Постанова № 57309776, 18.04.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2016 р. Справа № 924/1992/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача-1 сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" на рішення господарського суду Хмельницької області від 10.03.2016 р. у справі №924/1992/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро"

до 1) сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич"

2) виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці"

про стягнення 142 133,18 грн., з них: 7417,36 грн. - пеня, 76253,63 грн. - штраф, 11669,65 грн. - 36% річні, 2058,29 грн. - втрати від інфляції та 44734,25 грн. - курсової різниці

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача-1 - ОСОБА_2,

відповідача-2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 10.03.2016 року у справі №924/1992/15 (суддя Шпак В.О.) задоволено частково позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" до відповідача-1 сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" та відповідача-2 виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці". Стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" 3708,68 грн. - пені, 38126,82 грн. - штрафу, 11669,65 грн. - 36% річних, та 44734,25 грн. курсової різниці. Обовязок сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" зі сплати 3708,68 грн. - пені, 38126,82 грн. - штрафу, 11669,65 грн. - 36% річних та 44734,25 грн. курсової різниці є солідарним (інший солідарний боржник виробничий сільськогосподарський кооператив "Шпичинці"). Стягнуто з виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" 3708,68 грн. - пені, 38126,82 грн. - штрафу, 11669,65 грн. - 36% річних та 44734,25 грн. курсової різниці. Обовязок виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці" зі сплати 3708,68 грн. - пені, 38126,82 грн. - штрафу, 11669,65 грн. - 36% річних та 44734,25 грн. курсової різниці є солідарним (інший солідарний боржник сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Славутич"). В частині стягнення 3708,68 грн. - пені, 38126,82 грн. - штрафу та 2058,29 грн. - втрат від інфляції відмовлено. Стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" 818,94 грн. відшкодування судового збору. Стягнуто з виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" 818,94 грн. відшкодування судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Славутич", звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 10.03.2016 року у справі №924/1992/15 в частині стягнення 38126,82 грн. штрафу та прийняти нове рішення, яким у позові у цій частині відмовити. Зокрема апелянт зазначає, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем-1 грошового зобовязання по оплаті за поставлений товар, а судом стягнуто з відповідачів одночасно пеню та штраф, що є застосуванням подвійної відповідальності за одне й те саме порушення умов договору та суперечить ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Таким чином, на думку скаржника, рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафу та пені є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 10.03.2016 року у справі №924/1992/15 без змін, а скаргу СТОВ "Славутич" без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 11, ст. 509 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

При цьому, судом враховується, що згідно ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

22.02.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" (постачальник) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич" (покупець), був укладений договір поставки № 9-02/14ХМ, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити насіння, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 3.2. договору сторони визначили, що покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватись сторонами в кожному конкретному випадку окремо, та відображатись у відповідних специфікаціях-додатках, які є додатками до цього договору.

Пунктом 3.3 договору сторони встановили, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання покупця існують і підлягають сплаті у гривнях. Сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти, встановленого публічним акціонерним товариством "ОСОБА_3 АВАЛЬ" на банківський день, який передує фактичній оплаті покупцем ціни товару (її неоплаченої частини). Однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановленого публічним акціонерним товариством "ОСОБА_3 АВАЛЬ" на банківський день, який передує фактичній оплаті покупцем ціни товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання специфікації, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент підписання договору.

22.02.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич" було укладено додаткову угоду до договору поставки №9-02/14ХМ.

13.03.2014 року та 20.05.2014 року сторонами підписано додаток №1 та додаток №2 до договору № 9-02/14 ХМ від 22.02.2014 року, вказаними додатками визначено назву товару, кількість, ціну, загальну вартість товару, терміни поставки та календарний графік платежів, а також курс продажу валюти на день підписання додатків (а. с. 13).

На виконання умов договору СТОВ "Славутич" отримало від ТОВ "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" товар "насіння кукурудзи" 22.04.2014 року на загальну суму 201840,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 767 від 22.04.2014 року (а.с.14), а також 20.05.2014 року на загальну суму 111540,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1616 від 20.05.2014 року (а. с. 16).

У видаткових накладних № 767 від 22.04.2014 року та № 1616 від 20.05.2014 року вказано розрахунковий курс євро на дату отримання товару, а саме станом на 22.04.2014 року курс продажу євро становить 17,4 грн., станом на 20.05.2014 року 16,9 грн..

20.08.2014 року СТОВ "Славутич" було повернуто ТОВ "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" товар "насіння кукурудзи" на загальну суму 8356,59 грн., що підтверджується накладною на повернення №20 від 20.08.2014 року (а. с. 67).

Таким чином, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу-1 товар на загальну суму 305 014,50 грн. (з урахуванням накладної на повернення товару №20 від 20.08.2014 року).

01.03.2014 року між ВСК "Шпичинці" (поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" (кредитор) укладено договір поруки №9-02/14ХМ, згідно якого поручитель зобовязується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобовязань СТОВ "Славутич" (боржник), що виникли за договором поставки №9-02/14 ХМ від 22.02.2014 року, укладеного між кредитором та боржником.

