Постанова № 57257150, 14.04.2016, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 р.м. ХерсонСправа № 821/230/16 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кузьменко Н.А.

при секретарі - Рябчич А.М.

за участю:

представників позивача - Коваленка В.В.

представника відповідача - Єрашова І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Тонус" до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекцій Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

25 лютого 2016 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Тонус" (далі - позивач, ТОВ «Фірма Тонус») до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекцій Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - відповідач, ОДПІ) з позовними вимогами про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог від 12 квітня 2016 року, просить:

- визнати протиправною відмову Херсонської об'єднаної державної податкової інспекцій Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області прийняти податкову декларацію товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Тонус" з податку на додану вартість за звітний (податковий) період грудень 2014 року, а податкову декларацію з податку на додану вартість за завітний (податковий) період грудень 2014 року визнати такою, що подана товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Тонус" у день її фактичного отримання, а саме 05.03.2015 року;

- зобов'язати Херсонську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби Херсонської області відобразити в інтегрованій картці товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Тонус» самостійно задекларовані показники на підставі поданої 05.03.2015 року декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період грудень 2014 року.

Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначив, що 05 березня 2015 року засобами телекомунікаційного зв'язку до ОДПІ надіслано декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період грудень 2014 року №9081561285 від 05 березня 2015 року, яка прийнята відповідно до квитанцій №1, №2 від 05.03 2015 року. 03 лютого 2016 року позивач звернувся з листом №2 на адресу відповідача з проханням повідомити чи зазначена декларація визнана податкової звітністю (прийнята). У відповідь ОДПІ листом №7/зпі/11/21-03-11-02-10 від 09 лютого 2016 року, за яким подана декларація з податку на додану вартість за грудень 2014 року заповнена з порушенням Порядку №966 від 23.09.2014 року, про що на адресу позивача направлено лист про відмову у прийнятті податкової звітності №2757/10/21-03-15-01 від 17.03.2015 року із зазначенням причин відмови. При цьому листа від 17 березня 2015 року позивач не отримував, що є порушенням п.49.11 ст.49 ПК України. Дії відповідача призвели до повторного подання 08 лютого 2016 року декларації з ПДВ за грудень 2014 року, що на 1 рік та 22 дні порушує строк для декларування ПДВ та може створити підставу для нарахування пені за несвоєчасне подання податкової декларації. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував, з підстав викладених в адміністративному позові з подальшими доповненнями.

Представник відповідача 28 березня 2016 року подав до суду заяву про надання додаткових доказів, в якій зазначив наступне. Відповідно до пп.49.9.2 п.49.9 ст.49 ПК України податкова декларація позивача вважається прийнятою у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмітку у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк. Але не зважаючи на це, показники податкової декларації за грудень 2014 року №9081561285 від 05 березня 2015 року не були відображені в інтегрованій картці платника податків з ПДВ у 2015 році, а відображені лише 11 лютого 2016 року після надходження до ОДПІ податкової декларації за грудень 2014 року вже 11 лютого 2016 року. Все це на думку представника відповідача є підставами для відмови в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши надані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що товариством 05 березня 2015 року засобами телекомунікаційного зв'язку до ОДПІ надіслана податкова декларація з податку на додану вартість за звітний (податковий) період грудень 2014 року №9081561285 (а.с. 8-17), яка прийнята податковим органом 05 березня 2015 року відповідно до квитанцій №1,№2 від 05 березня 2015 року (а.с. 18-19).

В зв'язку з відсутністю інформації від податкового органу про встановлення (або не встановлення) дефектів податкової декларації, ТОВ «Фірма Тонус» звернулось до відповідача з листом №2 від 03 лютого 2016 року, в якому просило повідомити чи направлялось з боку податкового органу повідомлення на адресу товариства з приводу дефектності поданої/прийнятої 05 березня 2015 року декларації з ПДВ за грудень 2014 року (а.с. 5).

