Рішення № 57282042, 18.04.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2016р. Справа№ 914/648/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуденергія», м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СФІНКС-ПЛЮС», м. Львів,

про стягнення 107 752,18 грн.

В судове засідання зявились:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат

від відповідача: не зявився

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Кравець О.І.

Суть спору: Подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуденергія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СФІНКС-ПЛЮС» про стягнення 107 752,18 грн.

Ухвалою суду від 11.03.2016 р. було порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 21.03.2016 р.

Причини відкладення розгляду справи було викладено в ухвалах господарського суду Львівської області.

В судовому засіданні 21.03.2016 року судом було оглянуто оригінали документів, які в належно завірених копіях долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 18.03.2016 року позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.

Відповідач в судові засідання не зявився, відзиву на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду, які направлялись йому рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення. За таких обставин суд вважає, що справа у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України, може бути розглянута за відсутності відповідача.

В судовому засіданні 18.04.2016 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

27 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуденергія» (надалі Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфінкс-Плюс» (надалі Покупець) було укладено договір купівлі продажу № 271101.

Відповідно до п. 1.1 Договору, продавець зобовязується постачати, а покупець приймати та оплачувати продукцію згідно виставленим рахунком-фактурою, які є невідємною частиною цього договору. Ціна та асортимент обговорюється в кожному випадку окремо.

На виконання умов договору Продавцем поставлено, а Покупцем прийнято товар на загальну суму 75 271,20 грн. Даний факт підтверджується долученою видатковою накладною № РН-0000167 від 09.12.2015 р., підписаною уповноваженими представниками сторін та завіреною гербовими печатками.

Згідно п. 3.1 Договору, розрахунки за товар здійснюється шляхом перерахування грошових засобів на розрахунковий рахунок Продавця згідно виставленого рахунку фактури протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання продукції. Моментом отримання продукції вважається дата, що вказана у накладній.

Однак, свої договірні зобовязання Покупець виконав частково, заборгувавши Продавцю 60 571,20 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані три відсотки річних в розмірі 397,42 грн. та інфляційні втрати в розмірі 972,16 грн. Крім цього, пеню в розмірі 5 834,40 грн., проценти за користування чужими коштами у розмірі 39 977,00 грн., а також просить стягнути 1 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору купівлі продажу № 271101 від 27 листопада 2015 року, Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято товар на загальну суму 75 271,20 грн., що підтверджено долученою видатковою накладною № РН-0000167 від 09.12.2015 р., підписаною уповноваженими представниками сторін та завіреною гербовими печатками.

Згідно п. 3.1 Договору, розрахунки за товар здійснюється шляхом перерахування грошових засобів на розрахунковий рахунок Продавця згідно виставленого рахунку фактури протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання продукції. Моментом отримання продукції вважається дата, що вказана у накладній.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобовязання відповідачем виконано частково, заборгувавши позивачу 60 571,20 грн. за поставлений товар.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частинами 1-3 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків..

Згідно із ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 5.2 Договору, за несвоєчасну оплату товару Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми протермінованого платежу за кожний день протермінування, а також погашає заборгованість за поставлений товар. Продавець зобовязується протягом 10 календарних днів після поступлення заявки відвантажити товар Покупцю.

За несвоєчасне виконання договірних зобовязань, позивачем нарахована пеня за період з 20.12.2015 р. по 03.03.2016 р. в розмірі 5834,40 грн. Згідно проведеного судом перерахунку за вказаний період пеня складає 5 469,32 грн. та підлягає до стягнення з відповідача. (Перерахунки проводились згідно програми «Ліга Закон»).

09.12.2015 року директором ТзОВ «Сфінкс-Плюс» надано гарантій лист (вих. № 7) про те, що даним листом гарантується оплата товару придбаного у 2015 році згідно Договору № 271101 від 27.11.2015 р. до 28.12.2015 р. Та зазначено, що у разі несплати у встановлені терміни даний лист слід розглядати, як підтвердження факту отримання товариством, комерційного кредиту на суму поставленої продукції і можливість нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами за весь час прострочення оплати з розрахунку 1 % від суми прострочених зобовязань, за кожний день прострочення.

Відповідно до вище зазначено гарантійного листа, позивачем відповідачу нараховані проценти за користування чужими коштами за період протермінування з 29.12.2015 р. по 03.03.2016 р. у розмірі 39977,00 грн., які не підлягають до стягнення з відповідача з огляду на наступне:

Положеннями ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як вбачається з умов договору купівлі-продажу, ним не передбачено такий вид відповідальності як сплата процентів за користування чужими грошовими коштами та не встановлено розмір таких процентів. Гарантійний лист не може бути підставою стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки жодних змін в чинний договір купівлі-продажу у встановленому законом порядку сторони не вносили.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

За несвоєчасне виконання договірних зобовязань позивачем за період 15.12.2015 року по 03.03.2016 року нараховані інфляційні втрати в розмірі 972,16 грн. та три відсотки річних за період 15.12.2015 року по 03.03.2016 року в розмірі 397,42 грн. Згідно проведеного судом перерахунку за вказаний період інфляційні втрати складають - 300,68 грн., а три відсотки річних 373,38 грн. та підлягають до стягнення з відповідача. (Перерахунки проводились згідно програми «Ліга Закон»).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 000,00 грн. витрат, повязаних з наданням юридичної допомоги в звязку із розглядом справи в суді.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (Замовником) і адвокатом ОСОБА_1 (Виконавець) 01.03.2016 року було укладено договір № 22 про надання юридичних послуг. Відповідно п.1 договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобовязання надавати правову допомогу по стягненню заборгованості з ТзОВ «Сфінкс-Плюс». Згідно з пунктом 4.1 зазначеного вище договору вартість наданих послуг складає 1 500,00 грн. Платіжним дорученням № 174 від 18.03.2016 року позивач оплатив ОСОБА_1 вартість юридичних послуг в розмірі 1 000,00 грн. (оригінал в матеріалах справи), які просить стягнути з відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру», дія якого поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України «Про адвокатуру», котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат ОСОБА_1, працює згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1223 від 17.11.2006 року та посвідчення № 1223 видане 17.11.2006 року видане Радою адвокатів Львівської області.

З огляду на викладене, вимоги про стягнення з відповідача 1000,00 грн. вартості адвокатських послуг підлягають до задоволення в порядку ст. 44 ГПК України.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Беручи до уваги той факт, що відповідач не реалізував, надані йому законом права на судовий захист, не надав суду належні докази на спростування позовних вимог, не подав належних доказів поважності причин, які завадили йому зявитись у судові засідання та подати відзив та , доказів оплати боргу з предявленням платіжних доручень станом на день розгляду справи не подав.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення частково.

Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СФІНКС-ПЛЮС» (79000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 23950715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбуденергія» (79040, м. Львів, вул. Тернова, 4, код ЄДРПОУ 32894597) 60 571,20 грн. основного боргу, 5 469,32 грн. пені, 300,68 грн. інфляційних втрат, 373,38 грн. трьох відсотків річних, 1 000,00 грн. витрат на адвокатські послуги та 1 600,40 грн. судового збору.

3. В решта частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 19.04.2016 року.

Суддя Березяк Н.Є.