Постанова № 57258658, 20.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 823/5470/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мишенко В.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 квітня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про стягнення вихідної допомоги та середньої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на її користь вихідну допомогу та суму середньомісячної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 22.02.1999 по 06.11.2015 ОСОБА_2 являлася працівником УМВС України в Черкаській області.

22.02.1999 згідно наказу УМВС в Черкаській області № 37 о/с від 22.02.1999 прийнята на службу в органи внутрішніх справ, а в подальшому, наказом УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 311 о/с майора міліції ОСОБА_2 - експерта сектору техніко-криміналістичного забезпечення ОВС НДЕКЦ при УМВС звільнено з посади, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку - відповідно до п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

На момент звільнення у позивача вислуга років складала: 16 років 08 місяців 15 днів і остання має згідно п. 10 постанови КМУ № 393 право на вихідну допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення по вищевказаній вислузі (а.с. 4).

У зв'язку з перебуванням позивача у соціальній відпустці по догляду за дитиною та невиплатою суми вихідної допомоги, ОСОБА_2 на підставі ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) звернулася 03.12.2015 до УМВС України в Черкаській області з вимогою про розрахунок (а.с. 9), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 10).

Посилаючись на неотримання одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернулася до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має вислугу років в органах ОВС повних 16 років, що в свою чергу достатньо для виплати у відповідності до Постанови КМ України № 393 одноразова грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а у зв'язку з невиконанням у відповідності до ст. 116, 117 КЗпП вимоги позивача щодо проведення з нею розрахунків (яку отримано 03.12.2015), відповідачу необхідно виплатити з 04.12.2015 за аналогією - посадовий (місячний) оклад по тарифній ставці визначеній трудовим договором, що передував моменту звільнення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до абз. 3 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» № 393 від 17.07.1992 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача, далі - Постанова № 393), <…> особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, <…>, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, <…>, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 було звільнено у зв'язку із скороченням штатів, її вислуга років на момент звільнення складає 16 років 08 місяців 15 днів (тобто перевищує 10 років), а тому, в силу наведеної вище норми, вона має право на отримання 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, про що також було наголошено у наказі про звільнення, витяг з якого міститься в матеріалах справи (а.с. 4).

Відповідно до абз. 2 п. 14 Постанови № 393 <…> особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, <…>, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, <…>, службі в органах внутрішніх справ, <…>, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.

Враховуючи, що до звільнення позивач працювала в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, то виплату одноразової грошової допомоги при звільненні має здійснити саме цей орган.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє посилання відповідача на те, що позивач у період до звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною та не отримувала у цей період грошового забезпечення, оскільки норми чинного законодавства не пов'язують перебування у відпустці по догляду за дитиною з втратою особою права та отримання одноразової допомоги при звільнені.

При цьому, дійсно, в силу пп. 3.6 п. 3.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 499 від 31.12.2007 (далі - Інструкція № 499) особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Однак, приписи наведеного підпункту не позбавляють особи права на отримання інших виплат та не нівелюють отримання нею грошового забезпечення у інші періоди служби.

Статтею 24 Конституції України проголошено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Однак, у зв'язку з перебуванням позивача у відпустці, право на яку передбачає закон, відповідач фактично позбавив її права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, поставивши таким чином позивача у нерівне становище поряд з іншими особами, які у такій відпустці не перебували. Такими діями відповідач порушив право позивача на мирне володіння своїм майном, що передбачене ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про право позивача на отримання від відповідача 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 16 повних років служби.

Однак, спеціальним законодавством, що стосується грошового забезпечення начальницького складу органів внутрішніх справ, не врегульовано питання визначення розміру місячного грошового забезпечення для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, якщо на момент звільнення особа грошове забезпечення не отримувала.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів <…> відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Частиною 4 ст. 9 КАС передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вдало застосував аналогію закону та, з метою визначення грошового забезпечення, з якого має розраховуватись одноразова грошової допомоги при звільненні, розповсюдив на спірні правовідносини Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), який окрім іншого визначає порядок обчислення вихідної допомоги, яка за своєю правовою природою аналогічна одноразовій грошовій допомозі при звільненні.

Відповідно до абз. 3, 4, 7 п. 2 Порядку № 100, <…> середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

З аналізу викладених норм вбачається, що період перебування особи у відпустці не включається до розрахунку середньої заробітної плати (місячного грошового забезпечення) особи. При цьому, у цей розрахунок входять суми, які були отримані особою за останні дні фактичного її перебування на роботі (службі) та виконання нею посадових (службових) обов'язків. З матеріалів справи вбачається, що в період з 19.03.2012 по 22.07.2012, з 23.07.2012 по 12.06.2015, з 13.06.2015 по 13.12.2015 позивач перебувала у відпустках: по вагітності та пологах, по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку (а.с. 29, 64), а тому вказаний період не може враховуватись для визначення розміру місячного грошового забезпечення з метою виплати грошової допомоги при звільненні.