Доказів визнання недійсним чи розірвання вказаного договору сторонами суду надано не було.

Предметом спору у даній справі, зокрема, є вимога позивача про сплату відповідачем-1 та відповідачем-2 курсової різниці в сумі 44734,25 грн..

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується із положеннями ч. 2 ст.198 ГК України.

За таких обставин, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України (п.10 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно п. 3.3.2 додаткової угоди №1/1 від 22.02.2015 року сторони встановили, що постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікації) на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "ОСОБА_3 АВАЛЬ" на дату формування видаткової накладної. Однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановленого публічним акціонерним товариством "ОСОБА_3 АВАЛЬ" на дату формування видаткової накладної, менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання специфікації, в цьому випадку вартість товару визначається за ціною, яка була встановлена на момент підписання відповідної специфікації.

Сума в гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до даного договору (специфікації) на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "ОСОБА_3 АВАЛЬ" на банківський день фактичної оплати покупцем ціни товару (її неоплаченої суми). Однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановленого публічним акціонерним товариством "ОСОБА_3 АВАЛЬ" на банківський день фактичної оплати покупцем ціни товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної (п.3.3.3. додаткової угоди №1/1 від 22.02.2015р.).

Додаткова угода підписана уповноваженими особами та скріплена печатками обох сторін.

Отже, сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках.

Відповідачем-1 здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 305014,50 грн., що підтверджується банківськими виписками (а. с. 36-37). Однак, вказану оплату проведено з порушенням термінів, визначених календарними графіками в додатках №1 від 13.03.2014 року та №2 від 20.05.2014 року до договору №9-02/14ХМ від 22.02.2014 року, а саме: 15.05.2014 року здійснено оплату на суму 10000,00 грн., що відповідно до курсу продажу валют визначеному в видатковій накладній №767 від 22.02.2014р. (згідно п.3.3.3 додаткової угоди) становить 574,71 євро; 06.06.2014 року здійснено оплату на суму 15000 грн., що відповідно до курсу продажу валют визначеному в видатковій накладній №767 від 22.02.2014р. становить 862,07 євро; 01.08.2014 року здійснено оплату на суму 30000,00 грн., що відповідно до курсу продажу валют визначеному в видатковій накладній №767 від 22.02.2014р. становить 1749,02 євро; 22.10.2014 року здійснено оплату на суму 15000,00 грн., що відповідно до курсу продажу валют на день здійснення оплати становить 857,14 євро; 24.10.2014 року здійснено оплату на суму 25000,00 грн., що відповідно до курсу продажу валют на день здійснення оплати становить 1428,57 євро; 21.11.2014 року здійснено оплату на суму 210014,50 грн., що відповідно до курсу продажу валют на день здійснення оплати становить 10606,79 євро.

Тобто, відповідачем-1 оплачено товар на загальну суму гривневого еквіваленту 16078,30 євро, тоді як позивачем поставлено товару на загальну суму гривневого еквіваленту 17705 євро (з урахуванням повернутого товару по накладній №20 від 20.08.2014 року).

Таким чином, відповідачем-1 не оплачено гривневий еквівалент 1626,70 євро, що відповідно до курсу продажу валют, встановленого ПАТ "ОСОБА_3 АВАЛЬ" на 28.12.2015 року становить 44734,25 грн.

22.02.2016 року позивачем направлено на адресу відповідача-1 акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 по 28.12.2015 роки, що підтверджується поштовою квитанцією та повідомленням про вручення (а.с.83). Однак, відповідач-1 підписаний примірник акту позивачу не повернув, вмотивовану відповідь на вказаний акт не надав.

Пунктом 3.10 договору №9-02/14ХМ від 22.02.2014 року визначено, що в разі отримання покупцем від постачальника акту звірки взаєморозрахунків по даному договору, покупець зобов'язаний протягом 3-х календарних днів з дня отримання акту звірки взаєморозрахунків провести таку звірку, підписати акт звірки взаєморозрахунків та екземпляр постачальника надіслати на його адресу рекомендованим цінним листом. У випадку не одержання продавцем у десятиденний строк з дня отримання покупцем акту звірки взаєморозрахунків підписаного акту звірки та/або вмотивованої відмови від його підписання, даний акт звірки буде вважатись погодженим та підписаним в редакції продавця.

Таким чином, наявність заборгованості (курсової різниці) за поставлений товар відповідача-1 перед позивачем також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 по 23.12.2015 року (а. с. 84), який відповідно до п.3.10 договору №9-02/14ХМ від 22.02.2014 року вважається погодженим та підписаним в редакції продавця.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 курсової різниці в сумі 44734,25 грн. та солідарного стягнення цієї ж суми з відповідача-2 (на підставі договору поруки №9-02/14 ХМ від 01.03.2014 року).

В частині вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів інфляційних нарахувань в сумі 2058,29 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.5 договору №9-02/14ХМ від 22.02.2014 року визначено, що за порушення грошового зобовязання, покупець зобовязується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 36% річних від простроченої (неоплачуваної) суми.

Разом з тим, вираження у договорі грошових зобов'язань із прив'язкою до еквівалента в іноземній валюті (п. 3.3. договору), що не суперечить чинному законодавству (ст. 533 ЦК України), унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Така ж правова позиція наведена в п. 10 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань".