У відповідь податковий орган листом від 09.02.2016 року «Щодо надання інформації на запит» №7/зпі/11/21-03-11-02-10 повідомив, що засобами телекомунікаційного зв'язку до ГУ ДФС у Херсонській області ТОВ «Фірма Тонус» була надіслана податкова декларація з податку на додану вартість за звітний (податковий) період грудень 2014 року від 05.03.2015 №9081561285. Відповідач вважає, що в зазначеній декларації виявлено порушення порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року №966 «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» (а.с.6).

Відповідач з посиланням на п.49.15. ст.49 ПК України зазначив, що податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

У відповідності до пп.49.11.1 п.49.11 ст.49 ПК України на податкову адресу товариства було направлено лист від 17.03.2015 року №2757/10/21-03-15-01 про відмову у прийнятті податкової звітності із зазначенням причин відмови.

Позивач листом №5 від 26 лютого 2016 року просив надати копію листа №2757/10/21-03-15-01 від 17.03.2015 року, оскільки останнього він не отримував, а також копії документів, які підтверджують фактичне надіслання на адресу підприємства вказаного листа (а.с. 41).

Лист №2757/10/21-03-15-01 від 17.03.2015 року на адресу товариства не надходив, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення, причина повернення для оплати за тарифом (а.с. 33).

Невручення листа позивачу підтверджує представник відповідача в третьому абзаці клопотання від 16 березня 2016 року (а.с.32).

В подальшому показники податкової декларації за грудень 2014 року №9081561285 від 05 березня 2015 року не були відображені в інтегрованій картці платника податків з ПДВ у 2015 році, натомість відображення відбулось лише 11 лютого 2016 року вже після того, як позивач змушений був повторно подати зазначену декларацію 11 лютого 2016 року.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1. ст.1 ПК України).

Згідно п.49.2 ст.49 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Відповідно до п. 49.8 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених п.п.48.3 та 48.4 ст.48 цього Кодексу.

Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно п.48.1 ст.48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п.46.5 ст.46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Підпунктом 48.3 ст.48 ПК України, визначено, що податкова декларація повинна містити обов'язкові реквізити, а саме:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку-фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання (пп.49.11.1 пп.49.11 ст.49 ПК України).

Підпунктом 49.15 ст. 49 ПК України передбачено, що податкова декларація, надіслана платником податків до контролюючого органу поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 ст.48 Податкового кодексу України та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Наведене дає підстави для висновку, що повноваження податкового органу щодо визнання податкової декларації неподаною не є абсолютними та обмежуються заповненням податкової декларації з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 ст.48 ПК України з обов'язковим надсиланням платнику податків письмової відмови в прийнятті такої декларації.

Отже, не отримавши від податкового органу письмового повідомлення про відмову в прийнятті податкової декларації, платник податків правомірно вважає декларацію поданою та належним чином отриманою податковим органом та, як наслідок, правомірно очікує відображення показників такої декларації у відповідних базах даних, що узгоджується з пп.49.9.2 п.49.9 ст.49 ПК України.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк (пп.49.9.2 п.49.9 ст.49 ПК України).

Суд дослідив лист відповідача «Про невизнання як податкової звітності» №2757/10/21-03-15-01 від 17 березня 2015 року та не встановив підстав для визнання податкової звітності недійсною , як того вимагає п.49.11 ст.49 ПК України, оскільки таких підстав в самому листі не наведено. При цьому суд передусім зазначає, що даний лист не доставлено позивачу та ним не отримано.

Наказом Міністерства фінансів України №966 від 23 вересня 2014 року затверджено Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (чинний на момент спірних правовідносин).

Податкова звітність, надана платником або його представником та заповнена з порушенням норм пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 глави 2 розділу II Кодексу, вважається неподаною, про що платник повідомляється у порядку, визначеному пунктом 49.11 статті 49 глави 2 розділу II Кодексу (п.19 розділу ІІІ Порядку №966 від 23.09.2014 року).

Відмова посадової особи контролюючого органу прийняти декларацію з будь-яких причин, не визначених статтею 49 глави 2 розділу II Кодексу, у тому числі висунення будь-яких не визначених статтею 49 глави 2 розділу II Кодексу передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування сум бюджетних відшкодувань, незаконне збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється (п.20 розділу ІІІ Порядку №966 від 23.09.2014 року).

Судом не встановлено порушення позивачем вимог п.п.48.3,48.4 ст.48 ПК України при поданні податкової декларації, як наслідок у відповідача відсутні правові підстави для невизнання податкової декларації як податкової звітності. Подальші дії відповідача, пов'язані з декларацією №9081561285 від 05.03.2015 року не мали ознак правомірності та не мають правових наслідків для товариства.

Міністерство доходів і зборів України наказом від 05.12.2013 року №765 затвердило Порядок ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів (далі - Порядок №765).

Цей Порядок розроблено відповідно до вимог Податкового та Митного кодексів України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", інших нормативно-правових актів (п.1 розділу І Порядку №765).

Цим Порядком встановлюється механізм ведення територіальними органами Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів) оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів (п.2 розділу І Порядку №765).

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску територіальними органами Міндоходів відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками, а для обліку сум передоплати - за кожним платником (п.1 розділу ІІ Порядку №765).

Операції в інтегрованій картці платника здійснюються в хронологічному порядку (п.7 розділу ІІ Порядку №765).

Нарахуванню в інтегрованій картці платника підлягають: зобов'язання, штрафні санкції та пеня за податками, зборами, митними платежами, самостійно визначені платником (п.1 розділу ІІІ Порядку №765).

Зобов'язання, штрафні санкції, пеня за податками, зборами, митними платежами, суми до сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником у звітності, відображаються територіальним органом Міндоходів в інтегрованій картці платника (п.2 розділу ІІІ Порядку №765).

Таким чином, при отриманні податкової декларації, за відсутності підстав вважати її неподаною, податковий орган повинен самостійно в хронологічному порядку відобразити податкові зобов'язання самостійно визначені платником в його інтегрованій картці з відповідного податку.

Відповідач, отримавши невідправлене поштове повідомлення, яким на адресу позивача направлявся лист «Про невизнання як податкової звітності» від 17 березня 2015 року №2757/10/21-03-15-01, повинен був самостійно відобразити показники податкової декларації №9081561285 від 05.03.2015 року в інтегрованій картці товариства.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінка судом обставин справи базується на наданих доказах, їх належності та переконливості, в поєднанні з принципами КАС України.

Як передбачає ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бендерський проти України» (Заява N 22750/02§42) суд нагадує, що «відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом».

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (ч.4,5 ст.11, ч.2 ст. 69, ч.5 ст.71 КАС України). Обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він як відповідач заперечує адміністративний позов (ч.2 ст. 71 КАС України).

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали", а якщо такі приписи відповідач без поважних причин не виконує, то "суд вирішує справу на основі наявних доказів" (ч. 4,6 ст. 71 КАС України).

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Позивач належними доказами підтвердив правомірність своїх вимог, натомість наявні в матеріалах справи докази дають суду підстави для висновку про протиправність дій відповідача.

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 14 квітня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 14, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Тонус" до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекцій Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову об'єднаної державної податкової інспекцій Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області прийняти податкову декларацію ТОВ «Фірма Тонус» з податку на додану вартість за звітний період грудень 2014 року та визнати податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період грудень 2014 року такою, що подана ТОВ «Фірма Тонус» 05 березня 2015 року.

Зобов`язати Херсонську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області відобразити в інтегрованій картці ТОВ «Фірма Тонус» самостійно задекларовані показники на підставі поданої 05 березня 2015 року декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період грудень 2014 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Тонус" (код ЄДРПОУ 23845071) за рахунок бюджетних асигнувань Херсонської об'єднаної державної податкової інспекцій Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4134 грн., шляхом безспірного списання коштів органами казначейської служби України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Херсонський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 19 квітня 2016 р.

Суддя Кузьменко Н.А.

кат. 8