Ухвала суду № 57285913, 21.04.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 квітня 2016 року м. Чернігів Справа № 825/718/16

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову Приватного підприємства "Спартус" до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області про визнання неправомірними акту та протоколу, визнання неправомірною та скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 19.04.2016 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Чернігівській області та просить:

- визнати неправомірним акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 30.03.2016 № 177, складений щодо нього відповідачем;

- визнати неправомірним протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 30.03.2016, складений щодо нього відповідачем;

- визнати неправомірною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу у розмірі 62 010,00 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, складену щодо нього відповідачем.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави, зокрема, для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При вирішенні питання про визначення судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

З приписів зазначених норм законодавства слідує, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви позивач просить, в тому числі, визнати неправомірними акт перевірки відповідача від 30.03.2016 № 177 та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 30.03.2016.

Однак, суд зазначає, що обов'язковою ознакою рішення суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Висновки, викладені у акті перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та протоколі про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про порушення ПП «Спартус» у сфері містобудівної діяльності є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в наведених вище документах не суперечить чинному законодавству. Такі твердження можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, в основу яких покладені згадувані висновки акта та протоколу.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Враховуючи положення чинного законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму висновків цих органів – офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших відносин і має обов’язковий характер для цих відносин.

Рішення суб’єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правові акти – рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб

Правові акти індивідуальної дії – рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб, або які стосується конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Усі рішення суб’єкта владних мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений законом.

Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в адміністративній справі можуть бути лише такі рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, з якими пов’язується виникнення прав та обов’язків у інших осіб.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що акт перевірки від 30.03.2016 № 177 та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 30.03.2016 не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб які перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору.

Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки та протокол є носіями доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документами, на підставі яких приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта та протоколу, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо їх складання, викладення у них висновків перевірки, можуть бути надані судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі акта та протоколу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 10.09.2013 по справі № 21-237а13.

Частиною 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права

Зазначена обставина згідно із п. 1 ч. 1 ст.109 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання неправомірними акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 30.03.2016 № 177 та протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 30.03.2016, складених відносно Приватного підприємства «Спартус».

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст.109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Спартус» до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Чернігівській області в частині позовних вимог щодо визнання неправомірними акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 30.03.2016 № 177 та протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 30.03.2016, складених відносно Приватного підприємства «Спартус», - відмовити.

Ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Бородавкіна