Рішення № 57282044, 15.04.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2016р. Справа№ 914/449/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.

за позовом: Публічне акціонерне товариство ІМЕКСБАНК, м.Одеса, від імені та в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_1

до відповідача : Приватне підприємство БУДЗАЛІЗОБЕТОН, м.Львів

про розірвання договору та витребування майна з чужого незаконного володіння

ціна позову: 252976,80 грн.

Представники:

позивача: ОСОБА_2- представник (довіреність №100316 від 10.03.2016р.); ОСОБА_3- представник (довіреність №100316/1 від 10.03.2016р.)

відповідача: ОСОБА_4 представник (довіреність №б/н від 16.02.2016р.)

Суть спору:

Публічне акціонерне товариство ІМЕКСБАНК від імені та в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_1 звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства БУДЗАЛІЗОБЕТОН про витребування майна з чужого незаконного володіння; ціна позову 252976,80грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 19.02.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду в судовому засіданні на 15.03.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 15.03.2016р., в тому числі у звязку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду у даній справі. В судовому засіданні 05.04.2016р. оголошено перерву до 15.04.2016р.

Впродовж розгляду справи представникам Сторін по явці оголошено права і обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представники Позивача в судове засідання зявились, позовні вимоги підтримали повністю; надали усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, заявах від 14.04.2016р. вх.№16521/16 та вх.№16522/16.

Представник Відповідача в судове засідання зявився, проти позову заперечив повністю; надав усні пояснення, аналогічні викладеним у письмових поясненнях від 11.03.2016р. вх.№9652 та від 14.04.2016р. вх.№16360/16, які просив вважати відзивом на позовну заяву.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому суд зазначає, що, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.

26.01.2015р. Правлінням Національного банку України відповідно до ст.76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" була прийнята постанова №50 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних».

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі Фонд) 26.01.2015р. прийнято рішення №16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «ІМЕКСБАНК», згідно з яким, починаючи із 27.01.2015р. в ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ІМЕКСБАНК» запроваджено тимчасову адміністрацію, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації - ОСОБА_5. Тимчасову адміністрацію запроваджено з 26.01.2015р. строком на три місяці.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №84 від 23.04.2015р. строк проведення тимчасової адміністрації в АТ «ІМЕКСБАНК» та повноваження уповноваженої особи Фонду продовжено по 26.05.2015р. включно, а з 27.05.2015р. рішенням Фонду №105 від 27.05.2015р. розпочато процедуру ліквідації АТ „ІМЕКСБАНК".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду вкладів фізичних осіб №189 від 19.10.2015 р. «Про зміну Уповноваженої особи на ліквідацію АТ «Імексбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» з 09.10.2015 р. повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації в АТ «ІМЕКСБАНК" передано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_1 (далі - Уповноважена особа).

Відносини, що виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків регулюються Законом України від 23.02.2012 р. № 4452-УІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон № 4452), нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України. У правовідносинах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними та пріоритетними і відносно інших законодавчих актів України. Під час тимчасової адміністрації та процедури ліквідації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до Закону №4452 та нормативно-правових актів Фонду. Згідно ч.1 ст.46 Закону №4452, уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. Відповідно до ст. 48 Закону Уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ „ІМЕКСБАНК" з дня свого призначення приймає до свого відання майно (кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та реалізації майна банку, у встановленому законодавством порядку вживає заходів щодо розшуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку; кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів. Згідно ч.4 ст.37 Закону №4452, будь-яка особа, яка навмисно перешкоджає доступу Уповноваженої особи Фонду до банку, його приміщень, засобів зв'язку, операційних систем, активів, книг, записів, документів, несе відповідальність за такі протиправні дії згідно із законодавством України, в тому числі кримінальну. Відповідно до п.5 ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до повноважень уповноваженої особи Фонду належить право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.

Згідно доводів Позивача, Відповідач незаконно та безпідставно перешкоджає Уповноваженій особі Фонду реалізовувати свої повноваження та здійснювати формування ліквідаційної маси банку, що стало підставою для подання позову.

Судом встановлено, що 30.01.2015р. між Позивачем (Орендар) та Відповідачем (Власник) укладено договір №1 оренди нежитлових приміщень (далі Договір), відповідно до п.1.1 якого, Власник передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення площею 100кв.м складських приміщень за адресою: м.Львів, вул.Промислова, 52-д.

Згідно умов Договору, передача приміщення в оренду здійснюється на підставі акта приймання-передачі, який є невідємною частиною Договору (п.1.3 Договору).

Факт передачі передбаченого Договором приміщення в оренду Позивачу підтверджується актом приймання-передачі об'єкта оренди від 01.02.2015р. Відповідно до вищезазначеного акту Відповідач передав, а Позивач прийняв у строкове платне володіння та користування об'єкт оренди.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що Договір вступає в силу з моменту підписання ОСОБА_4 прийому- дачі приміщення та діє до 31.05.2015р.

Відповідно п.6.3 Договору, зміна Договору може мати місце за письмовим погодженням Сторін.

Згідно доводів Позивача, 28.09.2015р. на адресу Відповідача Позивачем направлено пропозицію (вих.№6166) про розірвання Договору та підписання акту приймання-передачі приміщення (з оренди), а також надання можливості вивезти майно банку, яке знаходиться в складському приміщенні. Доказів скерування зазначеного листа Відповідачу не представлено, представник Відповідача проти отримання такого заперечив.

У позовній заяві Позивач також зазначає (а.с.10), що пунктом 3.4 Договору визначено, що у разі виникнення ситуації, коли Орендар не зможе використовувати орендоване приміщення за призначенням та виконувати обслуговування клієнтів на протязі повного періоду часу не з вини Орендаря, про це складається відповідний акт, який підписується Орендарем та Орендодавцем; вищезазначеним пунктом передбачено, що на період дії ОСОБА_4 неможливості використання орендованих приміщень за призначенням та виконання обслуговування клієнтів не з вини Орендаря на протязі певного періоду часу орендна плата та комунальні платежі не нараховуються та не сплачуються; окрім того, цим пунктом встановлено, що Сторонами для відновлення найскорішого повноцінного використання Орендарем орендованого приміщення будуть застосовуватись всі наявні можливості кожної із Сторін.

Проте, відповідно до п.3.4 доданої Позивачем до позовної заяви копії Договору (а.с.17), Орендар зобовязаний своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату всіх рахунків, виставлених згідно статті 2 цього Договору. Положення п.3.4 Договору, про які зазначає Позивач у позовній заяві, відсутні у доданій ним же до позовної заяви копії Договору, оригінал якого оглянуто в судовому засіданні.

Згідно доводів Позивача, в складському приміщенні за адресою м.Львів, вул.Промислова, 52-д знаходиться майно Позивача загальною вартістю 252976,80грн., яке складається з:

№ п/пІнвентарний номерНайменуванняОціночна вартість з ПДВ, грн.1031233Банкомат ТесhРго 7000L60420,002031230Банкомат Тесh Рго 7000W (ВЗ)58968,003031231Банкомат Тесh Рго 7000L57804,004031215Сейф СL II 150 К.К3468,005031318Каса відд.81512,006031319Каса в зборі2844,007031350Шафа гардероб (з полицями)744,008031361Стіл кутовий фігурний В6504,009031363Стіл кутовий фігурний В6504,0010031458Стіл ВКФ АСТРА468,0011031459Стіл ВКФ АСТРА468,0012031460Стіл ВКФ АСТРА468,0013031461Стол ВКФ АСТРА516,0014032157ОСОБА_6 СЕРТИФІКОВАНИЙ САН 2/2 КЛ1680,0015031463Стіл ВКФ АСТРА672,0016030515Банкомат РгоСаsh 2050хе49692,0017030524Стіл керівника708,0018030529Стіл комплект ВКФ АСТРА648,0019030531Стіл ВКФ АСТРА624,0020034193ВИВЕСКА (НАРУЖНАЯ)1,2021034194ВИВЕСКА (ВНУТРІШНЯ)1,2022НМА11679Тумба модульна360,0023НМА11680Шафа для папок закрита324,0024НМА11681Шафа вітрина384,0025НМА11684Стіл модульний372,0026НМА11688Шафа стелаж252,0027НМА11689Шафа гардероб396,0028НМА11693Шафа вітрина372,0029НМА11702Стіл модульний372,0030НМА 11703Тумба модульна з центральним замком336,0031НМА10512Сейф ШОВЛ-65Т384,0032НМА10513Сейф ШОВЛ-65Т384,0033НМА10527Щит ПП ОСОБА_71,2034НМА10530Стол-тумба (ОСОБА_4)324,0035НМА10547Кресло ПП БУДМИКС300,0036НМА10548Кресло ПП БУДМИКС300,0037НМА10549Кресло ПП БУДМИКС300,0038НМА10552Сейф ШОВЛ 60 ТзОВ НІКОЛЬ288,0039НМА10555Сейф ШОВЛ 60 ТзОВ НІКОЛЬ288,0040НМА10560Сейф ШОВЛ 65 ТзОВ НІКОЛЬ408,0041НМА10567Стеллаж ВКФ ОСОБА_4312,0042НМА10568Шкаф ВКФ ОСОБА_4396,0043НМА10571Стол ВКФ ОСОБА_4456,0044НМА10573Шкаф ВКФ ОСОБА_4336,0045НМА10578Тумба ВКФ ОСОБА_4240,0046НМА10579Тумба ВКФ ОСОБА_4240,0047НМА10583Стол ВКФ ОСОБА_4444,0048НМА 10584Стол ВКФ Астра СЧ 62300,0049НМА10554Сейф ШОВЛ 60288,0050НМА 10561Сейф ШОВЛ 65432,0051НМА10562Сейф ШОВЛ 65252,0052НМА10563Сейф ШОВЛ420,0053НМА15139ЩИТ "ОБМ Н ВАЛЮТ"1,20Позивач зазначає, що факт належності спірного майна Позивачеві підтверджується Довідкою-переліком ідивідуально-визначеного майна, яке знаходиться на балансі АТ «ІМЕКСБАНК» та знаходилось в складському приміщенні площею 100 кв.м, розташованому за адресою: м.Львів, вул.Промислова, б.52-д. Наведене Позивач підтверджує довідкою від 08.02.2016р. №643.

На підтвердження наявного права власності на витребовуване майно Позивачем клопотанням від 15.03.2016р. вх.№10479/16 представлено копії наступних документів: накладна на продажу №87 35 10-201 від 04.07.2008р.; накладна на продажу №130808 від 13.08.2008р.; накладна на продажу від 04.03.2008р.; накладна на продажу від 08.08.2008р.; рахунок фактура №СФ-0000243 від 15.09.2005р.; договір №Б-1509/05; додаток №1 до Договору №Б-1509/05; Додаток №2 до Договору №Б-1509/05; Додаток №3 до Договору №Б-1509/05; рахунок фактура №СФ-0000285 від 15.09.2006р.; договір №Б-1710/06 від 17.10.2016р.; додаток №1 до Договору №Б-1710/06 від 17.10.2016р.; додаток №2 до Договору №Б-1710/06 від 17.10.2016р.; видаткова накладна №Б-00000089 від 14.03.2008р.; накладна №47 від 03 жовтня; накладна №24 від 27.06.2008р.; накладна від 01.10.2008р.; накладна на продажу №050908/1 від 05.09.2008р.; накладна на продажу від 10.09.2008р.; видаткова накладна №СВ-0000015 від 08.04.2013р.; АКТ №2214-п здачі-прийому продукції згідно Договору №550-р; накладна на продажу №05090 від 05.09.2008р.; накладна на продажу №88 від 15.07.2008р.; накладна на продажу №75 від 21.05.2008р.; АКТ про виконання робіт №85 від 30.10.2013р.; накладна №001 від 16.01.2007р.; ОСОБА_4 здачі-прийому робіт; накладна №02-11 від 25.02.2008р.; видаткова накладна №Н-000396 від 22.07.2008р.; накладна №201 від 07 листопада.

Проте, з приводу вищенаведених долучених до клопотання від 15.03.2016р. вх.№10479/16 документів суд зазначає, що зазначені у представлених документах ідентифікуючі (індивідуально визначені) ознаки речей різняться від ідентифікуючих ознак речей (майна), яке просить витребувати Позивач у Відповідача. Крім того, Позивачем представлено документи не на всі сейфи та не на всі банкомати, які просить витребувати Позивач у Відповідача, та які зазначені у довідці Позивача від 08.02.2016р. №643.

Згідно доводів Позивача, 03.12.2015р. при інвентаризації майна банку, яке знаходилось в орендованому складському приміщенні за адресою: м.Львів, вул.Промислова, б.52-д, було зафіксовано факт перешкоджання доступу до майна банку та повідомлено Відповідача, що майно було вивезено в інше приміщення. Проте, доказів здійснення інвентаризації 03.12.2015р., фіксування факту перешкоджання доступу до майна та повідомлення Відповідача Позивачем не надано.

Позивач надіслав на адресу Відповідача вимогу від 14.12.2015р. №9181, в якій просив Відповідача надати йому можливість вивезти з орендованого приміщення майно Банку, що знаходилось в орендованому приміщенні, проте, як зазначає Позивач, до теперішнього часу Відповідач не виконав вимог банку та незаконно утримає його документи та майно, що і стало підставою для звернення Позивача до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Відповідачем представлено листа від 25.1.2015р. вих.№16 (на вих.№9181 від 14.12.2015р.), у якому повідомляється, що майно, яке знаходилось в орендованому приміщенні, утилізовано.

Згідно доводів Позивача, 22.12.2015р. співробітниками Позивача, перевірено складське приміщення за адресою: м.Львів, вул.Промислова, б.52-д та складено акт про відсутність майна АТ «ІМЕКСБАНК», яке зберігалось в складському приміщені.

Представник Позивача у заявах від 14.04.2016р. вх.№16521/16 та вх.№16522/16 додатково зазначив, що майно, яке Позивач просить витребувати, на початку 2015р. без погодження з Позивачем директором підприємства Відповідача ОСОБА_8 було самовільно вивезено на склад у смт.Дубляни. У березні 2015р. ОСОБА_8 надав можливість колишнім працівникам Позивача оглянути майно на складі у смт.Дубляни. У жовтні 2015р. Позивачем було досягнуто домовленості з ОСОБА_8, що він надасть можливість оглянути майно. 16.10.2015р. представники Позивача в супроводі ОСОБА_8 відвідали складське приміщення у смт.Дубляни, де виявлено, що основні матеріальні цінності були в наявності; провести інвентаризацію не було дозволено; ОСОБА_8 надав електронною поштою зроблені ним фото майна. 03.12.2015р. відбулась зустріч представників Позивача з ОСОБА_8, який про відсутність майна не заявляв. Проте, жодних доказів на підтвердження викладених у заявах від 14.04.2016р. вх.№16521/16 та вх.№16522/16 доводів Позивачем не надано та в матеріалах справи такі відсутні. Представник Відповідача категорично заперечив викладене Позивачем у заявах від 14.04.2016р. вх.№16521/16 та вх.№16522/16 наголосивши, що майно, яке знаходилось в орендованому приміщенні, утилізоване і його не існує та не існувало станом на час подання позову.

