Ухвала суду № 57266990, 19.04.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 304/184/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

19 квітня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., КОЖУХ О.А.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю прокурора Когут О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури О. Шерстяних на ухвалу судді Перечинського районного суду від 23 лютого 2016 року про визнання неподаною та повернення заяви прокурора у справі за його позовом в інтересах дитини-сироти ОСОБА_1 до Туря-Бистрянської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Перечинської районної державної адміністрації, Перечинська державна нотаріальна контора та ОСОБА_2, про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и л а :

Заст. керівника Ужгородської місцевої прокуратури О. Шерстяних оскаржила ухвалу судді Перечинського районного суду від 23.02.2016, якою визнано неподаною та повернуто заяву у справі за вищезазначеним позовом. На думку прокурора, ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, оскільки суддя необґрунтовано ухвалою від 15.02.2016 залишив заяву без руху у звязку з несплатою прокурором судового збору, а в подальшому ухвалою від 23.02.2016 визнав заяву, недоліки якої не були виправлені, неподаною та повернув її позивачу. Так, прокурором подано позов в інтересах дитини-сироти, яка, крім того, є інвалідом, тому на підставі ст. 5 ч. 1 п. 9 Закону України «Про судовий збір» він мав належні підстави для клопотання про звільнення від сплати судового збору, що сприяє доступу до правосуддя, захисту законних прав та інтересів дитини, яка не в змозі самостійно реалізувати право на захист своїх інтересів. Враховуючи, що у спірному випадку не повинен був сплачувати судовий збір, прокурор просить ухвалу від 23.02.2016 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Когут О.В., яка апеляцію підтримала, розглянувши апеляційну скаргу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи апеляції, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Залишаючи ухвалою від 15.02.2016 (а.с. 27-28) заяву прокурора, подану в інтересах дитини-сироти ОСОБА_1, без руху та визнаючи її в подальшому неподаною і повертаючи позивачу ухвалою від 23.02.2016 (а.с. 35-36) у звязку з несплатою позивачем судового збору (ст. 119 ч. 5, ст. 121 ч.ч. 1, 2 ЦПК України), суддя суду першої інстанції виходив з відсутності підстав для звільнення прокурора від сплати судового збору з позовної заяви.

Погодитись із таким вирішенням процесуального питання колегія суддів не може.

З матеріалів справи випливає, що 12.02.2016 заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури О. Шерстяних звернулася до суду в інтересах дитини-сироти ОСОБА_1 із позовом до Туря-Бистрянської сільської ради Перечинського району про визнання права власності на спадкове майно (а.с. 1-6).

Відповідно до ст. 237 ч.ч. 1, 3, ст. 239 ЦК України, ст. 38 ч.ч. 1, 2, ст. 44 ч. 1, ст. 45 ч. 2, ст. 46 ч. 1 ЦПК України, ст. 2 ч. 1 п. 2, ст. 23 ч.ч. 1, 2, 4, 6, ст. 24 ч. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів громадянина в суді, у звязку з цим управі звертатися в порядку цивільного судочинства до суду з відповідним позовом в інтересах громадянина, дії прокурора в порядку представництва громадянина створюють цивільні та процесуальні права і обовязки для особи, яку він представляє, в даному випадку для ОСОБА_1 Прокурор, який бере участь у справі, має обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Зазначене у контексті правил щодо представництва прокурором у суді інтересів громадянина відповідає правовій позиції, висловленій, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-178 цс15.

Звільнення від сплати судового збору встановлюється законом (ст. 79 ч. 2 ЦПК України). Закон України «Про судовий збір» передбачає звільнення від сплати судового збору, зокрема, законних представників дітей-інвалідів (ст. 5 ч. 1 п. 9), що за своїм змістом і виходячи з правил представництва означає звільнення від сплати судового збору й власне дитини-інваліда. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною-інвалідом, що встановлено медичним висновком Перечинської ЦРЛ від 05.05.2014 № 20/89, чинним до 16.05.2016 (а.с. 7).

Суддя суду першої інстанції правильно констатував, що на час подачі вищевказаного позову органи прокуратури (прокурори) не звільнені від сплати судового збору, а прокурор не є законним представником дитини-інваліда, проте, залишив поза увагою, що у даному випадку прокурор здійснює представництво саме звільненої від сплати судового збору особи та має її процесуальні права і обовязки за встановленими законом винятками. Закон не містить винятку з правила щодо звільнення від сплати судового збору дитини-інваліда у разі предявлення прокурором позову у порядку представництва її інтересів.

Отже, суддя суду першої інстанції припустився помилки та необґрунтовано визнав заяву прокурора, подану в інтересах дитини-інваліда, неподаною та повернув її, відповідні доводи апеляції заслуговують на увагу. За таких обставин, судове рішення не можна визнати обґрунтованим. Водночас прокурор у апеляційній скарзі безпідставно просив після скасування ухвали направити справу для продовження розгляду Перечинським районним судом, позаяк провадження в справі не було відкрито.

Відтак, враховуючи, що вирішення процесуальних питань, які випливають із факту предявлення позову, належать до компетенції суду першої інстанції (ст.ст. 107, 118-122 ЦПК України), а розгляд справи, у якій провадження не відкрито, не може мати місця, апеляцію на підставі ст. 312 ч. 1 п. 3 ЦПК України слід задовольнити частково, ухвалу скасувати, питання про відкриття провадження в справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Попри викладене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть брати участь у справі на стороні позивача або відповідача (ст. 35 ч. 1 та інші норми ЦПК України). Тим часом, прокурор зазначив у заяві третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Службу у справах дітей Перечинської РДА, Перечинську держнотконтору та ОСОБА_2 без вказівки на те, на чиєму боці зі сторін у спорі вони беруть участь та без відповідного обґрунтування щодо такої участі. Це не відповідає вимогам закону, оскільки залежно від підстав для участі в справі конкретної третьої особи без самостійних вимог для неї можуть мати правові наслідки, що повязуються з вирішенням спору щодо прав, обовязків та інтересів відповідної сторони у спорі.

Орган опіки та піклування і служба у справах дітей є різними органами з різними правами, обовязками і повноваженнями, участь обох цих органів у судових справах, повязаних із немайновими та майновими правами, обовязками та інтересами дітей, за відповідних обставин передбачена законом. Предявляючи позов в інтересах дитини, позивачу належить обґрунтовано визначитися із тим, який саме із зазначених органів або обидва органи слід залучити до участі в справі.

Питання щодо належного оформлення заяви та субєктного складу учасників процесу має істотне значення для правильного вирішення спору та для законності судового рішення і може вирішуватися, залежно від обставин, у порядку передбаченому ст. 10 ч. 4, ст. 31 ч. 2, ст. 35 ч. 2, ст. 121 ч.ч. 1, 2, ст. 130 ч. 1, ч. 6 п.п. 1, 2, 8, ст. 160 ч. 2, ст. 168 ЦПК України.

Керуючись ст. 312 ч. 1 п. 3, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури О. Шерстяних задовольнити частково, ухвалу судді Перечинського районного суду від 23 лютого 2016 року скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді