Рішення № 57281784, 14.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2016Справа № 910/3342/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (далі - Компанія) про стягнення 5 561,21 грн.,

за участі представників:

від позивача: ОСОБА_2, за довіреністю від 15 вересня 2014 року № 2310,

від відповідача: Власюка В.В., за довіреністю від 26 червня 2015 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2016 року Підприємець звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії про стягнення 5 561,21 грн., з яких 2 099,98 грн. - пеня, 222,86 грн. - три проценти річних та 3 238,37 грн. - інфляційні втрати. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що між Підприємцем та товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Аксор" укладено договір про відступлення права вимоги від 20 червня 2014 року. Згідно укладеного правочину, позивач набув право вимоги страхового відшкодування в розмірі 20 788,00 грн. до ОСОБА_4 - водія, винного у вчиненні ДТП 16 вересня 2013 року, відповідальність якого застрахована відповідачем. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 грудня 2014 року у справі № 910/25871/14 стягнуто з Компанії на користь Підприємця страхове відшкодування в розмірі 16 140,00 грн. Позивач вказує, що відповідачу було направлено заяву від 26 листопада 2013 року на виплату страхового відшкодування, у зв'язку з чим відповідач мав сплатити страхове відшкодування до 11 вересня 2014 року, однак фактично відповідач сплатив страхове відшкодування 27 лютого 2015 року. У зв'язку з допущенням відповідачем порушення грошового зобов'язання позивач нарахував Компанії за період з 12 вересня 2014 року по 27 лютого 2015 року три проценти річних у розмірі 222,86 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 238,37 грн. та 2 099,98 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 лютого 2016 року порушено провадження у справі № 910/3342/16. Розгляд даної справи призначено судом на 17 березня 2016 року.

17 березня 2016 року розгляд справи ухвалою суду відкладений на 14 квітня 2016 року.

Під час судового засідання представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові та додаткових письмових поясненнях, поданих до суду через канцелярію суду 1 квітня 2016 року.

Представник відповідача у вказаному судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві, поданому до суду через канцелярію 17 березня 2016 року. Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що між Підприємцем та Компанією виникли делікті зобов'язання, що унеможливлює застосування до них положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, на думку представника Компанії, у позивача відсутні правові підстави нарахування суми пені, оскільки пункт 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини між страховиком та його страхувальником. Також відповідачем до суду подано заяву про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені, який на його думку сплив 12 вересня 2015 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Підприємець звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії, в якому просив суд стягнути збитки в порядку регресу в розмірі 16 140,00 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу з огляду на наступне.

16 вересня 2013 року в місті Макіївка Донецької області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки "Форд", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, застрахованого у ТДВ "Страхова компанія "Аксор" за договором добровільного страхування, та автомобіля марки "Тойота", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4. У результаті вищезазначеної ДТП автомобілю марки "Форд", державний номер НОМЕР_1, завдані механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ДАІ № 9267628. Постановою Червоногвардійського районного суду міста Макіївка Донецької області від 16 жовтня 2013 року винним у вищезазначеній ДТП визнано ОСОБА_4.

Згідно звіту про визначення вартості відновлювального ремонту № 2809/1647 від 23 жовтня 2013 року, складеного ТОВ "Юніверсал Асістанс-Україна", вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту зносу автомобіля марки "Форд", державний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження при ДТП, склала 21 100,25 грн. Виконуючи взяті на себе зобов'язання за договором страхування, на підставі поданої страхувальником заяви про виплату страхового відшкодування від 23 жовтня 2013 року та страхового акту № 338 від 28 жовтня 2013 року, страховик виплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 20 788,00 грн.

20 червня 2014 року ТДВ "СК "АКСОР" відступило належне йому право вимоги, що виникло внаслідок виплати страхового відшкодування за вищевказаним договором добровільного страхування на користь Підприємця.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована Компанією відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/6104738,

Як стверджує позивач, претензія від 26 листопада 2013 року про виплату страхового відшкодування № 707 мала бути отримана відповідачем до 27 серпня 2014 року, у зв'язку із чим граничний строк здійснення виплати страхового відшкодування Компанією, на думку Підприємця, припадав на 11 вересня 2014 року.

З метою захисту порушених прав позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу збитків у розмірі 16 140,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 грудня 2014 року в справі № 910/25871/14 позов задоволено повністю, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 16 140,00 грн.

6 січня 2015 року вищевказане рішення набрало законної сили та на його виконання видано відповідний наказ № 910/25871/14.

Судом встановлено, що зазначена сума заборгованості відповідачем погашена лише 27 лютого 2015 року (виписка з банківського рахунку позивача за 27 лютого 2015 року).

За приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами частини 1 та 2 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

За частиною 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.

Однак, положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, адже відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з зобов'язальних відносин.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (у тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Отже, дія частини 2 статті 625 ЦК України про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, зокрема, у зв'язку із несвоєчасним здійсненням відповідачем у порядку регресу страхової виплати на користь позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 24 березня 2015 в справі № 910/17021/14, від 27 січня 2016 року в справі № 910/22034/15, а також від 9 березня 2016 року в справі № 910/20198/15.

За приписами частини 5 статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною 2 статті 625 названого Кодексу. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Таким чином, враховуючи наявність рішення суду № 910/25871/14, яким присуджено до стягнення з відповідача суму страхового відшкодування, що набрало законної 6 січня 2015 року, зобов'язання Компанії трансформувалось у грошове саме з дати набрання вказаним рішенням законної сили.

З урахуванням викладеного, судом здійснено перерахунок сум трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму страхового відшкодування за період з 7 січня 2015 року по 26 лютого 2015 року, розмір яких становить 67,66 грн. та 1 382,28 грн. відповідно. Таким чином, позовні вимоги Підприємця про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 2 099,98 грн., слід зазначити наступне.

Пунктом 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Зазначена норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, однак позивач не є суб'єктом такого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року по справі № 3-41гс12.

Згідно з частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Враховуючи, що положеннями чинного законодавства не передбачена можливість нарахування пені в межах спірних правовідносин, а сторонами не вчинялося жодних правочинів, спрямованих на визначення порядку забезпечення виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування, позовна вимога в частині стягнення з відповідача пені є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Також, розглянувши подану Компанією заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статей 256 та 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, за приписами статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція міститься у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені, підстави і для застосування строку позовної давності у даній справі у суду відсутні.

Згідно зі статтею 33 ГПК України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі положень статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 145, ідентифікаційний код 23734213) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04214, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) 1 382 (одну тисячу триста вісімдесят дві) грн. 28 коп. інфляційних втрат, три відсотки річних у розмірі 67 (шістдесят сім) грн. 66 коп., а також 359 (триста п'ятдесят дев'ять) грн. 28 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19 квітня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко