Рішення № 5730290, 10.04.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.09 Справа № 8/60

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Южне Одеської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Східна транспортна група», м. Луганськ, -

про стягнення 4151 грн. 38 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань Рубан І.Є.,

в присутності представників сторін:

від позивача представник не зявився;

від відповідача представник не зявився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з автоперевезення з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у сумі 3829,38 грн. та пеню у сумі 322,00 грн., - а всього 4151,38 грн., нараховані позивачем внаслідок неналежного виконання позивачем умов договору-заявки на перевезення вантажу №б/н від 20.08.08 року, а також судових витрат.

23.03.09 року до суду, поштою, надійшло клопотання позивача (вих. №б/н від 13.03.09 року) про здійснення розгляду спору по суті за відсутності позивача, «оскільки у звязку з виробничими потребами немає можливості забезпечити присутність уповноваженої особи»

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 24 березня до 10 квітня 2009 року у звязку з неявкою відповідача.

До судового засідання, призначеного на 10.04.09 року, сторони не зявилися.

Враховуючи обставини справи, місцезнаходження позивача, його вищезгадане клопотання, а також відсутність заяви про відмову від позову, суд вважає за можливе розглянути спір по суті за відсутності позивача.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судового засідання не зявився, явку повноважного представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору по суті за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином поставлений до відома про дату, час та місце проведення судового засідання.

Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що згідно матеріалам справи (довідка державного реєстратора виконкому Луганської міської ради АГ №160043 від 02.04.09 року) юридичною адресою відповідача: була: місто Луганськ, кв.Волкова, 34, кв. 113; є на даний час: місто Луганськ, вул.Корольова,33, - на яку судом 02.03.09 року за вих. №242 та 27.03.09 року за вих. №350 спрямовано ухвали про призначення справи до судового слухання.

Оператором поштового звязку до суду на день розгляду справи по суті повернуто письмове повідомлення, згідно довідці до якого організація з даної адреси вибула; інші поштові відправлення станом на час розгляду цього спору до суду не повернуто.

Згідно ст. 93 Цивільного кодексу місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу чи особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи або закону виступають від її імені, - судом саме на цю адресу було спрямовано вищеназвані поштові відправлення.

У звязку з викладеним суд керується частиною 1 пункту 132 Правил надання послуг поштового звязку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.02 року №1155, - в якому сказано, що поштові відправлення можуть бути повернені обєктом поштового звязку за зворотною адресою у разі письмової заяви відправника, письмової відмови адресата, смерті адресата (одержувача), неможливості вручення через відсутність адресата (одержувача) чи закінчення встановленого терміну зберігання.

З матеріалів справи вбачається, що по справі доведено наявність такої причини невручення, як відсутність адресата (одержувача).

Будь-які інші дані про місцезнаходження відповідача у суду відсутні.

З огляду на викладене суд вважає, що ним вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце судових слухань.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись частиною 3 ст. 22, ст.ст. 43 та 75 ГПК України, суд розглянув справу по суті за відсутності сторін, - за наявними в ній матеріалами.

І.Дослідивши обставини справи та наявні справі докази, суд дійшов наступного.

29.08.08 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Східна транспортна група»(відповідач; експедитор) факсом спрямувало на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (позивач; перевізник) договір-заявку №б/н на перевезення вантажу за маршрутом «смт. Курахове Донецької області с. Бахмач Чернігівської області», при цьому відповідач взяв на себе зобовязання сплатити за перевезення 3500 грн., термін оплати 7 днів після отримання товарно-транспортної накладної (далі ТТН).

Як стверджує позивач, від вантажовідправника ТБ «Біос»(смт.Курахове) він отримав відповідний вантаж та згідно товарно-транспортним документам доставив його до місця призначення до с. Бахмач та видав вантажоодержувачу ТОВ «Чернігівська мясна компанія», - що підтверджується доданими до справи документальними доказами (а.с. 17; 32).

17.09.08 року він (позивач) поштою спрямував на адресу відповідача всі необхідні документи стосовно перевезення, - факт отримання яких підтверджується документально (а.с. 18).

Не отримавши відповіді на це звернення та оплату вартості послуг з перевезення у встановлений термін, позивач спрямував на адресу відповідача претензію №2 від 01.11.08 року, з вимогою сплатити борг ( а.с. 19).

Не отримавши відповіді на неї та оплату вартості послуг, позивач спрямував відповідачу акт №2 звірення взаєморозрахунків за договором перевезення вантажів №7 від 29.08.08 року, докази отримання якого відповідачем він додав до справи (а.с.22).

Станом на час розгляду цього спору сума боргу становить:

основний борг - 3500,00 грн.;

3% річних -40,25 грн.;

інфляційні нарахування - 289,13 грн.;

пеня за період з 01.10.08 року 17.02.09 року 322,00 грн., - а всього 4151,38 грн.

Відповідач позовні вимоги не спростував, позов не оспорив.

ІІ.Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

1.Згідно статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон ст.525 ЦКУ не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до договору транспортного перевезення.

Тобто відповідач, отримавши від позивача документальні докази факту здійснення автоперевезення за визначеним у договорі-заявці маршрутом, повинен був у визначений договором строк оплатити вартість цього автоперевезення, однак зробив це не у повному обсязі.

Згідно ст.908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 ЦКУ встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно частинам 1 та 2 ст.916 ЦКУ за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

Що стосується транспортного експедирування, то згідно ст. 929 ЦКУ за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Закон (стаття 931 ЦКУ) визначає, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.909, 917 та 919 ЦКУ, - тобто здійснив перевезення та видачу вантажу вантажоотримувачу.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 920 ЦКУ встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

А статтею 934 ЦКУ встановлено відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування, згідно якій за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (Правові наслідки порушення зобовязань. Відповідальність за порушення зобовязань). Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладених між сторонами договорів (порушення зобовязань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Статтею 549 ЦКУ встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання (ч.1). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення зобовязання.

Укладений між сторонами за цим спором договір належить до господарських, а тому при вирішення питання про стягнення пені суд керується частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі ГКУ), згідно якій нарахування пені, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців після виникнення права на таке нарахування.

Дослідження судом розрахунку суми пені, нарахованої позивачем, показало. що порушень чинного законодавства при цьому не припущено.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу для стягнення пені встановлено скорочений річний термін позовної давності, який позивач також не порушив.

Оскільки у даному випадку спір виник у звязку з невиконанням відповідачем грошового зобовязання, то суд при вирішенні цього спору керується також статтею 625 ЦКУ, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Що стосується судових витрат, то суд, керуючись ст.ст.44,45,47-1 та ч.2 ст.49 ГПК України, покладає їх на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведеного до суду.

На підставі викладеного, ст.ст. 11, 16, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 908,909,916,917,919,921,929,931,932,934 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36,43,44,45,47-1,49,55,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Східна транспортна група», ідентифікаційний код 35306897, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Корольова, 33, - на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - основний борг за послуги з автоперевезення у сумі 3500 (три тисячі пятсот) грн. 00 коп., 3% річних у сумі 40 (сорок) грн.25 коп.; інфляційні нарахування у сумі 289 (двісті вісімдесят девять) грн. 13 коп.; пеню у сумі 322 (триста двадцять дві) грн. 00 коп., - а також судові витрати: державне мито у сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 15 квітня 2009 року.

Суддя А.П.Середа