Постанова № 57284421, 19.04.2016, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 р.м. ХерсонСправа № 821/340/16

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Вітічак О.Р.,

за участю:

представника позивача - Дворянської О.В.,

представника відповідача - Хуснутдінової Н.Ч.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товриства з обмеженою відповідальністю "Шуменський ринок" до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0005401706 від 01.10.2014 р. про застосування штрафних санкцій,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шуменський ринок" (далі - позивач, ТОВ "Шуменський ринок") звернулося з адміністративним позовом до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, Херсонська ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 01.10.2014 р. № 0005401706.

Свої вимоги мотивує протиправністю нарахування ТОВ "Шуменський ринок" штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, оскільки вони нараховані у період, коли підприємство перебувало у процедурі ліквідації, а згідно ч.ч.3, 4 п.1 ст.38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)).

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з вказаних підстав і просила їх задовольнити.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, так як оскаржуване рішення контролюючим органом прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України. Просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2464-VІ) визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пп.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч.5 ст.9 Закону № 2464-VІ сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку(ч.7 ст.9 Закону № 2464-VІ).

Частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VІ встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Приписами п.1 ч.10 ст.9 Закону № 2464-VІ передбачено, що днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

При цьому, в силу вимог ч.12 ст.9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Частиною 11 статті 9 Закону № 2464-VІ встановлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п.2 ч.11 ст.25 Закону № 2464-VІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Крім того, ч.10 ст.25 цього Закону передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Під недоїмкою, згідно п.6 ст.1 Закону № 2464-VІ розуміється сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, Законом № 2464-VІ визначено правопорушення, за вчинення яких до правопорушника застосовуються штрафні санкції. Зокрема таким порушенням є несплата (неперерахування) або несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Судом встановлено, що ТОВ "Шуменський ринок" 07.05.2014 р. було здійснено сплату єдиного внеску за березень 2013 року у загальну сумі 21388,41 грн., що підтверджується наданою позивачем банківською випискою по особовим рахункам за 07.05.2014 р., витягом з облікової картки платника податків.

З викладеного слідує, що позивачем сплачено єдиний внесок з порушенням строків, встановлених ч.8 ст.9 Закону № 2464-VІ.

У зв'язку з тим, що ТОВ "Шуменський ринок" несвоєчасно сплатило єдиний внесок, відповідачем згідно податкового повідомлення-рішення від 01.10.2014 р. № 0005401706 до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 2138,68 грн. та нараховано пеню у розмірі 10415,36 грн. Згідно наданого Херсонською ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області розрахунку, пеня нарахована за період з 19.03.2013 р. по 18.07.2014 р.

Зі змісту позову та пояснень представника позивача слідує, що ТОВ "Шуменський ринок" неправомірність застосування штрафних санкцій та пені, з посиланням на Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", обґрунтовує перебуванням підприємства у період з 18.03.2013 р. по 07.02.2014 р. в процедурі ліквідації.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Приписами ч.1 ст.19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. № 2343-XII (далі - Закон № 2343-ХІІ) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна (ч.2 ст.19 Закону № 2343-ХІІ).

Згідно ч.3 ст.19 Закону № 2343-ХІІ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Відповідно до ч.5 ст.19 Закону № 2343-ХІІ дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Згідно ч.7 ст.19 Закону № 2343-ХІІ дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Суд зазначає, що наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене можливо зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання, і є похідними від основного зобов'язання.

З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Дана правова позиція щодо застосування положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" висловлена Верховним Судом України у постановах від 04.07.2011 р. (справа № 21-144а11), від 07.05.2012 р. (справа № 21-289а11), від 11.06.2012 р. (справа № 21-179а12), від 01.10.2012 р. (справа № 21-298а12), від 26.02.2013 р. (справа № 21-34а13) .

У судовому засіданні встановлено, що ухвалою Господарського суду Херсонської області від 18.03.2013 р. порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Шуменський ринок", а постановою Господарського суду від 18.03.2013 р. ТОВ "Шуменський ринок" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора та встановлено строк ліквідаційної процедури строком дванадцять місяців.

В подальшому, ухвалою Господарського суду Херсонської області від 07.02.2014 р. провадження у справі припинено, скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Як вбачається з особової картки ТОВ "Шуменський ринок", банківської виписки за особовими рахунками позивача за 07.05.2014 р., заборгованість з єдиного внеску виникла у ТОВ "Шуменський ринок" за березень 2013 року і була сплачена 07.05.2014 р. у сумі 21388,41 грн.

Тобто, заборгованість з єдиного внеску у сумі 21388,41 грн. виникла після визнання ТОВ "Шуменський ринок" банкрутом (після 18.03.2013 р.), а сплачена позивачем - після припинення провадження у справі про банкрутство (після 07.02.2014 р.). Штрафна санкція та пеня нараховані Херсонською ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області також після припинення провадження у справі про банкрутство, а саме 01.10.2014 р.

Зважаючи, що на час винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення провадження в справі про банкрутство ТОВ "Шуменський ринок" було припинено, штрафні санкції та пеня нараховані за несвоєчасно сплачену суму єдиного внеску за поточні платежі, на які відповідно до ст.19 Закону № 2343-ХІІ не поширювалася дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, то суд вважає, що Херсонська ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області при винесенні податкового повідомлення-рішення від 01.10.2014 р. № 0005401706 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому позовні вимоги ТОВ "Шуменський ринок" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Шуменський ринок" до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0005401706 від 01.10.2014 р. про застосування штрафних санкцій.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 20 квітня 2016 р.

Суддя Бездрабко О.І.

кат. 10.1