Ухвала суду № 57301876, 12.04.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5357/16-ц

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"12" квітня 2016 р., суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» про оскарження неправомірних дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування завданої моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

25 березня 2016 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» про оскарження неправомірних дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування завданої моральної шкоди. 28 березня 2016 року вказану позовну заяву було передано в провадження судді Катющенко В.П. в порядку визначеному ст. 11-1, ч.1 ст. 118 Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року позовна заява ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 була залишена без руху та надано строк для усунення недоліків не більше ніж три дні з дня отримання позивачем ухвали.

11 квітня 2016 року ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 до суду було подано додаткові пояснення та клопотання.

Вивчивши подані документи, приходжу до наступного.

Так, підставою для залишення позовної заяви без руху слугувало те, що відповідно до наданої довідки до акту огляду МСЕК, друга група інвалідності довічно присвоєна гр. ОСОБА_1, який в даному випадку є представником позивача на підставі довіреності від 01 грудня 2011 року, при цьому позивачем у вказаній позовній заяві, тобто особою, яка безпосередньо звертається до суду за захистом своїх прав та інтересів виступає гр. ОСОБА_2 Доказів про звільнення від сплати судового збору саме ОСОБА_2, до матеріалів позовної заяви додано не було. Також, матеріали позовної заяви не містили заяви позивача від 20 липня 2015 року, що являється предметом спору, як і не містила відповіді відповідача на вказану заяву.

Як вбачається з додаткових пояснень, наданих суду в якості усунення недоліків, гр. ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2, зазначено, що в якості позивача в позовній заяві зазначено ОСОБА_1, заява підписана та подана також ним, що не лише не суперечить чинному законодавству, а й відповідає йому. Ім'я представника позивача в позовній заяві зазначається лише в разі, якщо позовна заява подається представником, тобто, в позовній заяві ім'я представника зазначається додатково до імені позивача, всього в такому випадку має бути зазначено три імені. Цього не має. І це означає, що позивачем фактично є ОСОБА_1 В позовній заяві ним зазначено, що він діє в інтересах (на захист прав, свобод та інтересів) ОСОБА_2, а як на підставу такого звернення ним зазначено (і долучено) копію довіреності № 658225 від 01 грудня 2011 року, якою довіретилем йому надано право серед інших на звернення до судів та подання позовних заяв. Ця ж довіреність надає йому право також і на представництво ОСОБА_2 в усіх органах та установах, в т.ч. в судах, в якості її представника, що не виключає одне одного. Також, зазначено, що особою, що звертається до суду, є ОСОБА_1, як позивач, отже, він і є платником судового збору. Крім того, правовідносини, що є предметом позову, стосуються укладення договорів на надання окремих видів житлово-комунальних послуг, тобто, повинно бути застосовано законодавство про захист прав споживачів (п. 22 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ). Отже, в буд-якому випадку (хто б не подав позов - ОСОБА_2 чи ОСОБА_1) підстав для сплати судового збору немає згідно ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

В той же час, суд не може погодитися з даними твердженнями, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 30 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

В даному випадку, сторони в цивільному процесі характеризуються окрім інших, ще й тим, що між ними виник спір про право цивільне.

Таким чином, позивач - це особа, на захист прав та інтересів подається відповідна позовна заява, у зв'язку з чим позовна заява подається для захисту порушених прав та інтересів.

Як вбачається з поданої позовної заяви, прохальна частина останньої пов'язана саме із захистом прав та інтересів гр. ОСОБА_2, враховуючи, що оскаржується дії та бездіяльність відповідача в частині надання відомостей на заяви саме ОСОБА_2, у зв'язку з чим вважати ОСОБА_1 позивачем в даному випадку є некоректним, оскільки останній не звертається за захистом своїх прав та інтересів, а виступає в якості представника позивача в порядку ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України.

Щодо зазначення у додаткових поясненнях з боку ОСОБА_1 відомостей, про те, що спірні правовідносини стосуються захисту прав споживачів, у зв'язку з чим позивач звільнений від сплати судового збору, то суд зазначає наступне.

Так, спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України «Про судовий збір». Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

З 01 вересня 2015 року Закон України «Про судовий збір» діє у новій редакції. Із статті 5 цього Закону, яка визначає пільги щодо сплати судового збору, виключено пункт, який встановлював, що від сплати судового збору звільняються споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Отже, з 01 вересня 2015 року позови споживачів оплачуються судовим збором за ставками, встановленими Законом.

Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що «споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав».

Таким чином, вказане свідчить про наявність двох нормативно-правових актів, які мають однакову юридичну силу, але по-різному регулюють питання оплати судового збору.

Згідно з статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

В той же час, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах застосуванню підлягають положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

При цьому, Закон України «Про судовий збір» у редакції, що діє з 01 вересня 2015 року, виключив споживачів з переліку пільгової категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання вказаного позову.

Таким чином, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про не усунення позивачем недоліків, викладених в ухвалі суду від 31 березня 2016 року, у зв'язку з чим позовна заява підлягає поверненню.

Відповідно до ст. 121 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач відповідно до ухвали суду, у встановлений строк, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали, не виконає вимоги визначені ст. ст. 119, 120 ЦПК України, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною 5 ст. 121 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 121, 210, 293, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» про оскарження неправомірних дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування завданої моральної шкоди, вважати такою, що не подана та повернути позивачу.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: