Постанова № 57285881, 20.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 квітня 2016 року письмове провадження № 826/18707/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Доросле радіо»

до

Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Доросле радіо» (далі – позивач або ТОВ «РА «Доросле радіо») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі – відповідач або ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2015 року № 00001042202.

Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «РА «Доросле радіо» не порушувало вимог пункту 198.2., пункту 198.3., пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентом.

Представник відповідача подав суду письмові заперечення проти позову, в яких просив суд відмовити в його задоволенні, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим з підстав встановлення, під час перевірки позивача, факту відсутності реального здійснення господарських операцій з контрагентом, що позбавляє позивача права на формування податкового кредиту по таким операціям.

Керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, за спільним клопотанням сторін, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позиції сторін, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з постачальником ТОВ «КМУ» (код за ЄДРПОУ 39165287) та покупцями за період з 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р., за результатами якої складено акт від 23.02.2015 року № 674/26-56-22-02-03/33060695 (далі–Акт), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пункту 198.2., пункту 198.3., пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 307 055,40 грн., за період з 01.01.2014 року по 31.10.2014 року.

У зв’язку з виявленими порушеннями, на підставі Акта, відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 16.03.2015 року № 00001042202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 1 307 055,40 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 653 527,70 грн.

Підставою для прийняття зазначеного спірного акту індивідуальної дії, став висновок податкового органу про нереальний характер операцій позивача з ТОВ «КМУ», сформований виходячи з наступного.

Позивач (Замовник) в період з 01.10.2014 року по 31.10.2014 року замовляло у ТОВ «КМУ» (Виконавець) розміщення реклами на радіо, з яким укладено Договір про надання рекламних послуг №0110 від 01.10.2014 року, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати послуги щодо розміщення Рекламних матеріалів Замовника (або його Клієнтів) в рекламних блоках радіо та/або телебачення.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, ТОВ «КМУ» виписано на адресу позивача акти здачі-приймання наданих послуг та податкові накладні на загальну суму наданих послуг 7 842 332,40 грн. (у т.ч. ПДВ - 1 307 055,40 грн.).

В податковому обліку податкові накладні, відображено в реєстрах отриманих податкових накладних за період з 01.10.2014 року по 31.10.2014 року.

В той же час, проаналізувавши походження послуг, отриманих позивачем від ТОВ «КМУ» за період з 01.10.2014 року по 31.10.2014 року встановлено, що ТОВ «КМУ» у жовтні 2014 року сформувало податковий кредит у розмірі 5521,0 тис. грн. лише від ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД». При цьому, проаналізувавши дані які містяться в Єдиному реєстри податкових накладних (ЄРПН) не співпадає номенклатура товару в первинних документах придбання продукції за період з 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р., а саме: ТОВ «КМУ» формує податкові зобов'язання за рахунок відображення операцій з надання рекламних послуг для позивача, а податковий кредит формує за рахунок отриманих податкових накладних, отриманих від ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД» з номенклатурою товару: підшипник, вал, втулка, насос.

Крім того, від ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області отримано податкову інформацію листом від 30.12.2014 р. № 51/7/10-13-22-0519 щодо спектру фінансово-господарської діяльності ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками та з контрагентами - покупцями за період з 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р., в якому зазначено, що при проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації, також встановлено, що період жовтень 2014 року на ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД» відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб’єктом господарювання господарської діяльності.

Проведені ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД» операції не можливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Також, в ході проведення аналізу даних згідно підсистеми АС «Податковий блок» «АС Перегляд результатів співставлення» «Архів електронної звітності» не встановлено факт передачі товарів (послуг) ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД» за період з 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р. з контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

В ході проведення аналізу даних не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Враховуючи те, що ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби то операції ТОВ «Платінум Ентерпрайз ЛТД» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні підпункту 14.1.36 Податкового Кодексу України.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «КМУ» не спричиняють реальною настання правових наслідків, отже наслідком податкового обліку є не фактичний рух активів, а лише задекларований на папері, внаслідок чого у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Відповідно до пункту 56.1. статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

За результатом адміністративного оскарження спірного рішення відповідача до ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України, рішення було залишене без змін.

Вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення відповідача 16.03.2015 року № 00001042202 протиправним, позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до суду про його скасування.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, що діяла на момент здійснення спірних відносин).

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні та інші первинні документи, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту.

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ «КМУ» для підтвердження їх реальності, які були предметом перевірки відповідачем, а саме: договір про надання рекламних послуг від 01.10.2014 року № 0110, акти здачі-приймання наданих послуг, податкові накладні, платіжні доручення про оплату наданих послуг, в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов’язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Наявність первинних документів щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «КМУ» відповідачем не заперечується, проте на його думку, такі первинні документи складені формально по операціям, які фактично не здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту.

В той же час, суд вважає, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентом, в основу висновків акту перевірки, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, відповідачем, фактично, покладена інформація даних інформаційних баз податкових органів та податкова інформація податкового органу відносно контрагента ТОВ «КМУ», який взагалі не має жодного відношення до взаємовідносин позивача з ТОВ «КМУ».

При цьому, суд зазначає, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах ДПІ до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.

Аналогічна правова позиція підтверджується численною судовою практикою, зокрема, постановами Вищого адміністративного суду України від 20.09.2012 року №К9991/574/12, № К 9991/5991/11, № 9991/24891/11.

Крім того, посилання відповідача на відсутність реального характеру спірних господарських операцій через неспроможність контрагента їх виконати у зв’язку з відсутністю належних ресурсів, є лише припущенням, оскільки відповідачем не доведено кількість працівників контрагента та конкретно визначених ресурсів, у тому числі, транспортних засобів та інших активів, які повинні були бути у контрагента для виконання спірних операцій, а тому такі посилання є необґрунтованими.

Отже, всупереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов’язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов’язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

При цьому, зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача та іншого суб’єкта господарювання, який мав взаємовідносини з контрагентом позивача, і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку.

При цьому, податковим органом не надано суду рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Також, суд притримується позиції, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальником, який був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність, ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, на виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, за наслідками яких прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентом.

Крім зазначеного, суд також не залишає поза увагою, що за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов’язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа “Булвес АД” проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 року № К/800/9087/13).

Незважаючи на зазначене, відповідач позбавив позивача права на формування податкового кредиту через недотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача від 16.03.2015 року № 00001042202 та, відповідно, про необхідність його скасування.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб’єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу, відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Доросле радіо» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 16.03.2015 року № 00001042202.

Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Доросле радіо» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій