Ухвала суду № 57277974, 18.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/574/16-ц 18.04.2016 18042016 18.04.2016

Провадження №22-ц/784/919/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №490/574/16-ц Головуючий І інстанції Мамаєва О.В.

Провадження № 22-ц/784/919/16 Доповідач Темнікова В.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Прокопчук Л.М., Маляренко І.Б.,

при секретарі Тищенко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 лютого 2016 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії посадових осіб Корабельного відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі Корабельний ВДВС ММУЮ) та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеною скаргою, в якій посилався на те, що постановою старшого державного виконавця Корабельного ВДВС ММУЮ ОСОБА_2 від 06.11.2015 р. відкрито виконавче провадження № 49236130 по стягненню з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПА Т «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 183019,57 грн. Виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа по справі № ц2-81/2010 від 11.06.2010р. на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.03.2010р. У вказаному виконавчому листі зазначено, що 25.06.2014 р. його було повернуто на підставі п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» і зазначено, що його може бути повторно пред'явлено до виконання в строк до 25.06.2015 року. Однак, стягувач звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження лише 05.11.2015 року, що свідчить про пропуск строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання, а отже, державний виконавець не мав підстав для відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, і строк пред'явлення його до виконання закінчився. До суду із заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання стягувач не звертався, а фактично строк поновив, перебравши на себе повноваження суду, державний виконавець, що законом не передбачено, і незаконно відкрив виконавче провадження. Крім того, 13.11.2015 року старшим держаним виконавцем Корабельного ВДВС ММУЮ ОСОБА_4 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 18301,95 грн. У виконавчому документі зазначено адресу м. Миколаїв, пр. Корабелів 12 «А» кв. 43, саме адресу квартири, належної ОСОБА_1 Натомість, в постанові про відкриття виконавчого провадження та інших постановах, винесених у цьому провадженні, зазначено абсолютно іншу адресу боржника, а саме АДРЕСА_1. Із матеріалів виконавчого провадження вбачається, що саме на цю адресу направлялась постанова про відкриття виконавчого провадження, що свідчить про порушення ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження». Через надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження за неналежною адресою боржник не отримав її, і відповідно був позбавлений права на її оскарження та права на добровільне виконання рішення, що свідчить про додаткову підставу для скасування постанови про стягнення виконавчого збору. Між тим, держаний виконавець приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.11.2015 р. не повідомив про це у встановлений спосіб боржника, і не пересвідчившись, що боржник отримав копію постанови розпочав проведення виконавчих дій. 16.11.2015 року старшим держаним виконавцем Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ ОСОБА_4 винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах, необхідних для забезпечення вимог стягувача, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та стягнення виконавчого збору, що належить боржнику: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. 08.12.2015 року старшим державним виконавцем Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ ОСОБА_4 винесено постанову про накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку(ах) боржника, а також про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 100 грн. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження боржник отримав лише 21.01.2016 р. після того, як дізнався про арешт коштів на рахунку та ознайомився з матеріалами виконавчого провадження. Тому ОСОБА_1 просив суд визнати дії старшого державного виконавця Корабельного ВДВС ММУЮ ОСОБА_2 щодо відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по справі № ц2-81/2010 від 11.06.2010 р., стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, накладання арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_1 незаконними; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.11.2015 р. № 49236130 по стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 183019,57 грн., а також постанови від 13.11.2015 р. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 18301.95 грн. та від 16.11.2015 р. про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах, необхідних для забезпечення вимог стягувача, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та стягнення виконавчого збору, що належить боржнику ОСОБА_1, а також скасувати постанову від 08.12.2015 р. про накладення арешту на кошти, що містяться на рахунках боржника в: ПАТ «АЛЬФА-БАНК» номер рахунку 26002011815301, Миколаївському РУ «ПРИВАТБАНК», номер рахунків 26058053205927, 26001053209066 і постанову від 08.12.2015 р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 100 грн.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 лютого 2016 року провадження у справі в частині скасування постанов державного виконавця від 13 листопада 2015 року про стягнення виконавчого збору та від 08 грудня 2015 року про стягнення витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, прийнятихв межахвиконавчого провадження стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, закрито.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 лютого 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії посадових осіб Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ та скасування інших постанов відмовлено.

Не погодившись з ухвалою про відмову у задоволенні вимог, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про часткове задоволення скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Корабельний ВДВС ММУЮ звернувся до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просив апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Інші учасники процесу до судового засідання не зявилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Постановляючи ухвалу по справі, суд виходив із встановлених ним обставини про те, що на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2010 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» стягнено солідарно заборгованість по кредиту у розмірі 183019,57 грн. На підставі заяви стягувача, судом 11 червня 2010 року було видано виконавчий лист № ц2-811/2010, строк пред'явлення до виконання зазначено - три роки. Вказаний виконавчий лист неодноразово пред'являвся до виконання, та був повернений на підставі п.2 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» 28.09.2011 року, 27.06.2012 року та 25.06.2014 року. Після чого 05 листопада 2015 року стягувач повторно звернувся до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження. 06 листопада 2015 року старшим державним виконавцем Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ ОСОБА_2 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження; 16 листопада 2015р. винесена постанова про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах, необхідних для забезпечення вимог стягувача, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та стягнення виконавчого збору; 08 грудня 2015р. винесена постанова накладення арешту на кошти на рахунках : ПАТ «Альфа-Банк» у м. Києві, номер рахунку 26002011815301; Миколаївського РУ «Приватбанк» м. Миколаїв, номер рахунку 26058053205927; Миколаївського РУ «Приватбанк» м. Миколаїв, номер рахунку 26001053209066 .

Також судом було встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження була надіслана заявнику не за адресою, зазначеною у виконавчому листі : м. Миколаїв пр. Корабелів,12 А кв.43, а за адресою: АДРЕСА_3, так як у державного виконавця була в наявності інформація про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_4, що підтверджується постановою державного виконавця Корабельного відділу ДВС ММУЮ від 26.03.2015р. про закінчення виконавчого провадження (ВП №44637877), тому державним виконавцем було прийнято рішення направити постанову про відкриття виконавчого провадження №49236130 за адресою, яку вказав стягувач у заяві про відкриття виконавчого провадження як фактичну адресу боржника: АДРЕСА_5.

Крім цього, постановляючи ухвалу по справі, суд виходив з того, що за загальним правилом, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Але за пунктом 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону№ 2677-VІ, який набрав чинності з 9 березня 2011 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі. Таким чином, поширення дії норм вказаного Закону на правовідносини щодо пред'явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа. У даній справі виконавчий лист виданий 11 червня 2010р., тобто до набрання чинності Законом№ 2677-VІ, тому строк предявлення цього виконавчого листа до виконання становить 3 роки. На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що постанова від 06 листопада 2015року про відкриття виконавчого провадження, винесена державним виконавцем в межах трирічного строку для пред'явлення до виконання.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що старший державний виконавець Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ при винесенні постанов про відкриття виконавчого провадження від 06 листопада 2015 року, про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника від 16 листопада 2015р., про накладення арешту на кошти на рахунках боржника у ПАТ «АльфаБанк» у м.Києві, Миколаївському РУ «Приватбанк» м. Миколаїв, від 08 грудня 2015р. діяв відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження», а скарга є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Проаналізувавши встановлені судом обставини по справі та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що висновок суду, щодо правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 06 листопада 2015 року, є правильним, а доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду з цього приводу, є необгрунтованими, виходячи з наступного.

Законом України від 4 листопада 2010 року № 2677-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», який набрав чинності 9 березня 2011 року, були внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження» в частині строку предявлення виконавчого листа до виконання.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 2677-VІ) виконавчі документи можуть бути предявлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною другою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення.

Отже, за загальним правилом, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути предявлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

За пунктом 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VІ, який набрав чинності з 9 березня 2011 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, предявляються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі. Отже суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що поширення дії норм вказаного Закону на правовідносини щодо предявлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа.

У справі, яка переглядається, виконавчий лист суд видав 11 червня 2010 року, тобто до набрання чинності Законом № 2677-VІ, тому строк предявлення цього виконавчого листа до виконання повинен визначатися з урахуванням п. 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VІ., а саме за Законом України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час видачі виконавчого листа і становити три роки з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили.

Як встановлено судом першої інстанції, вказаний виконавчий лист неодноразово пред'являвся до виконання, та був повернений на підставі п.2 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» 28.09.2011 року, 27.06.2012 року та 25.06.2014 року, що свідчить про переривання строку предявлення виконавчого листа до виконання, оскільки, як зазначено в ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, в тому числі і пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. Таким чином, строк предявлення до виконання зазначеного виконавчого листа триває до 25.06.2017р., а зазначення в постанові про повернення виконавчого листа стягувачу від 25.06.2014р. іншого строку предявлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено державним виконавцем.

Після останнього повернення виконавчого листа стягувач повторно звернувся до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження 05 листопада 2015 року. Отже, суд правомірно дійшов висновку про те, що державний виконавець 06 листопада 2015 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження у відповідності до вимог закону, так як строки предявлення виконавчого листа до виконання на час відкриття виконавчого провадження пропущені не були. При цьому суд правомірно застосував до правовідносин, які виникли між сторонами, також і правовий висновок, якій міститься в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016р. по справі за № 6-711цс15.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що стягувачем було використано право на предявлення виконавчого листа до виконання в межах трирічного строку під час первісного предявлення його до виконання і що дане правило не розповсюджується на повторне предявлення виконавчого листа до виконання, так як дані доводи апеляційної скарги є субєктивним та помилковим тлумаченням апелянта норм діючого законодавства.

Посилання в апеляційній скарзі на ч.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону, а оскільки ст. 22 Закону в редакції, яка діяла на час повторного предявлення виконавчого листа до виконання, було встановлено строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання в один рік, то саме цей строк і повинен був застосовувати державний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження, є довільним тлумаченням апелянтом зазначених норм права, так як вони не унеможливлюють застосування в даному конкретному випадку ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням положень п. 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VІ.

Субєктивним та таким, що не відповідає змісту постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016р. по справі за № 6-711цс15, є посилання апелянта на те, що вона стосується тільки первинного предявлення виконавчого листа до виконання і не може застосовуватися до правовідносин стосовно повторного предявлення виконавчого листа до виконання.

З урахуванням викладеного, ухвала суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження незаконними та скасування даної постанови, є законною та обгрунтованою.

Що стосується вимог про визнання незаконними дій державного виконавця в частині винесення постанови від 16.11.2015 р. про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах, необхідних для забезпечення вимог стягувача, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та стягнення виконавчого збору, що належить боржнику ОСОБА_1, а також постанови від 08.12.2015 р. про накладення арешту на кошти, що містяться на рахунках боржника в: ПАТ «АЛЬФА-БАНК» номер рахунку 26002011815301, Миколаївському РУ «ПРИВАТБАНК», номер рахунків 26058053205927, 26001053209066 та скасування їх, то колегія суддів вважає, що суд помилково дійшов висновку про їх необгрунтованість, виходячи з наступного.

Частиною 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. У відповідно ст. до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Однак, матеріали справи не містять відомостей про належне виконання державним виконавцем положень ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», а саме направлення боржнику ОСОБА_1 копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Отже, державним виконавцем не надано доказів того, що ОСОБА_1 вчасно у визначеному законом порядку повідомлений про відкриття виконавчого провадження за вказаним вище виконавчим листом та про строк його добровільного виконання. Як зазначено в скарзі ОСОБА_1, постанову про відкриття виконавчого провадження він вперше отримав лише 21 січня 2016року після того, як дізнався про арешт коштів на рахунку та азнайомився з матеріалами справи. Дані ствердження боржнка належними доказами по справі не спростованні.

Також судом встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження за ствердженням державного виконавця, надсилалася боржнику не за адресою, вказаною в тексті виконавчого листа, а за адресою, зазначеною стягувачем в заяві про відкриття виконавчого провадження як фактичне місце проживання боржника. При цьому державний виконавець не дав належної правової оцінки тому, що в цій заяві було зазначено 2 адреси боржника ( як за місцем реєстрації, так і за місцем ніби-то фактичного проживання). Те, що за іншим виконавчим листом закінчено виконавче провадження про виконання рішення про виселення боржника з квартири, адреса якої зазначена в виконавчому листі, не є достатньою підставою для направлення постанови не за адресою, вказаною в виконавчому листі, а за іншою адресою без наявності доказів того, що боржник там постійно, тимчасово чи періодично проживає. Зазначені обставини в їх сукупності свідчать про те, що боржник фактично був позбавлений права на добровільне виконання рішення суду у визначений державним виконавцем в постанові про відкриття виконавчого провадження строк, а отже, у державного виконавця не було достатніх правових підстав для здійснення примусових дій, направлених на виконання рішення, в тому числі і для винесення постанови від 16.11.2015 р. про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах, необхідних для забезпечення вимог стягувача, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та стягнення виконавчого збору, що належить боржнику ОСОБА_1, та постанови від 08.12.2015 р. про накладення арешту на кошти, що містяться на рахунках боржника в: ПАТ «АЛЬФА-БАНК» номер рахунку 26002011815301, Миколаївському РУ «ПРИВАТБАНК», номер рахунків 26058053205927, 26001053209066. При цьому колегія суддів враховує те, що згідно ч.2 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Як убачається з матеріалів справи постанова про накладення арешту виносилася державним виконавцем не під час відкриття виконавчого провадження.

Крім того, як убачається з тексту постанови від 16.11.2015 р. про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника, в ній було зазначено адресу боржника як АДРЕСА_6, що в свою чергу тягне за собою необхідність опису та арешту майна за цією адресою. При цьому в матеріалах справи відсутні будь які дані про те, що боржник ОСОБА_1 зареєстрований чи фактично ( постійно, тимчасово чи періодично) мешкає за даною адресою. Зазначення стягувачем в заяві про відкриття виконавчого провадження того, що боржник фактично мешкає за даною адресою, без перевірки цього факту у встановленому законом порядку та встановлення того, що за даною адресою дійсно може знаходитися майно боржника, не є достаньою підставою для винесення постанови про накладення арешту на майно боржника саме за даною адресою.

ОСОБА_1 категорично заперечує, що він має якесь відношення до квартири, яка знаходиться за адресою- АДРЕСА_6. Дані ствердження боржнка належними доказами по справі не спростованні. Більш того, під час розгляду справи апеляційним судом, представником ОСОБА_1 були надані дані про те, що квартира за адресою АДРЕСА_6 належить ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в рівних частках на підставі договору купівлі продажу від 29 травня 2012р. Як пояснила представник ОСОБА_1 дана квартира належала ОСОБА_1, але для погашення кредитних зобовязань з дозволу банку він продав дану квартиру і на даний час він не має до неї жодного відношення і майно, яке належить йому, там не знаходиться. Також вона пояснила, що відносно продажу квартири, з якої було виселено ОСОБА_1, відбувається судовий розгляд справ про визнання недійсними результатів торгів, про що відомо державній виконавчій службі, яка є стороною по цій справі.

Проаналізуваши зазначені вище обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що ухвалу суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання незаконними дій державного виконавця в частині винесення постанови від 16.11.2015 р. та постанови від 08.12.2015 р. та скасування їх, слід скасувати та постановити нову про задоволення вимог в цій частині з зазначених вище підстав.

Керуючись ст. 303,307, 312, 314,315 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 лютого 2016 року в частині в частині відмови у задоволенні вимог про визнання незаконними дій державного виконавця Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ в частині винесення постанови від 16.11.2015 р. та постанови від 08.12.2015 р. та скасування їх, скасувати та постановити нову про часткове задоволення вимог.

Визнати незаконними дії державного виконавця Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ щодо винесення постанови від 16.11.2015 р. про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах, необхідних для забезпечення вимог стягувача, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та стягнення виконавчого збору, що належить боржнику ОСОБА_1, та постанови від 08.12.2015 р. про накладення арешту на кошти, що містяться на рахунках боржника в: ПАТ «АЛЬФА-БАНК» номер рахунку 26002011815301, Миколаївському РУ «ПРИВАТБАНК», номер рахунків 26058053205927, 26001053209066 у межах201421грн.52 коп.

Скасувати постанову державного виконавця Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ від 16.11.2015 р. про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах, необхідних для забезпечення вимог стягувача, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та стягнення виконавчого збору, що належить боржнику ОСОБА_1.

Скасувати постанову державного виконавця Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ від 08.12.2015 р. про накладення арешту на кошти, що містяться на рахунках боржника в: ПАТ «АЛЬФА-БАНК» номер рахунку 26002011815301, Миколаївському РУ «ПРИВАТБАНК», номер рахунків 26058053205927, 26001053209066.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді