Постанова № 57309628, 19.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2016 р. Справа№ 910/26684/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Господарського суду м. Києва від 18.01.2016р. у справі № 910/26684/15 ( суддя Ломака С.О.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дистрибуція Україна" про визнання Договору застави майнових прав від 12.08.2011 р.

недійсним

за участю предстаників сторін:

позивача-ОСОБА_5 за довіреністю

відповідача-Воїна С.М. за довіреністю

третя особа на стороні позивача -ОСОБА_5 за довіреністю

третя особа на стороні відповідача-не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 910/26684/15 від 18.01.2016 року задоволений позов ФОП ОСОБА_2 про визнання Договору застави майнових прав від 12.08.2011р. недійсним .

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Позивач проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено місцевим господарським судом, 13.06.2007р. між ОСОБА_6 (орендодавець 1), позивачем (орендодавець 2), та ТОВ "Євробенк ЕФГ України Дистрибуція" (орендар) було укладено Договір оренди частини нежилих приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 214, 10 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П., про що в реєстрі зроблено запис за № 4736.

05.08.2011р. між орендодавцями, ТОВ "Євробенк ЕФГ України Дистрибуція" (попередній орендар) та відповідачем (новий орендар) було укладено Договір про внесення змін до Договору оренди від 13.06.2007р., згідно з п. 1.1. якого вирішено, що попередній орендар передає новому орендарю, а новий орендар приймає усі права та обов'язки попереднього орендаря та стає стороною - орендарем за Договором оренди.

17.03.2015р. між ОСОБА_8 (орендодавець 1), позивачем (орендодавець 2), ОСОБА_9 (орендодавець 3) та відповідачем (орендар) було укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору оренди, відповідно до якого було вирішено з огляду на зміни власників предмету оренди, змінити суб'єктний склад Договору оренди.

12.08.2011р. між позивачем (заставодавець) та відповідачем (заставодержатель) було укладено Договір застави майнових прав, відповідно до п. 1.1. якого було визначено, що заставодавець передає в заставу майнові права, зазначені в п. 1.3. цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору застави заставою забезпечується в повному обсязі виконання усіх зобов'язань ОСОБА_3 за Кредитним договором 008-2900/840-584 від 30.11.2007 р. та Додатковою угодою від 12.08.2011 р.

Відповідно до п. 1.3. Договору застави було визначено, що предметом застави є майнові права заставодавця, набуті ним на підставі Договору оренди № 4736 від 16.06.2007р. та додаткових угод до нього, укладеним між заставодавцем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ТОВ "Євробенк ЕФГ України Дистрибуція", яке є боржником по відношенню до заставодавця; при цьому такі майнові права полягають у праві отримати грошові кошти в обсязі 132 000, 00 Євро.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, мотивуючи вимоги тим, що між сторонами було укладено Договір застави майнових прав від 12.08.2011 р. в забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за Кредитним договором № 008-2900/840-584 від 30.11.2007 р. В заставу було передано право вимоги до ТОВ "Євробенк ЕФГ України Дистрибуція" на суму 132 000, 00 Євро, що виникло на підставі Договору оренди № 4736 від 13.06.2007 р., укладеного щодо нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1. 05.08.2011 р. між позивачем (орендодавець), відповідачем (новий орендар) та ТОВ "Євробенк ЕФГ України Дистрибуція" (попередній орендар) було укладено Договір про внесення змін до Договору оренди, яким було передбачено, що новий орендар приймає на себе всі права та обов'язки попереднього орендаря та стає стороною Договору оренди. В п. 2.4. вказаного Договору було визначено, що заборгованість попереднього орендаря з орендної плати з 01.07.2009 р. по 31.12.2009 р. становить 8 796, 00 Євро, з огляду на що позивач вважає помилковим твердження про те, що ТОВ "Євробенк ЕФГ України Дистрибуція" заборгував йому 132 000 Євро, проте як на вказану суму за поясненнями позивача відповідач взяв в заставу право не сплачувати орендну плату. При цьому, позивач відзначає, що відповідач фактично отримав в заставу право вимоги до себе та своїми неправомірними діями наразі заблокував рахунок позивача, орендну плату не сплачує та без інформування списує з позивача борг ОСОБА_3

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, господарський суд виходив з того, що в заставу було фактично передано неіснуючу вимогу, оскільки у п. 1.3. Договору застави здійснено посилання на Договір оренди № 4736 від 16.06.2007 р., доказів існування якого не представлено, тоді як сторонами укладався в дійсності Договір оренди від 13.06.2007 р.

Крім того, суд відзначив про недоведеність існування у позивача на момент укладення Договору застави права вимоги до третьої особи на стороні відповідача на суму 132 000Євро, проте як сторонами і не визначено, що такі права вимоги виникнуть у майбутньому.

Заперечуючи проти рішення суду, відповідач вказує на те, що за оспорюваним договором застави набув право вимоги на орендні платежі за договором оренди № 4736 від 13.06.2007, а в договорі застави дата договору оренди визначена з помилкою, а саме замість дати 13.06.2011 зазначено 16.06.2011, тому суд припустився помилки що в заставу передано неіснуючу вимогу. Суд не звернув увагу на те, що кредитний договір № 008-2900/840-584 від 30.11.2007 для забезпечення якого укладено договір застави майнових прав від 12.08.2011 є дійсний. Договір застави спрямований на забезпечення виконання кредитного договору у сумі 157 567доларів США та всіх нарахованих процентів, комісій, а також неустойки. Тобто. Сторони договору застави погодили, що Банк набуває право вимоги на орендні платежі за договором оренди № 4736 від 13.06.2011 у сумі 132 000Євро, яка дорівнює еквіваленту 1 488 086,82грн. При цьому договір має всі істотні умови, необхідні для його укладання.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Частиною1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

За змістом ст. 12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Відповідно до ст. 3 Закону "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

У силу ч. 1 ст. 583 ЦК заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Згідно зі ст. 11 Закону "Про заставу" сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ст. 49 Закону "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов'язаннями,в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, Зазначене положення закону спростовує висновок суду про те, що предметом застави майнових прав може бути тільки належне заставодацю право вимоги за зобов'язаннями, в яких він є кредитором.

Рішенням Оболонського райсуду м. Києва у справі № 756/1636/15ц від 14.12.2015, залишеним без змін Апеляційним судом м. Києва, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_3, про визнання поруки за договором поруки № 008-2900/840-584-Р/1 від 30.11.2007 року та договором поруки б/н від 12.08.2011 року такою, що припинена.

З вказаного рішення випливає, що 12.08.2011 року між ПАТ «Універсал банк» (заставодержатель) та Особа 1 (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав, згідно з яким позивач передала в заставу майнові права, набуті нею на підставі договору оренди №4736 від 13.06.2007 року та всіх укладених додаткових угод до нього, укладених між фізичною особою-підприємцем Особа1, Особа3 (орендодавці) та ТОВ «Євробенк ЕФГ Україна Дистрибуція» (орендар), який є боржником по відношенню до заставодавця, при цьому такі майнові права за контрактом полягають у праві отримати від ТОВ «Євробенк ЕФГ Україна Дистрибуція» грошові кошти за контрактом в обсязі 132 000 євро, що дорівнює еквіваленту 1 488 086,82 грн. за курсом на день укладення цього договору.

До вказаного договору оренди №4736 від 13.06.2007 року вносились зміни угодами про внесення змін та доповнень від 29.01.2009 року, 05.08.2011 року, 17.03.2015 року, відповідно до яких новим орендарем за договором оренди №4736 від 13.06.2007 року є ПАТ «Універсал Банк».

З наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 27.04.2015 року вбачається, що позичальник Особа2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує належним чином та має заборгованість.

З матеріалів справи вбачається, що 24.03.2015 року Особа 2 та Особа 1, як фізичній особі та як фізичній особі-підприємцю, на адресу місця проживання банком направлялись вимоги про сплату простроченої заборгованості за кредитним договором. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вимогу вручено Особа 2 08.04.2015 року. Вимоги, яка направлялися на ім'я Особа 1, повернулися без вручення з поміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

З наданої банком виписки по рахунку Особа1 вбачається, що з її рахунку для зарахування орендних платежів за договором оренди з метою погашення заборгованості позичальника Особа2 за кредитним договором неодноразово списувалися грошові кошти.

Суд вважає, що таке договірне списання здійснюється банком правомірно, відповідно до положень п. 3 договору поруки б/н від 12.08.2011 року, відповідно до якого для своєчасного виконання грошових зобов'язань поручителя перед кредитором за цим договором позивач (поручитель) уповноважив кредитора списувати кошти з рахунків поручителя, в тому числі з рахунків, відкритих поручителем, як фізичною особою-підприємцем, у випадках настання термінів сплати грошових зобов'язань боржника перед кредитором у встановленому порядку за договором.

Посилання позивача на те, що договірне списання коштів може бути здійснено лише з рахунків позичальника спростовуються положеннями п. 3 договору поруки б/н від 12.08.2011 року, з аналізу яких вбачається, що сторони домовилися про договірне списання коштів саме з рахунків поручителя. При цьому, вказаним пунктом договору поруки не передбачено обов'язок банку надіслати поручителю письмову вимогу про погашення заборгованості до договірного списання коштів.

Матеріали справи, що переглядаються, не містять доказів того, що сторонами укладався ще один договір оренди, майнові права за яким передавались у заставу за кредитним договором, укладеним між Банком та ОСОБА_3

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо існування описки у п.1.3 договору застави, а саме щодо предмету застави: майнові права заставодавця на підставі договору оренди № 4736 від 16.06.2007 (замість 13.06.2007) та всіх додаткових угод до нього, укладеного між ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ТОВ «Євробенк ЕФГ Україна Дистрибуція».

За змістом договору від 05.08.2011 про внесення змін та доповнень до договору оренди № 4736 від 13.06.2007 ( а.с. 28) ТОВ «Євробенк ЕФГ Україна Дистрибуція», як попередній орендар, та ПАТ «Універсал Банк», як новий орендар, погодили, що заборгованість попереднього орендаря перед ОСОБА_2 дорівнює еквіваленту 8 796 євро на дату здійснення платежу, яку новий орендар зобов'язаний сплатити протягом 10-ти днів з моменту підписання договору.

Аналіз статей 546, 572, 576 - 578 ЦК України, статей 1, 4, 6 Закону України "Про заставу" дає підстави для висновку: суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто право застави ї це право на чуже майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно.

Отже, застава - це один зі способів забезпечення виконання зобов'язання, особливістю якого є передача майна: заставодавець передає майно у заставу заставодержателю. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і майновий поручитель - власник певного майна, який має право на його відчуження.

Таким чином, майновий поручитель зобов'язується відповідати за боржника за основним зобов'язанням спеціально виділеною для цього річчю, якщо боржник не виконує свого зобов'язання і виникли підстави для звернення стягнення на предмет застави.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Разом з тим, оспорюваний договір застави, зокрема п.1.3 вказує на загальну суму 132 000Євро, які за договором оренди позивач має задовольнити вимоги до попереднього орендаря - ТОВ «Євробенк ЕФГ Україна Дистрибуція».

При цьому, за договором оренди № 4736 від 13.06.2007 ТОВ «Євробенк ЕФГ Україна Дистрибуція», як попередній орендар, та ПАТ «Універсал Банк», як новий орендар, погодили, що заборгованість попереднього орендаря перед ОСОБА_2 дорівнює еквіваленту 8 796 євро.

Колегія суддів звертає увагу на те, що договір оренди № 4736 від 13.06.2007 припинив дію в зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено про що свідчить акт приймання - передачі (повернення орендованого майна) від 17.03.2015р.

Отже, за змістом договору застави, п. 1.4, 2.1, сторони повинні були змінити предмет застави в зв'язку з припиненням договору оренди, який виступає предметом застави майнових прав за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що ненадання відповідачем належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо передачі в заставу неіснуючого майнового права є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки оспорювана угода містить істотну умову, без якої договір застави майнових прав в цілому не відповідає вимогам чинного законодавства, не зберігає можливості задовольнити інтереси сторін чи досягати мети, що встановлена ним при його укладанні, то такий договір підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 18.01.2016р. у справі № 910/26684/15 - без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров