера станції швидкої допомоги було звільнено з посади з 9 серпня 2014 року за власним бажанням, а в подальшому, цитуючи текст позову ОСОБА_3, автор статті зазначив, що наказом № 49-1/1 від 12 вересня 2014 року дату звільнення ОСОБА_3 було виправлено на 9 вересня 2014 року та те, що подана ОСОБА_3 заява від 9 вересня складена під тиском керівництва коли він перебував у стані сильного душевного хвилювання.

Як встановлено зясуванням обставин справи, 04 серпня 2015 року Знамянським міськрайонним судом Кіровоградської області у справі за позовом ОСОБА_3 до Знамянської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та в посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, винесено рішення, згідно з яким позов ОСОБА_3 задоволено частково.

В той же час, рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 16.12.2015 року, рішення Знамянського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2015 року скасоване, винесено рішення, відповідно до якого в задоволенні позову ОСОБА_3 до Знамянської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та в посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Цим же рішенням від 16.12.2015 року встановлено, що 9 вересня 2014 року ОСОБА_3 на імя головного лікаря Знамянської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги подана заява про звільнення його за власним бажанням з 9 вересня 2014 року, дані обставини позивач не спростовував.

12.09.2014 року складено акт, яким встановлено, що при виготовленні наказу № 49/1 була допущена описка в частині зазначення дати звільнення, помилково вказано дату звільнення «09 серпня», а потрібно було зазначити «09 вересня».

12.09.2014 року наказом № 49-1/1 було внесено зміни в пункт 1, наказу №49-1, відповідно до якого ОСОБА_3, фельдшер станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, звільнений з займаної посади з 09 вересня 2014 року за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України) (а.с. 96).

Крім того, судом апеляційної інстанції у рішенні суду від 16.12.2015 року зазначено, що ОСОБА_3 добровільно подав заяву про його звільнення за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України з 09.09.2014 року. Докази того, що заява ОСОБА_3 про його звільнення була написана під тиском не були надані.

Таким чином, як зазначено вище в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Знамянської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та в посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 201 ЦК України гідність і честь віднесено до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 6 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Разом з тим, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з п. 17 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

У вказаній вище статті, крім цитування позову ОСОБА_3 до суду, автор статті також виклав свої особисті судження та слова матері щодо бажання її сина піти на службу.

Отже, враховуючи те, що оскільки підставою позову ОСОБА_3 поданого до Знамянського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі за його позовом до Знамянської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та в посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було незаконне його звільнення з посади фельдшера станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, повязане з примусовим написанням заяви про звільнення з посади, з урахуванням зясованих обставин справи та беручи до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, суд вважає, що даний позов не може бути задоволений, оскільки інформацію, яка міститься в статті під заголовком «Ошуканий «за власним бажанням» не можна назвати такою, що є неправдивою, некоректною, неетичною або викладеною з негативним відтінком як щодо самої позивачки так і щодо працівників станції екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Згідно зі ст.1 ЗУ «Про інформацію» інформацією є - документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідно до ст.5 ЗУ «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

У відповідності зі ст. 14 Закону України "Про інформацію" поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Відповідно до статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

При вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі поширенням відомостей, які не відповідають дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію, необхідно враховувати роз'яснення, які дав Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 1990 року N 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій».

Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації необхідно розуміти такі їх дії, коли вони перед поширенням інформації усвідомлювали її неправдивість (недостовірність) або неправомірність інших дій (поширення конфіденційної інформації

щодо особи без згоди останньої тощо).

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущення.

З урахуванням зазначених вище обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 60, 158, 169, 212 215 ЦПК України

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до обласної суспільно політичної газети «Сільське життя плюс» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда Л. І. Плохотніченко