Постанова № 57291295, 12.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12 березня 2016 року 13 год. 30 хв. № 826/21324/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Топіар" до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Топіар" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 18 серпня 2015 року №0003122204 та №0003132204 (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Під час переходу до розгляду справи по суті представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

У відповідне судове засідання представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи він повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 16 по 22 липня 2015 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 29 липня 2015 року складено акт №47/26-57-22-04-10/38442023 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "Сенсатіка Груп" за період із 01 січня 2014 року по 01 березня 2015 року (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем занижено податок на прибуток за 2014 рік у загальному розмірі 44708,00 грн. та ПДВ за листопад 2014 року у розмірі 49675,00 грн.

На підставі акту перевірки, 18 серпня 2015 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення: №0003122204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 44708,00 грн. за основним платежем та у розмірі 11177,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0003132204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 49675,00 грн. за основним платежем та у розмірі 12418,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.

Так, як з’ясовано у ході судового розгляду справи, висновок відповідача по заниження позивачем податку на прибуток та ПДВ ґрунтується на переконанні у тому, що взаємовідносини позивача із ТОВ "Сенсатіка Груп" не спрямовані на настання реальних наслідків, оскільки ТОВ "Сенсатіка Груп" має ознаки "фіктивності".

Зокрема, як вбачається з наявної у матеріалах справи копії постанови про призначення документальної перевірки від 03 квітня 2015 року, слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у місті Києві розслідується кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32014100000000055, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

У ході досудового слідства отримано фактичні дані про те, що невстановлені особи, з метою прикриття незаконної діяльності, що, зокрема, виражалася у пособництві в ухиленні від сплати податків службовими особами підприємств реального сектору економіки, використовуючи підроблені документи, створили ряд підприємств з ознаками "фіктивності", у тому числі ТОВ "Сенсатіка Груп".

Вказані особи, діючи умисно, маючи на меті злочинний намір та свідомо бажаючи настання наслідків, що виражаються у фактичному ненадходженні грошових коштів до Державного бюджету України, у період 2014-2015 років безпідставно задекларували у контролюючих органах від імені створених ними підприємств, у тому числі ТОВ "Сенсатіка Груп", суми податкових зобов’язань з ПДВ для контрагентів - підприємств реального сектору економіки, які отримали законне право сформувати на відповідні суми податковий кредит з ПДВ, що в кінцевому розрахунку дозволяє зменшувати податкові зобов’язання та уникати від сплати податків.

Досудовим слідством встановлено, що позивач у період 2014-2015 років перерахував на особовий рахунок ТОВ "Сенсатіка Груп" грошові кошти як оплату за товар (роботи, послуги), які в дійсності ніколи не поставлялися, а кошти за нього знімалися готівкою у касі банку та передавалися невідомим особам.

Директор ТОВ "Сенсатіка Груп" свою участь у діяльності товариства заперечує.

В контексті викладеного, суд зазначає наступне.

Між ТОВ "Сенсатіка Груп", як постачальником, та позивачем, як покупцем, 03 листопада 2014 року укладено договір поставки, за умовами якого постачальник зобов’язується передати у власність покупця продукцію (багаторічні насадження), а покупець - прийняти і оплатити товар.

Ціна договору складає 298052,00 грн.

На підтвердження виконання умов вказаного договору до позову додано копії видаткових накладних від 13 листопада 2014 року №41, №42 на загальну суму 298052,00 грн., виписаних ТОВ "Сенсатіка Груп" для позивача, платіжних доручень, якими підтверджується перерахування позивачем на рахунок ТОВ "Сенсатіка Груп" грошових коштів у розмірі 298052,00 грн., податкових накладних, виписаних ТОВ "Сенсатіка Груп" на ім’я позивача, у загальному розмірі 298052,00 грн.

31 жовтня 2014 року між КП "Міський житлово-комунальний центр", як замовником, та позивачем, як учасником, укладено договір про закупівлю товарів (робіт, послуг) за державні кошти, за умовами якого учасник зобов’язується передати у власність замовника продукцію, а замовник - прийняти та оплатити товар. Загальна вартість товару складає 346944,00 грн.

У зв’язку з виконанням умов договору від 31 жовтня 2014 року, позивачем видано КП "Міський житлово-комунальний центр" видаткову накладу від 14 листопада 2014 року на суму 346944,00 грн., виписано на ім’я КП "Міський житлово-комунальний центр" податку накладну від 14 листопада 2014 року №6 на суму 346944,00 грн.

На підтвердження виконання договору від 31 жовтня 2014 року до позову також додано копії довіреності від 14 листопада 2014 року №212/1, переліку цінностей, які належить отримати, платіжних доручень про перерахування грошових коштів у розмірі 346944,00 грн., акту звіряння взаємних розрахунків позивача та КП "Міський житлово-комунальний центр".

Дослідивши наявні у матеріалах справи копії вказаних вище договорів, суд з’ясував, що придбаний у ТОВ "Сенсатіка Груп" товар: троянди 200 шт., гібіскус 70 шт., кущі в асортименті 10000 шт., саджанці багаторічних квітів в асортименті 3214 шт., на виконання договору про закупівлю товарів передані КП "Міський житлово-комунальний центр" у тій же кількості, що і придбані позивачем.

Факт того, що позивач є суб’єктом господарювання реального сектору економіки відповідачем не заперечується та не спростовується.

До того ж, як чітко вбачається зі змісту постанови про призначення перевірки, суб’єкти господарювання реального сектору економіки мали законне право на формування податкового кредиту у взаємовідносинах із ТОВ "Сенсатіка Груп".

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що на час існування взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Сенсатіка Груп" відомості про вказане товариство містилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, воно було зареєстроване платником ПДВ.

Суд зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв’язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Неможливість проведення зустрічної звірки контрагента платника не є імперативною ознакою протиправності діяльності такого суб’єкта господарювання та не може розцінюватись як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних таким суб’єктом.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб'єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44, пп. 14.1.27, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов’язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов’язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов’язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які могли допустити його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення, суд прийшов до висновку, що висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю позивача та його контрагентів з мотивів неспрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є такими, що ґрунтуються на припущеннях. У ході судового розгляду справи відповідачем не надано допустимих та достатніх доказів для підтвердження порушення позивачем податкового законодавства.

Згідно з абзацом 2 п. 2.1, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, з огляду на встановлені судом у ході розгляду справи обставини, викладені в акті перевірки висновки є необґрунтованими, а оскаржувані рішення, як наслідок, є безпідставними, у зв’язку з чим підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Топіар" до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 18 серпня 2015 року №0003122204 та №0003132204.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Топіар" (код ЄДРПОУ 38442023) здійснений ним судовий збір у розмірі 235,97 грн. (двісті тридцять п’ять гривень дев’яносто сім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39513550).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин