Ухвала суду № 57305482, 14.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3042/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2016 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Кононенко Н.А.

ОСОБА_2

при секретарі Железнова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 (третя особа ОСОБА_6) про виселення та вселення, зустрічною позовною заявою ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року,

встановила:

08 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 (третя особа ОСОБА_6П.) про виселення та вселення, яка вказала, що мешкає та зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1 як дружина власника, але після зміни запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повернутися до будинку не змогла, оскільки відповідачі, які на її думку жодного відношення до власника будинку не мають, перешкоджають їй проживати в будинку.

У звязку з викладеним позивач просила вселити її в буд. 1-в по вул. Островського в м. Одесі, а також виселити ОСОБА_4 й ОСОБА_5 з вказаного домоволодіння.

ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про виселення в який вказали, що позивач, яка обвинувачується у вбивстві їх батька та певний час перебувала під вартою, фактично вчинила протиправні дії відносно спадкодавця, що передбачає усунення останньої від спадщини, тому просили виселити позивача як члена сімї власника відповідно до положень ст. 116 ЦПК України як таку, що вчинила протиправну поведінку.

В судовому засіданні:

- позивач та її представник свої позоні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Зустрічний позов не визнали;

- відповідач ОСОБА_4 та його представник, відповідач ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позову ОСОБА_3, посилаючись на його безпідставність та на те, що позивач, як винна у смерті їх батька особа, не має жодного права на проживання у вказаному будинку. Просили зустрічну позовну заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на викладені в ній обставини.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено частково.

Вселено ОСОБА_3 в будинок 1-в по вул. Островського в м. Одесі.

В задоволені решти вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4, на користь держави судовий збір в сумі 121 грн. 80 коп.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 121 грн. 80 коп.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду змінити у частині виселення, постановити у цій частині нове рішення, виселивши ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за їх постійним місцем проживання, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» розяснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обовязково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших, які беруть участь у справі.

Як вбачається з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи вищевказане рішення, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

18 квітня 1981 року ОСОБА_7 придбав частину будинку 1-в по вул. Островського в м.Одесі (а.с. 82-83).

19 листопада 1999 року (а.с. 06), ОСОБА_3 одружилась з ОСОБА_8 (а.с. 06).

При цьому, позивач проживала та була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 30 червня 2000 року (а.с. 04, 19-22).

За життя ОСОБА_8 складав заповіти на імя позивача та відповідачів по справі (а.с. 47-49).

ОСОБА_4 ОСОБА_5 (до одруження ОСОБА_4, а.с. 44) є дітьми ОСОБА_8, що підтверджується їх копіями свідоцтв про народження із зазначенням імя та по батькові батька ОСОБА_9, фактом складання на їх імя заповітів, висновками спеціаліста про наявність родинного генетичного звязку між відповідачами й батьком ОСОБА_7 (а.с. 43, 46-49, 53-58, 59-63).

24 вересня 2013 року ОСОБА_8 помер. (а.с. 07).

Відповідачі звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті батька (а.с. 50, 51).

15 вересня 2013 року позивачу було повідомлено про підозру в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_8, вчинене на замовлення, тобто кримінальному правопорушенні, передбачено ст. 27 ч. 4, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України (а.с. 37-38), а 29 листопада 2013 року було затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 за вказаною підозрою (а.с. 39).

Ухвалою від 05 грудня 2014 року колегією суддів Суворовського районного суду м. Одеси було змінено позивачу запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт за адресою: м. Одеса, вул.Островського, 1-В (а.с. 25-26).

Однак, ОСОБА_3 не змогла потрапити до домоволодіння 1-в по вул. Островського в м. Одесі (а.с. 23, 24, 72, 74, 85, 86), що не заперечувалось відповідачами.

Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з ч.1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

За положенням п. 11 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі смерті власника.

Між тим, право користування члена сімї власника на користування житлом є похідним від права власності ОСОБА_8, яке припинилось внаслідок смерті останнього, разом з тим позивач такою, що втратила право користування житлом не визнана, а тому підлягає вселенню у вказане домоволодіння, частина якого належала померлому ОСОБА_8

Районний суд дійшов до обгрунтованого висновку, що не можуть бути задоволені вимоги ОСОБА_3 про виселення відповідачів, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, останні також є членами сімї частини будинку та такими, що втратили право користування житлом також не визнавались, доказів самоправності зайняття жилого приміщення стороною позивача не наведено, позовних вимог з таких правових підстав позивачем не заявлено.

Суд першої інстації правомірно вказав, що положеннями ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, тому суд не прийняв до уваги твердження відповідачів про винність ОСОБА_3 у скоєнні злочину.

Виселення за положеннями ч. 1 ст. 116 ЖК України наймача, членів його сім'ї або інших осіб, які проживають разом з ним, здійснюється у випадку систематичного руйнування чи псування жилого приміщення, або використовування його не за призначенням, або якщо вказані особи систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними - що унеможливлює застосування вказаної норми у випадку негідного разового вчинку, а у випадку доведення такого є підставою для вжиття заходів примусу відносно такої особи іншого характеру.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 (третя особа ОСОБА_6, про виселення та вселення, зустрічною позовною заявою ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про виселення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_10

ОСОБА_11

ОСОБА_2