Ухвала суду № 57278507, 22.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/746/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сидоренко І.П., Погорєлової С.О.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 07 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Одеської області, ОСОБА_4 управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до прокуратури Одеської області, ОСОБА_4 управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області про солідарне стягнення 277423 грн. на відшкодування матеріальної та 191970 грн. моральної шкоди відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3, подав до суду апеляційну скаргу, вякій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеса від 07 грудня 2015 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_4 управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України в Одеській області, будучи належним чином сповіщеними згідно норм ЦПК України, що підтверджено розписками, до суду апеляційної інстанції не з'явилися, однак, у відповідності зі статтею 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши пояснення представника прокуратури Одеської області, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.06.2013 року відділом розслідування корупційних правопорушень прокуратури Одеської області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про скоєння арбітражним керуючим ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.368 КК України і розпочато досудове розслідування № 42013170000000230 за фактом вимагання у ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 150 000 доларів США.

13 червня 2013 року позивач добровільно надав в розпорядження досудового слідства власні грошові кошти у сумі 150000 доларів США, які призначалися для викриття кримінального правопорушення у вимаганні неправомірної вигоди.

Постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області від 25.07.2013 року ці кошти, вилучені у ОСОБА_5, визнані речовими доказами та приєднані до кримінальної справи.

10 жовтня 2014 року прокурором відділу прокуратури в Одеській області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42013170000000230 стосовно ОСОБА_5 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України в звязку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

14 жовтня 2014 року грошові кошти у повному розмірі, які позивач надав досудовому слідству, були йому повернуті.

Позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів матеріальної шкоди, ОСОБА_2 обґрунтував тим, що він поніс прямі матеріальні збитки від тривалого позбавлення органами попереднього слідства його права власності на вилучені кошти та неможливістю вільно розпоряджатися ними шляхом поміщення на депозитний рахунок під 12 %, в розмірі 18000 доларів США, що еквівалентно 277423 грн. (по курсу НБУ за 100 доларів США-1541 грн.).

Також, з урахування незаконних дій відповідачів, позивач просив стягнути на його користь моральну шкоду, що, на його думку, має бути визначена відповідно рішень Європейського суду в межах від 2000 до 100 000 Євро, в розмірі 10 000 Євро, що становить в еквіваленті ( за курсом НБУ 100 Євро-1919 грн.) 191970 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на ст. 100 КПК України, згідно якої речовий доказ, що був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст.ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.

У звязку з цим колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на наступне.

На підставі ч.2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобовязана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні.

У даному випадку речовий доказ неправомірна вигода, тобто кошти, що вилучені у ОСОБА_5, є предметом злочину. Питання про долю речового доказу за правилами ст. 100 КПК України вирішуються судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а уразі закриття кримінального провадження - слідчім або прокурором у встановленому законом порядку.

Після закриття провадження прокурором - 10.10.2014 року, зазначені кошти, що добровільно надані позивачем органам досудового слідства, повернуті йому 14.10.2014 року.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач, заявивши вимоги щодо позбавлення його права власності на кошти, які були предметом злочину, та заподіяння правоохоронними органами матеріальних та моральних збитків, у звязку з тим, що він не зміг внести ці кошти на депозитний рахунок, взагалі не послався на жодну норму національного закону, що регулює правовідносини сторін.

Позивач не зазначив, на підставі якої норми закону кошти, що добровільно надані ним досудовому слідству, які у подальшому використані в якості контрольованого хабара, могли бути повернуті йому до прийняття у встановленому законом порядку рішення у кримінальному провадженні та вирішення питання про долю речового доказу.

Тому, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження протиправної поведінки відповідачів, з огляду на добровільне надання ним коштів з метою викриття арбітражного керуючого ОСОБА_5 у вимаганні неправомірної вигоди для приєднання їх до кримінального провадження в якості речових доказів та з урахуванням їх повернення позивачу вже через 3 дні після закриття кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги зводяться до посилання на чисельні рішення Європейського Суду з прав людини, які містяться на сайті Міністерства юстиції у розділі 14 і стосуються статті 1 Першого Протоколу «Захист власності » (перелік цих рішень є у матеріалах справи) , а саме : на рішення у справах «Ісмаілов проти Російської Федерації», «Україна Тюмень проти України», «Абрамов проти України», «ОСОБА_6 проти України», «Совтрансавто проти України».

Дослідивши зазначені рішення, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Так, у справі «Україна - Тюмень проти України» рішенням Європейського суду з прав людини (далі: ЄСПР) від 22.11.2007 року встановлено порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) у звязку зі скасуванням в порядку нагляду остаточного та такого, що підлягає виконанню, рішення, внаслідок чого зі статутного фонду підприємства заявника було вилучено двоповерховий будинок.

У справі «Абрамов проти України» (рішення від 10 липня 2008 року) невиконання остаточного рішення національного суду про стягнення заробітної плати через відсутність коштів ЄСПЛ визнав порушенням ст. 1 Першого Протоколу.

У справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (рішення від 25.07.2002 року) Європейський Суд зазначив, що акції, якими володів заявник, мали безсумнівно економічну цінність та становили «майно» в розумінні статті 1 Першого Протоколу.

У справі «ОСОБА_6 проти України» (рішення від 21.12.2010 року) Європейським Судом встановлено порушення національними судами ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, а саме: суди за вимогою інших співвласників позбавили особу права власності на належну їй частку квартири з порушенням правил щодо попереднього внесення суми відшкодування такої частки на депозит суду, не врахувавши, що встановлено ст. 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки у спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди.

Зазначивши в апеляційній скарзі те, що суд не врахував посилання на ці рішення Європейського Суду з прав людини, які є джерелом права, апелянт у своїй скарзі не вказав, яке відношення обставини названих справ, згідно наведеному переліку (а.с. 47-50) , мають до справи, яку вирішив суд першої інстанції, і, яка стосується коштів, що добровільно надані позивачем органам досудового слідства, що у подальшому використані в якості контрольованого хабара і повернуті позивачу після закриття провадження у кримінальній справі.

Посилаючись на справу «Ісмаілов проти Російської Федерації», як у позовній заяві (а.с.2-7) , так і в апеляційній скарзі, позивач зазначив, що у даній справі наголошено, що дії державних органів, якими застосовується тимчасове обмеження майна, є неправомірним втручанням в право особи на повагу власності.

Однак, таке судження Європейського Суду у рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаілов проти Російської Федерації» відсутнє.

Так, розглядаючи справу про конфіскацію незадекларованих коштів, які отриманні заявником від продажу успадкованої від матері квартири, Європейський Суд у п. 29 свого рішення від 06 листопада 2008 року вказав, що «майно», яке є предметом розгляду у цій справі, це гроші (долари США), конфісковані в заявника згідно з судовим рішенням та, що конфіскація була втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном, отже, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції підлягає застосуванню.

Тому, колегія суддів вважає, що позивач (він же апелянт), проявивши свавілля та спотворивши висновок Європейського Суду щодо застосування ст. 1 Першого Протоколу у справі «Ісмаілов проти Російської Федерації», недобросовісно використав прецедентне право у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при застосуванні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод , Протоколів до Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини неможливо вважати правильним лише посилання на рішення Європейського Суду з прав людини без аналізу обставин справи, що були предметом розгляду Європейського Суду у взаємозвязку з обставинами справи, що розглядаються національним судом.

Колегія суддів наголошує, що не допускається викривлення висновків Європейського Суду при посиланні на прецедентну практику ЄСПЛ.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.

Відповідно ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, які відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

З урахуванням викладеного, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, передбачених ст. 303 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеса від 07 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Одеської області, ОСОБА_4 управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: І.П. Сидоренко

ОСОБА_7