З приводу ж доданих до заяви від 14.04.2016р. вх.№16522/16 зображень суд зазначає, що такі не можуть бути визнані допустимими та належними доказами у справі, на них відсутні будь-які ідентифікуючі ознаки майна, його місця знаходження, дати виконання тощо, відсутні необхідні ознаки письмових доказів.

Відповідач проти позову заперечив з причин та підстав, зазначених у письмових поясненнях від від 11.03.2016р. вх.№9652 та від 14.04.2016р. вх.№16360/16, зазначивши наступне:

відповідно до п.6.1 Договору, Договір діє до 31.05.2015р. Відповідачем 04.06.2015р. за вих.№7 надіслано заяву про необхідність звільнення орендованого приміщення у звязку із припиненням Договору;

крім того, після 31.05.2015р. Орендар (Позивач) не сплачував орендної плати, тобто були відсутні будь-які дії, які б свідчили про продовження договірних відносин;

акт про відсутність майна від 22.12.2015р. складений виключно Позивачем, зазначене у ньому та представленій Позивачем довідці майно визначені також виключно Позивачем і не є доказами того, що вказане майно знаходилось в орендованому приміщенні та відповідає зазначеній Позивачем вартості;

позивачем не представлено доказів на підтвердження права Позивача на зазначене у позовній заяві майно;

позивачем не представлено доказів перебування майна, про витребування якого він просить, саме на складі Відповідача (який був предметом Договору) чи знаходження такого майна у Відповідача загалом, в тому числі і вартості такого;

позовна вимога щодо розірвання Договору є безпідставною, оскільки Договір вже є припиненим і не пролонгованим. Майно, що знаходилось в орендованому приміщенні, є утилізоване станом на час подання позову, його не існує;

жодних правовідносин щодо збереження (зберігання) майна, яке просить витребувати Позивач у Відповідача, між Сторонами не існувало та не існує.

На підтвердження здійсненої утилізації майна Позивача, що знаходилось у складських приміщеннях, орендованих Позивачем, Відповідачем заявою від 04.04.2016р. надано суду копії наступних документів: договору від №941137 про надання послуг з вивезення побутових відходів, укладеного між Відповідачем та ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс»»; актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) за договором на вивіз твердих побутових відходів від 30.06.2015р. №3058, від 31.07.2015р. №3653 та від 31.08.2015р. №4276. Проте, з представлених документів категорично не вбачається ні факту утилізації витребовуваного майна, ні факту його вивезення ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс»», тому суд оцінює представлені Відповідачем докази в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений між Сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно ч.1 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.284 ГК України, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ч.2 ст.291 ГК України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ч.3 ст.291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Частиною 2 ст.188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Щодо доводів Позивача про надіслання 28.09.2015р. на адресу Відповідача пропозиції (вих.№6166) про розірвання Договору суд зазначає, що Позивачем не представлено, в матеріалах справи відсутні докази скерування зазначеного листа Відповідачу; представник Відповідача проти отримання такого заперечив.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про відсутність правових підстав до задоволення позовної вимоги Позивача про розірвання укладеного між Сторонами Договору, оскільки така вимога є передчасною.

При цьому, з приводу позовної вимоги про розірвання Договору суд зазначає також наступне.

Як зазначено вище у мотивувальній частині рішення суду, пунктом 6.1 Договору визначено, що Договір вступає в силу з моменту підписання ОСОБА_4 прийому- дачі приміщення та діє до 31.05.2015р.

Відповідно до ч.4 ст.284 ГК України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Проте, 04.06.2015р. Позивачем отримано лист Відповідача від 04.06.2015р. вих.№7 про припинення Договору та необхідність звільнення приміщення за адресою: м.Львів, вул.Промислова, 52-Д.

Відтак, укладений між Сторонами Договір припинив свою дію у встановлені ним строки та не був пролонгованим.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позовної вимоги щодо розірвання укладеного між Сторонами Договору.

Щодо вимоги про витребування майна з незаконного володіння Відповідача суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Частиною 1 ст.184 ЦК України визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно п.2 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, проведеному Верховним Судом України розділ Витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (віндикаційний позов), що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але у якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах даної категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Позов про витребування майна від особи, у незаконному володінні якої це майно перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в суді відсутнє, не підлягає задоволенню, що не виключає можливості стягнення з цієї особи відшкодування завданих збитків, якщо про це заявлено вимогу.

З врахуванням встановленого вище в мотивувальній частині рішення, в тому числі відсутності доказів передання Відповідачу витребуваного майна; беручи до уваги доводи Відповідача про відсутність у нього витребуваного майна; враховуючи також недоведеність Позивачем знаходження витребуваного майна у Відповідача, суд зазначає про відсутність належних та допустимих доказів знаходження (наявності) у Відповідача майна, яке Позивач просить суд витребувати.

Крім цього суд зазначає, що, як встановлено судом та описано вище в мотивувальній частині рішення, Позивачем не доведено, що він є власником усього та саме того майна, яке просить витребувати у Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги те, що Позивач своїм правом на зміну предмета позову чи заявлення вимоги про відшкодування збитків не скористався, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині витребування з чужого незаконного володіння Відповідача майна, а відтак, в позові в цій частині слід відмовити.

При цьому суд також бере до уваги, що у позовній заяві Позивач просить витребувати у Відповідача саме майно, яке знаходиться в орендованому приміщенні за адресою м.Львів, вул.Промислова, 52-д. Проте, згідно доводів позовної заяви Позивача, заяв Позивача від 14.04.2016р. вх.№16521/16 та вх.№16522/16, майно, яке є предметом спору, за адресою м.Львів, вул.Промислова, 52-д відсутнє.

При цьому суд зазначає, що з врахуванням вимог ст.ст.950, 951 ЦК України наведене не позбавляє Позивача права на заявлення позову до Відповідача про відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.04.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 19.04.2016р.

Відповідно до платіжного доручення №8/30 від 04.02.2016р., Позивачем за подання позову сплачено 5172,66грн. судового збору.

Відповідно до п.п.1,2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати; за подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Позивачем заявлено дві вимоги: немайнового характеру та майнового характеру з ціною позову 252976,80грн.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Статтею 8 Закону України Про державний бюджет України на 2016 рік з 1 січня 2016 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1378 гривень.

Відтак, при поданні позову Позивачу належало оплатити 5172,65грн. (1378грн. за подання позову немайнового характеру та 3794,65грн. (252976,80/100*1,5) за подання позову майнового характеру).

Проте, Позивачем, як зазначено вище, здійснено оплату судового збору в розмірі більшому, аніж визначено законодавством (більше на 00,01грн. (5172,66-5172,65)).

З даного приводу суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Проте, за відсутності відповідного клопотання, передбаченого п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», на момент винесення рішення в суду відсутні правові підстави повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З врахуванням вимог ст.49 ГПК України, беручи до уваги те, що спір виник внаслідок неправомірних дій Відповідача (Відповідач вчинив дії (розпорядився) щодо майна Позивача, права на розпорядження щодо якого у Відповідача не виникало), суд приходить до висновку про необхідність покладення судових витрат на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 78, 82-85, 87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 4, 7 ЗУ «Про судовий збір», суд -

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити.

2.Стягнути з Приватного підприємства «БУДЗАЛІЗОБЕТОН» (79024, Львівська обл., м.Львів, Личаківський р.-н, вул.Б.Хмельницького, 176, ідентифікаційний код 25554320) на користь Публічного акціонерного товариства ІМЕКСБАНК (65039, Одеська обл., м.Одеса, Приморський р.-н, проспект Гагаріна, 12-А, ідентифікаційний код 20971504) 5172,65грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.