Проаналізувавши наведені вище обставини та норми, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що одноразова грошова допомога при звільненні, відповідно до абз. 3 п. 10 Постанови № 393 має обчислюватися, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на 18.03.2012 (день, що передує виходу позивача у відпустку).

Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на таке.

У пункті 24 Положення № 114 встановлено право особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ на отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у випадку незаконного звільнення. Однак, норми спеціального законодавства не регулюють питання виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку, а тому у даному випадку підлягають застосуванню норми КЗпП.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, враховуючи що з позивачем не було проведено виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, вона отримала право на отримання грошового забезпечення за час затримки розрахунку. Однак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції невірно визначив дату, з якої позивач отримала це право з огляду на таке.

Відповідно до абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР), до соціальних відпусток відноситься відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).

Частиною 3 ст. 21 Закону № 504/96-ВР передбачено, що працівникам, які мають право на соціальні відпустки, передбачені статтями 17 і 18 цього Закону, виплачується державна допомога на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ст. 13, ч.ч. 1-5 ст. 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-XII від 21.11.1992 (далі - Закон № 2811-XII, у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом має особа (один з батьків дитини, усиновлювач, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно. Усиновлювачам та опікунам допомога призначається не раніше, ніж з дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки.

Особам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії.

Особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі витягу з наказу (розпорядження) роботодавця про надання особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.

У разі працевлаштування або виходу на роботу матері дитини або особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною, до закінчення строку догляду у режимі повного робочого часу зазначена допомога виплачується особі, яка продовжує догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до абз.абз. 2-3 пп. 2 п. 23 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми № 1751 від 27.12.2001, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751), виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку припиняється у разі, коли особа, що отримує в органі праці та соціального захисту населення допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку звернулася до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні - з дня призначення їй допомоги по безробіттю чи матеріальної допомоги по безробіттю; виявила бажання працювати - з дня працевлаштування (початку виконання трудових обов'язків).

З аналізу наведених норм вбачається, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується за умови, якщо особа, яка її отримує, не працює повний робочий день та, відповідно, не отримує заробітну плату (грошове забезпечення).

Відповідно до пп. 3.6 п. 3.6 Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується.

Таким чином, отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та перебування особи у відповідній відпустці унеможливлює отримання нею заробітної плати (грошового забезпечення) з працевлаштуванням на повний робочий день.

Як було зазначено вище, у період з дня звільнення по 13.12.2015 позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а тому днем, з якого позивачу може бути виплачено грошове забезпечення за період затримки розрахунку, є 14.12.2015, з огляду на що суд першої інстанції невірно встановив цією датою 04.12.2015.

Окрім того, суд, як орган, який вправі захистити лише вже порушені права, не вправі вирішувати спір на майбутнє, визначаючи таким чином поведінку особи наперед. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зобов'язання відповідача нарахувати на виплатити кошти «по день фактичного розрахунку», тобто кошти, право на отримання яких у позивача виникне лише у майбутньому. У той же час, в майбутньому можуть виникнути обставини, які позбавлять позивача права на отримання коштів у зв'язку із затримкою розрахунку (прийняття на нову роботу, отримання допомоги по догляду за дитиною тощо), що підлягатимуть оцінці органом, який розглядатиме це питання, знову ж таки, у майбутньому.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції у резолютивній частині застосував суперечливі поняття, що, на думку апеляційного суду, можуть ускладнити в подальшому виконання судового рішення. Так, зобов'язуючи відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, суд першої інстанції визначив два строки: «за повні 16 років вислуги» та «за кожний відпрацьований рік», тобто не включивши в останньому випадку період перебування позивача у відпустці. Крім того, говорячи про необхідність нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, суд першої інстанції говорить лише про посадовий (місячний) оклад позивача, при тому, що в силу ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 до складу грошового забезпечення входить не лише посадовий оклад, оклад за військовим званням, а й щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення. Аналогічну помилку було допущено і в частині стягнення коштів за період затримки розрахунку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

З урахуванням встановлених вище порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність вийти за межі доводів апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольни частково.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 16 повних календарних років служби, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на 18.03.2012.

Зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суми грошового забезпечення за період затримки розрахунку, починаючи з 14.12.2015 по 20.04.2016, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на 18.03.2012.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 21 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.