Ухвала суду № 57277052, 18.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/26026/15-ц Провадження № 22-ц/772/1459/2016Головуючий в суді першої інстанції Романюк Л. Ф.Категорія 57Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого судді Медяного В.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря Агеєвої Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2016 року,

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 (ОСОБА_4) звернулася до суду з позовом ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Посилається на те, що між нею та ЗАТ «ОТП Банк» 04.12.2007 року укладений кредитний договір №ML-B01/056/2007 та 10.12.2007 року - договір іпотеки № PML-B01/056/2007. Відповідно до умов кредитного договору банк надав їй 98000, 00 доларів США до 05.12.2022 року, сторони визначили, що для розрахунку процентів буде використовуватися плаваюча процентна ставка.

Разом з тим, даний кредитний договір не містить графіку платежів, детального розпису сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Крім того, сторонами 17.05.2010 року була укладена додаткова угода до кредитного договору, яка не містить положення про те, що валютні ризики покладаються на позичальника. Позивач вважає себе слабкою стороною договору, так як не могла врахувати всіх валютних ризиків, зокрема різкого підняття курсу долара США стосовно гривні. Встановлений НБУ офіційний курс долара США до гривні на момент укладення кредитного договору складав 5,05 грн., а відтак сума платежу за договором у гривнях як на момент укладення договору, так і пред'явлення позову вважає є надмірно високою по відношенню до ціни, узгодженої в момент укладення договору.

14.01.2016 року позивач надала суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просила визнати недійсними з моменту їх укладення кредитний договір №ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року укладений між нею та ЗАТ «ОТП Банк» та договір іпотеки № PML-B01/056/2007 від 10.12.2007 року укладений між нею та ЗАТ «ОТП Банк».

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити повністю. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач у справі ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача у справі ПАТ «ОТП Банк» Довгаль І.О. апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просив рішення залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 просить суд визнати кредитний договір недійсним посилаючись на те, що згідно п. 3.2. розділу Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління національного Банку України № 168 від 10.05.2007 року, кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до правил, у графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. У зв'язку з чим вважає, що вона не була повідомлена про орієнтовану сукупну вартість кредиту, а тому не могла передбачити можливі ризики при укладанні даного правочину.

Однак, судом встановлено та підтверджується доказами у справі те, що ОСОБА_2 добровільно виявила бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір звернувшись до банку із анкетою-заявою фізичної особи на отримання іпотечного кредиту (а.с.59 - 63). Крім її підпису на анкеті-заяві фізичної особи на отримання іпотечного кредиту, її підписи містяться також на кредитному договорі №ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року на усіх додаткових договорах та на договорі іпотеки № PML-B01/056/2007 від 10.12.2007 року, що додатково свідчить про ознайомлення позивачки з ними.

Місцевий суд дійшов висновку про те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однієї із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним, на що також звернув увагу Верховний Суд України в Постанові Пленуму № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Таким чином, суд вважає, що при укладенні кредитного договору№ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року позивачка діяла вільно, виходячи з власних інтересів, прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначила характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі порядок видачі та погашення кредиту.

При укладанні додаткового договору № 1 від 15.01.2009 року, додаткового договору № 2 від 13.08.2009 року та додаткового договору № 3 від 17.05.20-10 року до кредитного договору між позивачкою та відповідачем також укладалися графіки платежів, дані графіки містили всі обов'язкові умови, вимоги до яких встановлені Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Отже, твердження позивачки щодо несправедливості положень договору є безпідставними, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач та її представник, пред'явивши вимогу про визнання недійсним кредитного договору, не довели наявність підстав передбачених ст. 203 ЦК України для визнання його недійсним на підставі ст. 215 ЦК України. Також в матеріалах справи відсутні будь які підстави для визнання недійсним з моменту укладення договору іпотеки.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши такі обставини, правильно застосувавши норми матеріального права та не порушивши норми процесуального права, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволення даного позову.

Так, частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, об'єктом захисту є порушене право чи інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного захисту. Однак, судом не встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, згідно ст. 60 ЦПК України.

Встановлено, що позивачем ОСОБА_4 23.11.2007 року у відділенні ЗАТ «ОТП Банк» заповнено та підписано анкету-заяву фізичної особи на отримання іпотечного кредиту, в графі якої «Бажана сума кредиту» вказано - 98000 доларів США (59-63).

04.12.2007 року в м. Вінниці між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №ML-B01/056/2007, відповідно до умов якого банк надав позичальнику 98000,00 доларів США до 05.12.2022 року, сторони визначили, що для розрахунку процентів буде використовуватися плаваюча процентна ставка (а.с. 6-8).

Також між сторонами 10.12.2007 року в м. Вінниці був укладений договір іпотеки № PML-B01/056/2007, відповідно до якого ОСОБА_4 для забезпечення повного і своєчасного виконання своїх боргових зобов'язань перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором №ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру № 52, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 115а (а.с.9-11).

15.01.2009 року між сторонами у справі було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року, відповідно до якого сторони домовились внести зміни та доповнення до кредитного договору (а.с.78).

15.01.2009 року між сторонами було укладено додатковий договір №2 до вище зазначеного кредитного договору (а.с.79).

13.08.2009 року також було укладено сторонами додатковий договір № 2 до кредитного договору №ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року (а.с.84).

Крім того, сторонами 17.05.2010 року був укладений додатковий договір № 3 до кредитного договору №ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року.

Відповідно до п. 2.1 додаткового договору № 3 сторони домовились внести зміни та доповнення до кредитного договору. В п.2.1.1 вказано, що з 17.05.2010 року до 16.08.2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка та в наступному розмірі: фіксована процентна ставка - 6,50%, плаваюча процентна ставка - фіксований відсоток +FIRD, де FIRD процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщенні в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів на фінансовому ринку України ставка FIRD може змінюватись (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому сторонами у кредитному договорі.

Відповідно до п.2.1.2 додаткового договору № 3 на період з 16.08.2010 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, де фіксований відсоток - 5, 45 %, плаваюча процентна ставка фіксований відсоток + FIRD.

В п.2.1.3. зазначеного додаткового договору міститься застереження, відповідно до якого зазначений в графіку платежів розмір процентів може змінюватись у випадках передбачених цим додатковим договором, а також іншими положеннями кредитного договору, без укладання графіку платежів в новій редакції, якщо сторони не передбачали інше (а.с.12-13).

Відповідно до копії зустрічної позовної заяви, в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходиться цивільна справа за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 просить суд визнати недійсним кредитний договір №ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року та додатковий договір № 1 від 15.01.2009 року, додатковий договір № 2 від 15.01.2009 року, додатковий договір №2 від 13.08.2009 року, додатковий договір № 3 від 17.05.2010 року (а.с.30-32).

Відповідно до висновку експерта № 654 від 18.09.2015 року за результатами проведення судово економічної експертизи документів у цивільній справі № 127/15364/14-ц за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним, розмір реальної відсоткової ставки за кредитним договором №ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року на день його укладення, а також на час внесення змін, які вносились додатковими договорами № 1-3 у відповідні періоди становили: станом на 04.12.2007 року 14,71%, станом на 10.12.2007 року 13,85 %, станом на 15.01.2009 року 15,93%, станом на 13.08.2009 року 14,48 %, станом на 17.05.2010 року - 15, 87 % (а.с.118-141).

В статті 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» зазначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, як зазначено у ч. 1 ст. 628 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В п. 14 Постанови Пленуму від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ що виникають із кредитних правовідносин» звернув увагу на те, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 3-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Верховний суд України в Постанові Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 звернув увагу на те, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Таким чином, правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яка введено в оману.

Згідно ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживача» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики (нечесна підприємницька практика включає в себе: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції: будь-яку діяльність (або бездіяльність) що вводить споживача в оману або є агресивною), є недійсними.

Позивач ОСОБА_2 просить суд визнати кредитний договір недійсним, посилаючись на те, що згідно п. 3.2. розділу Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління національного Банку України № 168 від 10.05.2007 року, вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до правил, у графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Вважає, що оскільки вона не була повідомлена про орієнтовану сукупну вартість кредиту, тому не могла передбачити можливі ризики при укладанні даного правочину.

Однак, судом встановлено та підтверджується доказами у справі те, що ОСОБА_2 добровільно виявила бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір звернувшись до банку із анкетою заявою фізичної особи на отримання іпотечного кредиту. Крім її підпису на анкеті-заяві фізичної особи на отримання іпотечного кредиту, її підписи містяться також на кредитному договорі №ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року на усіх додаткових договорах та на договорі іпотеки № PML-B01/056/2007 від 10.12.2007 року, що додатково свідчить про ознайомлення її з ними.

П.п. 1.5.1 п. 1.5. частини 2 укладеного між сторонами кредитного договору встановлено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

П. 3.2. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління національного Банку України № 168 від 10.05.2007 року, кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

П.3.3. Правил визначено, що Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді, зокрема: реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.

На виконання зазначених приписів Правил та умов кредитного договору між позивачем та відповідачем в день траншу у розмірі 55746,69 дол. США був укладений Графік платежів, яким зокрема, були визначені всі суми належних до сплати платежів та реальна процентна ставка за користування кредитом, абсолютне значення подорожчання кредиту, загальна сума платежів за договором, по тілу кредиту та платежів по процентах за користування кредитом.

В подальшому, 10.12.2007 року при видачі другого траншу за кредитним договором у розмірі 42253,31 дол. США між сторонами також був укладений графік платежів на загальну суму виданого кредиту у розмірі 98000 дол. США., яким також були визначені всі суми належних до сплати платежів та реальна процентна ставка за користування кредитом, абсолютне значення подорожчання кредиту, загальна сума платежів за договором, по тілу кредиту та платежів по процентах за користування кредитом.

Вказані обставини повністю спростовують твердження апелянта про відсутність у кредитному договорі відомостей про загальну вартість кредиту, що було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однієї із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним, на що також звернув увагу Верховний Суд України в Постанові Пленуму № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при укладенні кредитного договору№ML-B01/056/2007 від 04.12.2007 року позивачка ОСОБА_2 діяла вільно, виходячи з власних інтересів, прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначила характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі порядок видачі та погашення кредиту.

При укладанні додаткового договору № 1 від 15.01.2009 року, додаткового договору № 2 від 13.08.2009 року та додаткового договору № 3 від 17.05.20-10 року до кредитного договору між позивачем та відповідачем також укладалися графіки платежів, дані графіки містили всі обов'язкові умови, вимоги до яких встановлені Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Таким чином, твердження позивача щодо несправедливості положень договору є безпідставними, а тому суд дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки, пред'явивши вимогу про визнання недійсним кредитного договору, позивач не довела наявність підстав передбачених ст. 203 ЦК України для визнання його недійсним на підставі ст. 215 ЦК України. Крім цього, відсутні будь які підстави і для визнання недійсним з моменту укладення договору іпотеки.

Інші доводи апеляційної скарги, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 303, 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ О.В. Ковальчук

/підпис/ Т.Б. Сало

Згідно з оригіналом: