Рішення № 57319374, 01.04.2016, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/6411/15-ц

Провадження № 2/265/117/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

01 квітня 2016 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючогосуддіМіхєєвої І.М.,

за участю секретарґ Федорової А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про визначення місця проживання дитини з батьком, передання малолітнього ОСОБА_4 батькові,

треті особи: Орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради; Орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2015 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з батьком та передання малолітнього ОСОБА_4 батькові. В обґрунтування заявлених позовних вимогпосилався на те, що він, ОСОБА_4, перебував з відповідачем ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах з кінця серпня 2010 року до жовтня 2013 року. В цей час вони спільно проживали у належній йому квартирі за адресою: АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син, ОСОБА_4, який також проживав у даній квартирі з моменту народження і до жовтня 2013 року. Відповідач ОСОБА_3 шляхом омани не зареєструвала його батьком дитини, та надала сину прізвище - ОСОБА_4, а відомості про батька органами РАЦС були внесені зі слів матері. З цього приводу він звертався до суду. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 06 квітня 2015 року він був визнаний батьком ОСОБА_4, прізвище сина було змінено на ОСОБА_4, дані про нього як батька були внесені до актового запису про народження та встановлений порядок спілкування з сином. Але не зважаючи на рішення суду, ОСОБА_3 ухиляється від його виконання та до цього часу не дає йому можливості спілкуватись з сином. У встановлені судом дні він прибував за місцем проживання сина за адресою: АДРЕСА_2, однак, двері ніхто не відчиняв, на телефонні дзвінки не відповідав, що підтверджується численними актами, складеними головою ОСББ «Жукова» ОСОБА_6 02 червня 2015 року він звернувся до Орджонікідзевського ВДВС щодо примусового виконання рішення суду, на підставі якого виконавчою службою було відкрито виконавче провадження. Але на неодноразові виклики до виконавчої служби та виходи за місцем проживання відповідач не реагує, у зв'язку з чим державний виконавець РябчичВ.О. звернулася до Орджонікідзевського РВ з заявою про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України, а саме умисне ухилення від виконання рішення суду. За допомогою у виконання рішення суду, він також звертався до Служби у справах дітей Орджонікідзевської рай адміністрації. Представник Служби двічі відвідував відповідача з сином за місцем їх проживання, проте не дивлячись на те, що у квартирі було чути чиюсь присутність, двері ніхто не відчинив. Не зважаючи, на залишений виклик до Служби у справах дітей, відповідач до служби не прийшла. Отже, відповідач ухиляється від виконання рішення суду,також ухиляється від спілкування з ним, з виконавчою службою та з службою у справах дітей. Крім того, у нього є відомості, що ОСОБА_3 взагалі збирається покинути межі м. Маріуполя з метою уникнути його спілкування з сином та виконання рішення суду. Він працює менеджером з реклами в ТОВ «Екологічні технології», за місцем роботи характеризується позитивно, отримує стабільно заробітну платню, на наркологічному чи психіатричному обліку не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався. Крім того, у нього наявне власне житло, де є всі належні умови для виховання дитини, що підтверджується актом перевірки житлових умов, за місцем проживання характеризується позитивно. В свою чергу відповідач ОСОБА_3 неналежними чином ставиться до своїх батьківських обов'язків. Так, за останній час його син провів сумарно п'ять місяців у санаторії «Айболит». В період перебування сина в даному санаторії з 09 січня 2015 року по 24 лютого 2015 року, відповідач тільки двічі у січні забирала сина додому, а в лютому жодного разу його не відвідала. Вона неодноразово залишала сина самого на вулиці, у тому числі й у вечірній час, що підтверджується поясненнями сусідів, як за його місцем проживання, так і за місцем проживання відповідача. ОСОБА_3 ніде не працює, живе на виплати, які отримує на дитину. Дитина, не відвідує дитячий садок, не перебуває на обліку у жодній поліклініці міста. Вважає, що відповідач ОСОБА_3 умисно перешкоджає його спілкуванню з сином та умисно ухиляється від виконання рішення суду, неналежно ставиться до своїх батьківських обов'язків, у зв'язку з чим просить суд визначити місце проживання сина з ним та зобов'язати відповідача передати сина для проживання до нього. Також просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Крім того, пояснив, що за час їхнього сумісного проживання, ОСОБА_3 належним чином не виконувала свої батьківські обов'язки, не займалась вихованням сина, його розвитком, лікуванням у разі хвороби, у зв'язку з чим у лютому 2013 року його мати порадившись з ним, зверталася з завою до служби у справах дітей. З цих підстав між ними виникали сварки, у подальшому відповідач переїхала до своєї квартири, яку вона отримала як мати-одиначка та малозабезпечена особа. Переїзд відповідача був пов'язаний також ще і з тим, що квартиру могли забрати, в зв'язку з її не проживанням. Після переїзду вона перестала відповідати на телефонні дзвінки та відкривати двері, коли він приходив до дитини. У зв'язку з чим, у січні 2014 року він звернувся до суду з позовом про відновлення своїх батьківських прав та встановлення порядку спілкування з дитиною. Влітку 2014 року за проханням відповідача вони разом їздили на море, де він протягом тижня спілкувався з сином та звернув увагу, що дитина його не називає татом. Згодом він дізнався від дитини, що так наказала мама. З серпня 2014 року він більше не бачив свого сина. У подальшому ОСОБА_3 продовжувала перешкоджати його спілкуванню з сином, хоча знала, що є рішення суду, яке підлягає обов'язковому виконанню. Крім того, у 2014 році він від сусідів відповідача дізнався, що дитина часто плаче за закритими дверима, син багато нервує, що його навіть знаходили самого на вулиці після 22-00 годин. Вважає, що дитина не отримує необхідної уваги, материнської любові, спілкування та виховання. З приводу даної ситуації він дуже переживає, у зв'язку з чим виникли проблеми зі здоров'ям. Вважає, що його позовні вимоги обґрунтовані, оскільки ОСОБА_3 за наявності рішення суду ухиляється від його виконання та неналежними чином виконує свої обов'язки по догляду та вихованню сина, у зв'язку з чим, дитина може бути передана йому на виховання. Водночас наголошував на тому, що відноситься до сина з великою повагою та батьківською любов'ю, під час спільного проживання, він багато часу проводив з сином, піклувався про нього, у них були дуже добрі, дружні відносини. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_7, що діє на підставі довіреності, позовні вимоги ОСОБА_4 підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, оскільки мати дитини не виконує свої обов'язки належним чином, та ухиляється від виконання рішення суду.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин, про день та час слухання справи неодноразово повідомлялася своєчасно та належним чином, тому суд за наявності згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради,Халайджян К.А., яка діє на підставі довіреності, вирішення даної справи покладала на розсуд суду, оскільки не могла висловити будь-яку позицію щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, у зв'язку з неможливістю потрапити до квартири матері з метою обстеження її житлово-побутових умов та з'ясування думки дитини з цього приводу. У подальшому представник до суду не з'являвся, надіславши на адресу суду заяву за підписом заступника голови Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради Кашиної Є.М., з проханням справу розглянути без їхньої участі з урахуванням прав та законних інтересів малолітньої дитини.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, до суду не з'явився, надіславши до суду висновок та заяву за підписом голови Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради Каруник А.Г., з проханням справу розглянути без їхньої участі з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, допитавши свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, щосторони у справі, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина - хлопчик, якого мати зареєструвала на своє ім'я - ОСОБА_4. Не погодившись з даним фактом, батько дитини, ОСОБА_4 ,14 травня 2014 року звернувся до суду з позовом про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини даних про нього, як батька та встановлення порядку спілкування з дитиною.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 квітня 2015 року у справі № 265/3172/14-ц, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, було визнано батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Зобов'язано Орджонікідзевський Відділ ДРАЦС Маріупольського МУЮ внести зміни до актового запису № 903 від 12 жовтня 2010 року про народження дитини- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, записавши прізвище дитини -«ОСОБА_4», в графі «батьки» батьком вказати - ОСОБА_2, громадянина України. Зобов'язано ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у тому числі засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування. Та вставлено певний порядок спілкування ОСОБА_2 з сином, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, без присутності матері. Крім того, зобов'язано ОСОБА_3 за два дні до дня зустрічі ОСОБА_2 з сином, надавати йому точну інформацію щодо фактичного місця перебування сина (а.с. 6-8). Рішення суду набрало чинності 17.04. 2015 року.

В порядку виконання зазначеного рішення суду Орджонікідзевським відділом ДРАЦС Маріупольського МУЮ було внесено відповідні зміни до актового запису № 903 від 12 жовтня 2010 року про народження дитини та повторно видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому в графі «батьки» зазначено: батько - ОСОБА_2, та мати - ОСОБА_3 (а.с. 37).

Згідно положень ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсягїхніх прав і не звільняєвідобов'язківщододитини.

Згідно зі ст. 151 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов`язків щодо неї.

Відповідно до ч. 3 ст.9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

За змістом ч.ч.1,2ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклуванняабо судом.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Проте відповідач ОСОБА_3 злісно ухиляється від виконання вищевказаного рішення суду, яке є обов'язковим, що підтверджується наступними доказами.

Згідно довідки за вих. № 3 від 09 лютого 2016 року, виданої ОСББ «Жукова», станом на 09.02.2016 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 145).

Актами, складеними головою ОСББ «Жукова» ОСОБА_6 від 23 травня 2015 року о 09-00 годині, від 30 травня 2015 року о 09-05 годині, від 06 червня 2015 року о 09-05 годині, від 13 червня 2015 року о 09-10 годині, від 20 червня 2015 року о 09-00 годині, від 27 червня 2015 року о 09-05 годині, від 04 липня 2015 року о 09-00 годині та від 11 липня 2015 року о 09-05 годині, у присутності батька дитини, ОСОБА_4, та бабусі, ОСОБА_11, встановлено, що при численних намаганнях відвідування дитини - ОСОБА_4, його батьком ОСОБА_2, за місцем реєстрації дитини: АДРЕСА_2, мати дитини - ОСОБА_3, у зазначений час чинила перешкоди їхньому спілкуванню: не відкривала двері, не відповідала на телефонні дзвінки, чим було порушено рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя у справі № 265/3172/14-ц від 06 квітня 2015 року в частині надання можливості у встановлений судом час спілкування батька з сином (з 09-00 години суботи до 18-00 години неділі), хоча інколи було чути присутність у квартирі. Встановлені судом вимоги до матері дитини не чинити перешкоди спілкування, та у дводенний строк повідомляти батька дитини про фактичне місцезнаходження дитини, залишалися без реагування з боку ОСОБА_3(а.с. 16-19).

Як вбачається з листа Служби у справах дітей Орджонікідзевської районної адміністрації на ім'я ОСОБА_4 від 18 червня 2015 року, 22 червня 2015 року, сім'я ОСОБА_3 була відвідана у складі представника служби у справах дітей Орджонікідзевської райадміністрації, районного центра соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, голови комітету самоорганізації населення за місцем проживання. Проте ОСОБА_3 жодного разу не було вдома. При черговому відвідуванні сім'ї ОСОБА_3 19 червня 2015 року, у квартирі було чути шаги, але двері ніхто не відчинив. Був залишений виклик до служби у справах дітей на 22 червня 2015 року, на який ОСОБА_3 не відреагувала (а.с. 22).

Згідно відповідей Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби на звернення ОСОБА_4 від 22 липня 2015 року та 09 листопада 2015 року, виконавчі листи за рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя № 2/265/35/15 надійшли до виконавчої служби 03 червня 2015року, за якими 05 червня 2015 року було відкрито виконавче провадження. На неодноразові виходи державного виконавця за місцем проживання ОСОБА_3, двері ніхто не відчиняв, про що були складені відповідні акти. Повідомлення про необхідність з'явитись до ВДВС, та постанови про накладення штрафу від 02 липня 2015 року, 08 липня 2015 року, 22 жовтня 2015 року, за ухилення від виконання рішення суду також залишились без виконання з боку ОСОБА_3 В зв'язку з злісним ухиленням від виконання рішення суду, державним виконавцем було направлено подання до Орджонікідзевського РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України (а.с. 21, 76).

На підставі даного подання 22 жовтня 2015 року Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050790003041 було внесено відомості про вчинення громадянкою ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 ч. 1 КК України, а саме злісне невиконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя та виконавчого листа за № 2/265/35/15 про зобов'язання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка мешкає по АДРЕСА_2, не перешкоджати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, брати участь у вихованні та вільному спілкування з сином, ОСОБА_4, 2010 року народження (а.с. 77).

Зокрема, факт ухилення ОСОБА_3 від обов'язкового виконання рішення суду шляхом ненадання можливості спілкування батька з сином, підтверджується поясненнями наступних свідків: ОСОБА_11, яка є бабусею малолітнього ОСОБА_4, самого позивача ОСОБА_4, який був допитаний у судовому засіданні у якості свідка, та ОСОБА_6, яка є головою ОСББ «Жукова». Остання зокрема поясняла, що в силу своїх повноважень неодноразово виходила з ОСОБА_4 за адресою проживання ОСОБА_3 для відвідування дитини, проте, та двері не відкривала, про що було складено відповідні акти. Свідок також зазначила, що перед Новим 2015 роком, ОСОБА_4 через неї передав подарунки для сина на Новий рік, оскільки не мав можливості зустрітись з ним особисто.

Частиною 2 статті 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Як вбачається із частини 3 вище вказаної статті, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитковідитини.

Відповідно до частини 4 статті 159 СК України передбачено, що у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яку Україна ратифікувала 27.02.1991 року та положення якої набули чинності для України 27.09.1991 року, передбачають, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) абоінші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (стаття 27).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 наголошував на тому, що за час спільного проживання, розвитком дитини займався виключно він, син тягнувся до нього, любив його. Тому вважає, що навіть після тривалої розлуки, він дуже легко знайде підхід до сина у середовищі любові та турботи.

Дослідивши у судовому засіданні фотографії та домашній відеозапис, наданий позивачем, з яких вбачається, що дитина тягнеться до батька, потребує його піклування, а батько дійсно надає необхідну йому любов та турботу, суд приходить до висновку, що передача малолітнього ОСОБА_4 до родини батька, ОСОБА_4, не відобразиться негативно на психічному стані дитини, а навпаки, буде доцільним для подальшого належного фізичного, духовного та соціального розвитку дитини з урахуванням ставлення батька до сина, його фінансових можливостей та умов проживання.

Отже, аналізуючи у сукупності надані докази, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 за наявності рішення суду, виконання якого за законом є обов'язковим, навмисно ухиляється від його виконання та продовжує чинити перешкоди у спілкування ОСОБА_4 з сином, ОСОБА_4

Таким чином, беручи до уваги, що діями відповідача ОСОБА_3 порушені права ОСОБА_4 на спілкування з сином, який дуже прив'язаний до дитини, та має велике бажання приймати участь у його вихованні, за наявності на те законних підстав, суд вважає за можливе зобов'язати ОСОБА_3 передати малолітнього сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, його батькові ОСОБА_2 для подальшого проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Щодо вимог про визначення місця проживання дитини разом із батьком, суд виходить з наступного.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Абзацем 3 частини 2 статті 159 СК України передбачено, що під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3, з якою проживає малолітній син, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, неналежним чином не виконує свої батьківські обов'язки щодо його догляду, виховання та розвитку. Такого висновку суд дійшов виходячи з наступного.

Так, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12, яка є сусідкою ОСОБА_4, та свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_6, які є сусідами ОСОБА_3, зазначали, що ОСОБА_3 неналежними чином доглядає за своїм сином. Неодноразово ОСОБА_3 залишала дитину на вулиці з сусідами, а сама кудись йшла на тривалий час, також сусіди бачили дитину саму на вулиці у нічний час після 22-00 години. На зауваження ОСОБА_3 не реагувала, в квартиру нікого не пускала. Бачили, що позивач не однократно приїжджав, щоб зустрітись з сином, але ОСОБА_3 двері не відчиняла. Крім того, вони звертали увагу на те, що мати дуже холодно відноситься до своєї дитини, ніколи не вела його за руку, не проявляла турботу, навіть коли дитина плакала не проявляла до нього жалість. Сусіди помічали, що дитина залякана, боїться матір та не отримую материнської любові.

Звертаючи увагу на поведінку ОСОБА_3, жильці будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_13 (кв. 84) та ОСОБА_14 (кв.96) зверталися до голови ОСББ «Жукова» ОСОБА_6 з письмовим зверненням від 20.06.2015 року, щодо неналежного догляду жильцем квартири № 159 ОСОБА_3 за своїм сином - ОСОБА_4, який неодноразово сам знаходився у дворі будинку у нічний час, після 22-00 години, ставлячи під загрозу життя та здоров'я дитини. (а.с. 12 зв).

Голова ОСББ «Жукова» ОСОБА_6 на адвокатський запит надавала відомості від 11.06.2015 року про те, що ОСОБА_3 проживає одна з сином, ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_2, офіційно не працевлаштована, з її слів, основний дохід сім'ї - допомога на дитину як матері - одиначці, близьких родичів не має. Син ОСОБА_4 не відвідує дитячий садок та повинен знаходитись з матір'ю, проте жильці будинку часто бачать її одну без дитини, де знаходиться дитина в цей час невідомо (а.с. 13).

Свідок ОСОБА_11, яка є бабусею малолітнього ОСОБА_4, поясняла, що останній раз бачила онука у 2013 році. ОСОБА_3 поселилась у квартирі її сина у 2009 році, 01.10.2010 року у них народилась дитина. Вона відвідувала їх один раз в неділю та бачила, що у ОСОБА_2 з ОСОБА_3 постійно викають сварки з приводу того, що вона не займалась дитиною. Дуже часто, коли вона приїжджала, ОСОБА_3 не було вдома. На її зауваження ОСОБА_3 не реагувала, а потім взагалі заборонила приходити до них. З приводу неналежного ставлення до сина, збоку відповідачки, свідок зверталася до Служби у справах дітей Жовтневого району. В жовтні-листопада 2013 року ОСОБА_3 разом з дитиною з'їхали з квартири її сина, після чого вона стала забороняти спілкуватись з дитиною навіть батьку. Після ухвалення рішення суду вона неодноразово їздила з сином, ОСОБА_4, до ОСОБА_3, щоб побачитись з онуком, проте вона ні разу не відчинила двері.

Допитаний у якості свідка позивач ОСОБА_4, поясняв, що за час спільного проживання з ОСОБА_3, вона не мала бажання та абсолютно не займалась дитиною. В квартирі завжди було брудно, їсти вона також не готувала, цим займався він після роботи. Коли дитина хворіла, він купував ліки, проте мати протягом дня їх сину не давала. Одного разу, коли син сильно захворів з високою температурою, ОСОБА_3 відмовилась їхати до лікарні, з дитиною поїхав він. Неодноразово він був свідком того, що ОСОБА_3 залишала коляску з дитиною на вулиці. Були випадки, коли сусіди приводили сина додому самого, йому тоді було 2-3 роки. У ОСОБА_4 вдома взагалі не було ніякого режиму. Коли він пішов до дитячого садка, то часто пропускав садок, коли ОСОБА_3 не хотіла зранку вставати. У лютому 2013 року його мати - ОСОБА_11, порадившись з ним, зверталася до Служби у справах дітей Жовтневого району з приводу неналежного догляду ОСОБА_3 за дитиною, оскільки він немав ніякого впливу на неї. З 3 по 5 жовтня 2013 року ОСОБА_3 з сином переїхала до своєї квартири по пр. Маршала Жукова, оскільки квартира була державною і їй необхідно було створити уявність, що вона там проживає, щоб не забрали квартиру. Після цього ОСОБА_3 стала перешкоджати йому спілкуватися з сином, навіть після рішення суду.

Згідно листа Служби у справах дітей Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради від 01 квітня 2014 року, 10 січня 2013 року до служби надійшло звернення ОСОБА_11 відносно неналежного виконання батьківських обов'язків ОСОБА_3 відносно її малолітнього сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Службою у справах дітей було здійснено перевірку фактів, зазначених у зверненні та проведено профілактично - роз'яснювальну роботу з ОСОБА_3 щодо належного виконання своїх обов'язків з приводу виховання, навчання та утримання її малолітнього сина, ОСОБА_4 (а.с. 164).

Відповідно до довідки, виданої КЛПУ «Дошкільний санаторій для дітей з захворюваннями органів дихання не туберкульозної етології м. Маріуполя» № 12-о від 24.02.2015 року, неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, знаходився на санаторно-курортному лікуванні з 09.01.2015 року по 01.02.2015 року. Діагноз: хронічний тонзиліт, гіпертрофія аденоїдів. Повторно дитина знаходиться на санаторно-курортному лікуванні в санаторії з 03.02.2015 року по даний час. Режим знаходження дітей в санаторії - цілодобовий. Даний режим неповнолітнім ОСОБА_4 виконується. 09.01.2015 року дитину в санаторій привела мати, ОСОБА_3 У зв'язку з проведенням АТО в Донецькій області, мати забирала дитину додому з 17.01.2015 року по 18.01.2015 року, та з 25.01.2015 року по 28.01.2015 року. 01.02.2015 року дитина була виписана з санаторія по закінченню строку путівки. 03.02.2015 року неповнолітній ОСОБА_4 повторно поступив до санаторія, привела його мати, ОСОБА_3 За час перебування в санаторії з 09.01.2015 року по даний час (дата видачі довідки 24.02.2015 року) та в інші дні дитину ніхто не відвідував. (а.с. 10).

Як поясняв в судовому засіданні позивач під час перебування сина в санаторії йому про це не було відомо.

Згідно довідки, наданої комунальним дошкільним навчальним закладом загального розвитку «Ясла-садок № 47 «Подоляночка» Управління освіти Маріупольської міської ради» від 24 лютого 2016 року за № 27, що здійснює соціальний патронат в рамках закріпленої за дитячим закладом території обслуговування, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, дитячий садок не відвідує, що підтверджуєтьсялистом Управління освіти Маріупольської міської ради від 25 лютого 2016 року (а.с. 163).

Зокрема, дошкільним навчальним закладом № 47 листом від 25 березня 2016 року повідомлено суд, що ДНЗ № 47 Управління освіти Маріупольської міської ради в системі проводиться робота з соціально-педагогічного патронату з дітьми, які не відвідують дошкільні заклади. Дитина ОСОБА_4 в поле зору дошкільного закладу потрапив у серпні 2014 року за даними дитячої поліклініки за адресою: АДРЕСА_2. Двічі на рік, в січні та вересні,педагоги відвідують вихованців за місцем їх проживання, запрошують до дошкільного закладу на Дні відчинених дверей. Проте жодного разу двері квартири № 159 для них не відчинили.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положеннявизначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною 1ст. 150 СК України визначені головні напрями виховного процесу, який мав би зосереджуватися на основних суспільних цінностях, повазі до інших людей, любові до членів своєї сім`ї, родини. Брак любові у дитячі роки це духовний дисбаланс на усе життя.

Таким чином, з огляду на надані докази, пояснення свідків, аналізуючи середовище, в якому на даний час проживає дитина, суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 халатно відноситься до свого сина та неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки щодо догляду та виховання сина, ОСОБА_4, який є малолітнім та потребує підвищеної уваги, турботи та любові, чим ставить під загрозу його життя, здоров'я, духовний стан та соціальний розвиток.

Як вбачається з висновку Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради від 18 листопада 2015 року, згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 10 листопада 2015 року, складеного службою у справах дітей Жовтневої райадміністрації, за місцем проживання батька, ОСОБА_4, створені необхідні умови для проживання дитини. Батько, ОСОБА_4, за місцем проживання характеризується з позитивного боку. Мати, ОСОБА_3, на засідання комісії з питань захисту прав дитини Жовтневої районної адміністрації, яке відбулося 11 листопада 2015 року, не з'явилася. Таким чином, враховуючи інтереси дитини, Орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації вважає за можливе визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком, ОСОБА_2, за місцем його проживання (а.с. 79).

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності не притягувався (довідка Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУМВС України в Донецькій області станом на 22.09.2015 року), за психіатричною допомогою не звертався (довідка Міської психіатричної лікарні № 7 від 22 вересня 2015 року), на обліку в міському наркологічному диспансері не знаходиться (довідка Міського наркологічного диспансеру від 17.09.2015 року), за місцем роботи характеризується позитивно, доброзичливий, комунікабельний, користується повагою в колективі (характеристика на менеджера по рекламі ТОВ «Екологічні технології» ОСОБА_4 від 29.09.2015 року), за місцем проживання також характеризується позитивно, скарг не має (довідка-характеристика, видана Жовтневим РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області). (а.с. 13, 31-33)

Органом опіки та піклування Орджонікідзевської райадміністрації Маріупольської міської ради відповідний висновок у справі про доцільність передання малолітнього ОСОБА_4 в родину батька, та визначення місця проживання дитини з батьком, або залишення з матір'ю, не представилось можливим, оскільки за неодноразовими виходами за місцем проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, доступу до житла надано не було через відсутність жильців, що підтверджується актами № 8 від 20 січня 2016 року, № 353/17 від 26 січня 2016 року та 3 353 від 08 лютого 2016 року (а.с. 111, 120, 139).

Отже, відповідач ОСОБА_3, не бажаючи приймати участь у судовому розгляді справи і реалізувати своє процесуальне право на спростування доводів позову і доказування належного виконання нею батьківських обов'язків, тим самим не оспорює підстав позову.

На підставі викладеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожної обставини справи окремо, а також достатність та їх взаємний зв'язок в сукупності, суд дійшов до висновку щодо передання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, його бат ькові, ОСОБА_2, для подальшого проживання, який має належні житлово-побутові умови, позитивні характеристики та бажання виховувати свого сина. Враховуючи при цьому, неналежне виконання матір'ю, ОСОБА_3, своїх батьківських обов'язків, суд вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4, разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, оскільки дані позовні вимоги взаємопов'язані, не виключають одна одну та є одною складовою захистубатьківських прав позивача на виховання дитини та законних інтересів неповнолітньої дитини.

Таким чином, враховуючи інтереси дитини, суд у повному обсязі задовольняє позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про визначення місця проживання дитини з батьком, та передання малолітнього ОСОБА_4 батькові.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Отже, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір на час звернення позивача до суду у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 209, 213-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про визначення місця проживання дитини з батьком, передання малолітнього ОСОБА_4 батькові, треті особи: Орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради; Орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_3, передати сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, його батькові ОСОБА_2 для подальшого проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивачем рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя ______ Міхєєва І.М.