Визначивши у договорі грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті, сторони забезпечили уникнення впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобовязань.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат на суму 2058,29 грн., є вірним.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідачів 36% річних в сумі 11669,65 грн. згідно наявних у справі розрахунків, а саме за періоди з 28.03.2014 по 14.05.2014 року нараховано 1871,31 грн.; з 15.05.2014 по 22.05.2014 року 239,62 грн.; з 23.05.2014 по 05.06.2014 року 704,26 грн.; з 06.06.2014 року по 31.07.2014 року 1988,54 грн.; з 01.08.2014 по 30.09.2014 року - 361,16 грн.; з 01.10.2014 по 21.10.2014 року 1833,92 грн.; з 22.10.2014 по 23.10.2014 року 145,07 грн., з 24.10.2014 по 31.10.2014 року 383,02 грн.; з 01.11.2014 по 20.11.2014 року 4142,75 грн.

Як вже відзначалося вище, сплата 36% річних від простроченої (неоплаченої) суми узгоджена сторонами в п.7.5 договору №9-02/14ХМ від 22.02.2014 року, що не суперечить статті 625 ЦК України, якою визначено право сторін на встановлення розміру процентів у договорі.

Сплата трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не встановлено договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" від 17.12.2013 року №14).

Зважаючи на те, що відповідачем-1 оплату за поставлений товар було здійснено з простроченням графіків платежів, визначених у додатках №1 від 13.03.2014 року та №2 від 20.05.2014 року до договору №9-02/14ХМ від 22.02.2014 року, а також з урахуванням п.7.5 договору та ст. 625 ЦК України, здійснивши перерахунок 36% річних, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення солідарного стягнення 36% річних в сумі 11669,65 грн. з відповідача-1 та відповідача-2.

Окрім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідачів 7417,36 грн. пені та 76253,63 грн. штрафу.

Пунктом 7.3. договору сторони передбачили, що покупець несе відповідальність за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки є грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Стаття 230 Господарського кодексу України передбачає, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.7. договору поставки строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов'язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Кредитор за зобов'язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України. Сторони дійшли згоди, що за прострочення виконання зобов'язання за даним договором строк позовної давності припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно було бути виконане.

З наданого позивачем розрахунку штрафу вбачається, що за прострочення планового платежу, який мав бути здійснений 28.03.2014 року нараховано 10092,00 грн. штрафу; за прострочення платежу, який мав бути здійснений 01.11.2014 року нараховано 40368,00 грн. штрафу; за прострочення планового платежу, що мав бути здійснений 23.05.2014 року нараховано 5158,73 грн. штрафу; за прострочення планового платежу, що мав бути здійснений 01.10.2014 року нараховано 20634,90 грн. штрафу.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що за період прострочення оплати з 28.03.2014 р. по 14.05.2014 р. нараховано 874,82 грн. пені; за період з 15.05.2014 р. по 22.05.2014 р. 126,46 грн.; за період з 23.05.2014 р. по 05.06.2014 р. 371,69 грн.; за період з 06.06.2014 р. по 31.07.2014 р. 1138,28 грн.; за період з 01.08.2014 р. по 30.09.2014 р. 250,81 грн.; за період з 01.10.2014 р. по 21.10.2014 р. 1273,56 грн.; за період з 22.10.2014 р. по 23.10.2014 р. 100,74 грн.; за період з 24.10.2014 р. по 31.10.2014 р. 265,99 грн.; за період з 01.11.2014 р. по 20.11.2014 р. 3015,01 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені до стягнення суми 7417,36 грн. пені та 76253,63 грн. штрафу вирахувані вірно.

Однак, місцевий господарський суд при винесені свого рішення дійшов висновку, про наявність підстав відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу та пені на пятдесят відсотків.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, зменшується, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. Аналогічна за змістом і норма ст. 233 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Також, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Крім того, відповідно до п.3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оцінивши наведені обставини справи та враховуючи надане законодавством право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про зменшення на пятдесят відсотків заявлених сум пені та штрафу, в результаті чого задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів солідарно пені в сумі 3708,68 грн. та штрафу в сумі 38126,82 грн..

При цьому, твердження апелянта, що одночасне стягнення пені та штрафу є застосуванням подвійної відповідальності за одне й те саме порушення умов договору та суперечить ст. 61 Конституції України, апеляційним судом оцінюється критично, оскільки вказана стаття Конституції України стосується прав, свобод та обовязків людини і громадянина, а у даній справі розглядається господарський спір, який виник між юридичними особами.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 03.03.2016 року у справі №924/838/15.

Правові висновки, про те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобовязання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України, викладені в п.4 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань".

Окрім того, положення про застосування відповідальності за затримку оплати товару у вигляді штрафу та пені, сторонами погоджено в п. 7.3 договору №9-02/14ХМ від 22.02.2014 року, доказів визнання недійсним чи розірвання вказаного договору сторонами суду надано не було.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 10.03.2016 року у справі №924/1992/15 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача-1 сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи №924/1992/15 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.