Ухвала суду № 57309873, 20.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 876/1442/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Сокальського районного суду Львівської області, в якому просив визнати протиправними дії Сокальського районного суду Львівської області щодо порушення ч.4 ст.51 Закону України "Про виконавче провадження" при виконанні виконавчого листа №2а-19/08 від 21 листопада 2012 року; зобов'язати Сокальський районний суд Львівської області направити виконавчий лист №2а-19/08 виданий 16 лютого 2015 року Сокальським районним судом Львівської області до ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що відповідач після отримання постанови про відновлення виконавчого провадження від 19 грудня 2013 року не повернув до ВПВР УДВС Головного управління юстиції у Львівській області виконавчий лист №2а-19/08, в результаті чого позивачу не виплачено суму перерахованої пенсії. Апелянт звертає увагу на те, що такими діями відповідач - Сокальський районний суд Львівської області порушує вимоги ст.124 Конституції України, ст.14 КАС України та гарантовані ст.40,55,129 Конституції України права та не виконує виконавчого листа №2а-19/08. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, представник відповідача подав до суду заперечення на апеляційну скаргу, тому з врахуванням вищенаведеного суд відповідно до положень ч.1 ст.197 КАС України вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 листопада 2012 року Сокальський районний суд Львівської області видав виконавчий лист у справі №2а-19/08 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області про проведення перерахунку призначеної пенсії, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", в редакції Закону від 04 квітня 2006 року, з розміру грошового забезпечення за останньою посадою перед звільненням з урахуванням усіх надбавок з часу призначення йому пенсії за вислугу років.

04 грудня 2012 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Шестак О.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №35419406 з примусового виконання виконавчого листа №2а-19/08.

29 грудня 2012 року головний державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №35419406 на підставі п.11 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження".

11 лютого 2013 року постановою Сокальського районного суду Львівської області скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №35419406.

19 грудня 2013 року постановою головного державного виконавця відновлено виконавче провадження з примусового виконанню виконавчого листа № 2а-19/08.

На виконання вимог виконавчого документа, Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУ ПФУ у Львівській області проведено перерахунок пенсії в сумі 8020,28 грн., разом з тим, виплата зазначених коштів не проведена у зв'язку із відсутністю фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.

22 січня 2014 року державний виконавець скерував на адресу Сокальського районного суду Львівської області подання про зміну способу та порядку виконання рішення відповідно до ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 20 березня 2014 року змінено спосіб та порядок виконання рішення шляхом стягнення з головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 8020,28 грн перерахованої пенсії.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 20 березня 2014 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні подання про зміну способу виконання рішення відмовлено.

02 квітня 2015 року головний державний виконавець на підставі п.13.ч.1 ст.49, 50 Закону України "Про виконавче провадження" виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 3541940, мотивуючи це тим, що 19 грудня 2013 року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження та направлено запит до суду, який видав виконавчий документ щодо повернення виконавчого листа № 2а-19-08, разом з тим, у строки, передбачені ст.51 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ не було пред'явлено до виконання.

Відмовляючи в задоволенні позову. суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не може нести відповідальність за дії державного виконавця, оскільки державним виконавцем всупереч ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" не здійснено всіх заходів щодо виконання рішення суду у справі №2а-19/08, а неодноразове винесення постанов про закінчення виконавчого провадження з формальних підстав державним виконавцем суперечить основним принципам національного законодавства України та практиці Європейського суду з прав людини.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч.1 ст.17 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» від 12 червня 2009 року № 6 передбачає, що у розумінні положень частини першої ст.2, пунктів 1,7 і 9, ст.3, ст.17, ч.3 ст.50 КАС України, суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Крім того, у п.22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20 травня 2013 року № 8 вказано, що відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів", у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Тобто дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальними законами.

У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.

Проаналізувавши положення Постанов Пленуму Верховного Суду України та Пленуму Вищого адміністративного суду України, а також норми КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що здійснення правосуддя не завершується розглядом справи, а включає в себе стадію виконання судового рішення, оскільки така є невід'ємною частиною судового розгляду.

Аналогічна позиція викладена і в прецедентній практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, в п. 35 Рішення Європейського суду з прав людини в справі «Півень проти України» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У п. 19 Рішення Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", суд наголошує, що п.1 ст.6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (див. "Бурдов проти Росії", заява № 589498/00, п. 34).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення позивача з позовом до Сокальського районного суду Львівської області стало не повернення вказаним судом виконавчого листа №2а-19/08 до ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області після отримання постанови про відновлення виконавчого провадження від 19 грудня 2013 року.

Колегія суддів вважає, що Сокальський районний суд Львівської області у цьому випадку виступає не як суб'єкт владних повноважень, оскільки його дії за наведених вище обставин не належить до сфери управлінської діяльності, а пов'язані з виконанням судового рішення, яка є невід'ємною стадією судового процесу.

Згідно з п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв постанову з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 197, п.4 ч.1 ст.198, ст. 203, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року у справі № 813/3725/15 скасувати, та прийняти ухвалу, якою провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді: А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик