Ухвала суду № 57266320, 19.04.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/310/2016(м)

221/5123/15-ц

Категорія 30 Головуючий у 1 інстанції Ромахов В.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Зайцевої С.А., Ігнатоля Т.Г.,

секретар Герасимова Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 29 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідач, працюючи на посаді контролера ВО ОКП «ДТЕК» «Волновахаміжрайтепломережа» на ділянці смт. Володимирівка, в період з 09 листопада 2010 року по 24 квітня 2012 року, отримала від неї, в рахунок оплати послуг за постачання теплової енергії по вул. Миру, 13 в смт. Володимирівка Волноваського району Донецької області, грошові кошти на загальну суму 2 700 грн. ОСОБА_3 заздалегідь знала, що не буде перераховувати отримані від неї кошти за призначенням для перерахування на поточний рахунок тепломережі і в подальшому використала кошти в особистих цілях та приховала від неї наявність заборгованості за послуги теплопостачання на її особовому рахунку. Вироком Апеляційного суду Донецької області від 19 серпня 2013 року відповідачку засуджено за ч.3 ст.190 КК України до 3 років позбавлення волі. Позивач просила про відшкодування майнової шкода в сумі 2700 грн.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 29 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування майнової шкоди 2 700 грн. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що позивач пропустила строки позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

ОСОБА_3 про час і місце судового засідання повідомлена, просила розглянути справу у її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що неправомірними діями відповідача позивачу завдано майнової шкоди в сумі 2 700 грн., яка підлягає відшкодуванню винною особою в повному обсязі.

Висновки суду є законними та обґрунтованими.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працювала контролером виробничої одиниці ОКП «ДТЕК» «Волновахаміжрайтепломережа».

Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 7 червня 2013 року ОСОБА_3 була засуджена за ч.4 ст. 70, ч.3 ст.72, ч.3 ст.190, ст.ст.75,76 КК України до 4 років позбавлення волі, штрафу 850 грн. з випробувальним терміном на 3 роки.

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 19 серпня 2013 року вирок Волноваського районного суду Донецької області від 7 червня 2013 року змінено і ОСОБА_3 засуджена за ч.4 ст.70, ч.3 ст.190 КК України до 3 років позбавлення волі та штрафу 850 грн.

Відповідач визнана винною в тому, що вона, працюючи на посаді контролера ВО ОКП «ДТЕК» «Волновахаміжрайтепломережа» на ділянці смт. Володимирівка, в період з 09 листопада 2010 року по 24 квітня 2012 року отримала від ОСОБА_2 по вул. Миру, 13 смт. Володимирівка Волноваського району Донецької області, в рахунок оплати послуг за постачання теплової енергії, грошові кошти на загальну суму 2700 грн. ОСОБА_3 заздалегідь знала, що не буде перераховувати отримані від ОСОБА_2 кошти за призначенням для перерахування на поточний рахунок тепломережі і в подальшому використала кошти в особистих цілях та приховала від ОСОБА_2 наявність заборгованості за послуги теплопостачання на її особовому рахунку.

Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст.1192 ЦК України).

Встановлено, що ОСОБА_2 обґрунтувала свої вимоги про відшкодування майнової шкоди тим, що відповідач незаконно заволоділа її коштами і це підтверджується висновками кримінального провадження, за результатами якого ОСОБА_3 визнана винною та засуджена до позбавлення волі.

Відповідно до ч. 4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Частиною 1 статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Зі справи вбачається, що, будучи притягнутою до кримінальної відповідальності, ОСОБА_3 визнала повністю свою вину у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст.190 КК України, та визнала, що отримала в рахунок оплати послуг за поставку теплової енергії від ОСОБА_2 2700 грн.(а.с.2зв.)

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі ОСОБА_3 також не заперечувала того, що незаконно отримала кошти у позивача в зазначеному розмірі (а.с.14,23-25).

За таких обставин, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст.212,213 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності та, з урахуванням підстав позову, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 і стягнення з відповідача у відшкодування майнової шкоди 2700 грн.

При цьому, в своєму рішенні суд врахував норми процесуального права, які регульовують диспозитивність дій сторін у справі, звернув увагу на доводи відповідача і мотивував належним чином підстави для стягнення коштів з відповідача, з урахуванням встановлених вироком суду обставин з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою, а саме, ОСОБА_3

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Не погоджуючись з висновками суду, ОСОБА_3 в узагальнених доводах апеляційної скарги зазначила, що рішення не відповідає вимогам ст.257 ЦК України, оскільки цивільний позов до відповідача не був поданий в установленому законом порядку; що позивачем пропущено строк для звернення за захистом своїх прав та інтересів, оскільки строк позовної давності має обчислюватись з моменту порушення кримінальної справи відносно неї ОСОБА_3, що мало місце у липні 2012 року або з дати визнання позивача потерпілою у справі.

Ці доводи скарги є безпідставними.

Згідно ст.ст.256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи № 55-2012-01-304 у відношенні ОСОБА_3, обвинуваченої за ч.ч. 1, 2, 3 ст. 190 КК України, 20 липня 2012 року відносно неї порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, приводом і підставою до чого стали матеріали перевірки прокуратури за заявою «Волновахаміжрайтепломережа». Вирок суду першої інстанції ухвалено 07 червня 2013 року, а вирок апеляційного суду Донецької області 19 серпня 2013 року. Позов предявлено до ОСОБА_3 позивачем 10 грудня 2015 року.

Як зазначено у позовній заяві ОСОБА_2, вона передавала контролеру ОСОБА_3 гроші з 9 листопада 2010 року до 24 квітня 2012 року в загальній сумі 2700 грн., аби відповідач їх внесла до каси «Волновахаміжрайтепломережа» в рахунок оплати за послуги постачання теплової енергії. Лише згодом довідалась, що ці кошти не були внесені на рахунок підприємства, оскільки ОСОБА_3 їх присвоїла, чим заподіяла майнову шкоду позивачу.

Враховучючи те, що ОСОБА_2 достеменно про порушення своїх прав саме відповідачем довідалася з вироку суду, яким встановлено обставини та винну особу, враховуючи таємний характер шахрайських дій ОСОБА_3, яка приховала від споживача послуг ВО ОКП «ДТЕК» «Волновахаміжрайтепломережа» наявність у неї заборгованості по сплаті послуг тепломережі, беручи до уваги задекларовану Конституцією України презумпцію невинуватості, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду, вважає, що строк позовної давності до моменту звернення позивача до суду у грудні 2015 року не сплинув, оскільки саме з ухваленням вироку у червні 2013 року викрито шахрайські дії і встановлено винуватість конкретної особи.

Отже, підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, у вигляді відмови у позові у звязку із пропуском строку позовної давності, як правильно визначився суд, відсутні.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо спливу строку звернення позивача за судовим захистом не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Посилання у скарзі на те, що цивільний позов до відповідача не був поданий в установленому законом порядку, а саме, в процесі кримінального провадження, є неспроможними.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 7 ст. 128 ЦПК України особа яка не предявила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право предявити його в порядку цивільного судочинства.

Отже, у цій справі ОСОБА_2 самостійно визначила порядок захисту свого порушеного права і, скориставшись цим правом, подала до суду позов в порядку, визначеному ст.118 ЦПК України.

Посилання відповідача на раніше ухвалені судові рішення, за якими було відмовлено потерпілим у позові до неї за збігом строків позовної давності, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки ці обставини повязані з правовідносинами інших осіб і не можуть бути безумовною підставою для застосування при розгляді справи, яка переглядається в апеляційному порядку за позовом ОСОБА_2

Теза ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що суд не здійснював правосуддя відповідно до вимог Конституції України до уваги не приймається, оскільки про будь-які конкретні факти або порушення закону, які б були підставою для скасування рішення, у скарзі не наведені.

Оскільки колегія дійшла висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, то підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та скасування рішення з відмовою ОСОБА_2 у позові не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись п.1 ч.1. ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 29 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: С.А. Зайцева

ОСОБА_4