Постанова № 57256516, 19.04.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/74/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токмілової Л.М.,

за участю: секретаря судового засідання - Гур'євої К.І.,

представника позивача - Бартоша М.В., (згідно довіреності),

представника відповідача - Бутрик А.О. (згідно довіреності),

представник третьої особи ГУ ДКСУ в Одеській обл. - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" (Надалі - ТОВ "ТПК Трейдінг" або позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (Надалі - ДПІ у Київському р-ні м. Одеси ГУ ДФС в Одеській обл. або відповідач), за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (Надалі - ГУ ДКСУ в Одеській обл. або третя особа) в якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визнати протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області щодо відмови в укладанні та реєстрації договору про визнання електронних документів №221220158 від 22.12.2015р. та стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" відшкодування податку на додану вартість в сумі 3592647,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ТОВ "ТПК Трейдінг" та відповідачем укладений договір про визнання електронних документів, який зареєстрований належним чином. Враховуючи вказану обставину, 21.12.2015р. позивачем направлено в електронному вигляді для реєстрації податкову накладну №1, однак, згідно квитанції про відправлення податкової накладної, документ не прийнято із зазначенням причини: позивачем не укладено Договір визнання електронних документів. З метою прискорення реєстрації податкової накладної позивач намагався укласти новий договір, однак відповідно до квитанції №2 вказаний документ не прийнято з причини недостовірності облікових даних платника. ТОВ "ТПК Трейдінг" не погоджується з такою позицією відповідача та вважає її хибною, оскільки на момент направлення позивачем податкової накладної він знаходиться в стані « 0» - «платник податків за основним місцем обліку» та облікові дані не змінювались. Крім того, у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності ТОВ "ТПК Трейдінг" придбано у іноземних постачальників тканини, при митному оформлені вказаного товару позивачем сплачено податок на додану вартість у розмірі 3592647,00 грн. З урахуванням чого, у декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року позивачем задекларовано від'ємне значення ПДВ в розмірі 3592647,00 грн. Для реєстрації зазначеної податкової декларації 16.07.2015р. позивачем направлено її в електронному вигляді до ДПС. Однак, згідно квитанції №1 документ не прийнято у зв'язку з тим, що ТОВ "ТПК Трейдінг" не укладено договір про визнання електронної звітності. Позивач зазначає, що обсяг оподаткованих операцій ПДВ за червень 2015 року підтверджується вантажно-митними деклараціями, отже ТОВ "ТПК Трейдінг" ґрунтовно та правомірно мав сподіватись на бюджетне відшкодування суми ПДВ у розмірі 3592647,00 грн., яка вказана у п.24 податкової накладної з ПДВ за червень 2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях, зазначивши зокрема, що 22.12.2015р. ТОВ "ТПК Трейдінг" засобами електронного зв'язку направлено договір «про визнання електронних документів». Однак, даний договір про визнання електронних документів не прийнято у зв'язку з тим, що відомості стосовно осіб, відповідних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку юридичної особи не відповідають реєстраційним даним в Єдиному банку даних.

Представник третьої особи ГУ ДКСУ в Одеській обл. в судове засідання не прибув. Про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (а.с.197). Жодних заяв, клопотань про неможливість прибути до суду не надходило. При цьому, в попередніх судових засіданнях представник третьої особи ГУ ДКСУ в Одеській обл. проти задоволення адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити позивачу у задоволені його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на доводи, що викладені в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Заслухавши думки представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" зареєстроване 31.10.2014 року за №15561020000053895, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.04.2016 року (а.с.140-145). На податковому обліку підприємство перебуває з 31.10.2014 року та є платником ПДВ згідно витягу з реєстру платників податку на додану вартість у ДПІ у Київському р-ні м. Одеси ГУ ДФС в Одеській обл.

08.01.2015р. між ТОВ "ТПК Трейдінг" та відповідачем укладено договір №080120151 про визнання електронних документів.

Згідно з п.3 розділу 6 даного договору, він діє до закінчення строку дії чинності сертифікатів відкритих ключів.

Відповідно до п.4 розділу 6 договору податковий орган має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку не надання платником податків нового сертифікату відкритого ключа заміть скасованих або у разі зміни платником місця реєстрації (а.с.7-9).

Даний договір зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №2 (а.с.10).

21.12.2015р. на виконання умов договору позивач направив в електронному вигляді для реєстрації податкову накладну №1 від 15.12.2015р, що підтверджується квитанцією №1 (а.с.11).

Однак, згідно вказаної квитанції, документ не прийнято із зазначенням помилки: порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008р. №233, можливо розірвано Договір про визнання електронної звітності (а.с.12).

З метою прискорення реєстрації податкової накладної позивач намагався укласти новий договір про визнання електронних документів.

22.12.2015р. ТОВ "ТПК Трейдінг" для укладання та реєстрації направлено договір про визнання електронних документів №221220158 (а.с.24-26). Однак, відповідно до квитанції №2 вказаний документ не прийнято з причини недостовірності облікових даних платника (а.с.27).

Не погоджуючись з відмовою суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області щодо відмови в укладанні та реєстрації договору про визнання електронних документів №221220158 від 22.12.2015р.

Надаючи правову оцінку оскарженій відмові суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України вважає дії податкового органу щодо відмови в укладанні та реєстрації договору про визнання електронних документів протиправними з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Територіальні органи Державної фіскальної служби при прийнятті податкових документів засобами телекомунікаційного зв'язку дотримуються вимог податкового кодексу України, Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року №1246 (надалі - Порядок), та Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА від 10.04.2008 року №233 «Про подання електронної звітності», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 року №320/15011 (надалі - Інструкція).

Згідно з п.1-4 розділу ІІІ Інструкції податкові документи в електронному вигляді можуть бути надіслані до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку за звітні періоди у терміни, визначені законодавством для відповідних податкових документів у паперовій формі.

Згідно з п.7 розділу ІІ Інструкції підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді : відповідність затвердженому формату (стандарту); підтвердження електронних цифрових підписів (далі ЕЦП) платника податків та його посадових осіб (підписи яких є обов'язковими для звітів у паперовій формі, за умов встановлених ст.3 Закону України «Про електронний цифровий підпис»; чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладення ЕЦП.

Відповідно до пп.7.4 розділу ІІІ Інструкції перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним.

Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п.9 Порядку причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є: 1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної; 2) відсутність в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; 3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; 4) порушення вимог щодо наявності суми податку, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.);5) порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.

Так, під час реєстрації податкових накладних податковий орган здійснює звірку даних щодо місцезнаходження суб'єкта господарювання, перебування у реєстрі платників податку на додану вартість, чинності посиленого сертифіката ключа під час накладення ЕЦП.

Як вже зазначалось судом, з метою прискорення реєстрації податкової накладної позивач намагався укласти новий договір про визнання електронних документів, у зв'язку з чим 22.12.2015р. ТОВ "ТПК Трейдінг" направлено договір про визнання електронних документів №221220158. Однак, відповідно до квитанції №2 вказаний документ не прийнято з причини недостовірності облікових даних платника.

Перевіривши матеріали справи, суд встановив, що на момент подання податкової накладної в електронному вигляді №1 від 15.12.2015р. у позивача сертифікат посиленого ключа був чинним (а.с.138-139).

Крім того, суд звертає увагу, що з моменту початку дії договору №080120151 від 08.01.2015р. на час подачі податкової накладної до реєстрації №1 від 15.12.2015р. рівно як і на час направлення до реєстрації договору №221220158 від 22.12.2015р. ТОВ "ТПК Трейдінг" знаходиться в стані « 0 - платник податків за основним місцем обліку», та облікові дані позивач не змінювались.

Жодних доказів щодо розірвання договору про визнання електронних документів №080120151 від 08.01.2015р. між ТОВ "ТПК Трейдінг" та відповідачем - відсутні.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області підлягають задоволенню, адже враховуючи наявні у справі докази, судом не встановлено правових підстав для відмови відповідачем в укладанні та реєстрації договору про визнання електронних документів №221220158 від 22.12.2015р.

Стосовно позовної вимоги ТОВ "ТПК Трейдінг" щод стягнення з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" відшкодування податку на додану вартість в сумі 3592647,00 грн. суд зазначає наступне.

Позивачем у декларації з податку на додану вартість за червень 2015 у рядку 24 задекларовано від'ємне значення податку на додану вартість в розмірі 3592647,00 грн.

Ця сума від'ємного значення ПДВ виникла у зв'язку із здійсненням господарської діяльності ТОВ "ТПК Трейдінг", що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними документами, а саме: вантажно-митними деклараціями від 05.06.2015р. №500040001/2015/006528, №500040001/2015/006527, №500040001/2015/006533, №500040001/2015/006529, №500040001/2015/006532, від 06.06.2015р. №500040001/2015/006550, №500040001/2015/006538, №500040001/2015/006551, №500040001/2015/006552, №500040001/2015/006539, №500040001/2015/006555, від 03.06.2015р. №500040001/2015/006408, №500040001/2015/006395, №500040001/2015/006400, №500040001/2015/006396, відповідно до яких позивачем придбано у іноземних постачальників товар (види тканин) (а.с.).

16.07.2015р. ТОВ "ТПК Трейдінг" направлено податкову декларацію з ПДВ за червень 2015 року в електронному вигляді до ДПС для реєстрації. Однак, відповідно до квитанції №1 документ не прийнято та зазначено виявлену помилку, а саме: не укладено договір визнання електронної звітності (а.с.)

Відповідно до п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Статтею 200 ПК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) встановлений порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до положень п.200.5 ст.200 ПК України не мають право на отримання бюджетного відшкодування особи, які: - були зареєстровані як платники податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява про бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); - мали обсяги оподаткованих операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Позивач зареєстрований платником податку 03.11.2014р. за №155114139587, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.), тобто більш ніж за 12 місяців до червня 2015 року.

Згідно наданих представником позивача вантажно-митних декларацій обсяг оподаткованих операцій податком на додану вартість за червень 2015 року склав 179633237,00 грн., що значно перевищую суму від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 3592647,00 грн.

Вищенаведене свідчить про те, що позивач ґрунтовно та правомірно мав сподіватись на бюджетне відшкодування вказаної суми ПДВ за рахунок коштів Державного бюджету України.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (надалі -Конвенція) підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на "мирне володіння майном", а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів".

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як "юридичні особи": неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі "Маркс проти Бельгії", п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі "Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів", п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має "легітимне сподівання" ("Федоренко проти України", "Едуард Петрович Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовец проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Великобританії", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України").

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на відшкодування податку на додану вартість за рахунок державного бюджету повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі "ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви № 23759/03 та №37943/06).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі "ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви № 23759/03 та №37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Тобто суд повинен встановити чи вчинені дії податкового органу щодо позбавлення права позивача на відшкодування йому задекларованої суми від'ємного значення податку на додану вартість на підставі закону та у відповідності до нього.

Як вже зазначалося, підставою для відмови у реєстрації податкової декларації позивача за червень 2015 року є неукладання договору визнання електронної звітності.

При цьому позивач, звернувшись до суду із даним позовом, не оскаржує протиправність дій щодо відмови у реєстрації податкової декларації ТОВ «ТПК Трейдінг» за червень 2015 року.

Відповідно до ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Тобто, нормами чинного КАС України передбачено право суду у виключних випадках виходити за межі позовних вимог, якщо буде з'ясовано, що це необхідно для забезпечення повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а також і те, що дії відповідача щодо неприйняття до реєстрації податкової декларації ТОВ «ТПК Трейдінг» за червень 2015 року безпосередньо пов'язане із вимогою позивача щодо бюджетного відшкодування суми ПДВ, суд з метою належного захисту законних прав та інтересів позивача вважає за необхідне надати правову оцінку діям відповідача щодо відмови у реєстрації податкової декларації ТОВ «ТПК Трейдінг» з ПДВ за червень 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент подання податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року сертифікат посиленого ключа у позивача був чинним (а.с.138-139).

Окрім цього, з моменту початку дії договору №080120151 від 08.01.2015р. на час подачі податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року до реєстрації, жодних доказів щодо розірвання вказаного договору ні позивачем ні відповідачем не надані, більше того, судом в даному рішенні визнано протиправність дії ДПІ у Київському р-ні м. Одеси ГУ ДФС в Одеській обл. щодо відмови в укладанні та реєстрації договору про визнання електронних документів №221220158 від 22.12.2015р. (за відсутності підстав для такої відмови).

Крім того, як встановлено судом, відповідно до Постанови Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2015р. по справі №815/5025/15 яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2015р. встановлено протиправність дій ДПІ у Київському р-ні м. Одеси ГУ ДФС в Одеській обл., щодо блокування податкової звітності ТОВ «ТПК Трейдінг».

Отже, з урахуванням зазначеного, суд доходить висновку щодо протиправність дій ДПІ у Київському р-ні м. Одеси ГУ ДФС в Одеській обл. щодо неприйняття до реєстрації податкової декларації ТОВ «ТПК Трейдінг» за червень 2015 року.

Водночас, встановивши протиправність дій відповідача під час відмови у прийняті до реєстрації ПД за червень 2015 року, суд констатує те, що обмеження права позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість (права на майно) здійснено податковим органом, як представником держави Україна, з порушенням основного принципу втручання держави у цей процес - принципу законності, що свідчить про недотримання при цьому гарантій для позивача, передбачених ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому суд вказує, що звичайний порядок відшкодування платнику податків суми від'ємного значення податку на додану вартість визначений п.200.7 ст.200 ПК України та складається з того, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Далі п.п.200.8-200.13 ст.200 ПК України встановлюють алгоритм дій податкового органу щодо проведення перевірки даних декларації та заявлених сум до бюджетного відшкодування й прийняття висновку про відшкодування підтвердженої суми від'ємного значення за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як відзначив ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office, "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

В письмових запереченнях проти позову представник відповідача вказує на те, що згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у судових рішеннях від 16.09.2015 року по справі №21-881а15, від 17.11.2015 року по справі №21-4371а15 та від 02.12.2015 року по справі №21-2650а15 відшкодування податку на додану вартість на користь платника податку повинно відбуватись у формі зобов'язання податковий орган скласти висновок та направити його на виконання до відповідного органу ДКС України.

Водночас, суд вважає, що положення вказаних судових рішень не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на наступне.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.244-2 КАС України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У зазначених вище судових рішеннях Верховний Суд України зробив висновок про порядок застосування положень ст.200 ПК України в частині обрання судом такого способу захисту порушеного права платника податку, як стягнення суми заборгованості з Державного бюджету України на його банківський рахунок.

Цей висновок Верховного Суду України стосувався тієї правової ситуації, коли платник податку подав відповідну заяву про відшкодування йому суми податку на додану вартість, податковий орган провів відповідну перевірку та підтвердив заявлену до відшкодування суму, але не направив відповідного висновку до органу ДКС України про повернення цієї суми. Прикладом цього є описова частина постанови Верховного Суду України від 02.12.2015р. по справі №21-2650а15.

На відміну від вищенаведеної правової ситуації, податковий орган по цій справі своїми діями щодо відмови у реєстрації податкової декларації позивача, фактично позбавив платника податків права на бюджетне відшкодування.

За таких обставин, такий спосіб відновлення порушеного права позивача, як зобов'язання податковий орган скласти відповідний висновок про підтвердження суми задекларованого від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 3592647,00 грн. та направити його до органу ДКС України для виконання за обставин, що встановлені по цій справі, не може бути застосований судом з причини його не ефективності у питанні поновлення прав особи, яка вернулась за судовим захистом.

Представником позивача у заяві про збільшення позовних вимог запропонований інший спосіб поновлення порушеного права - стягнення з Державного бюджету України на банківський рахунок позивача суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 3592647,00 грн.

Суд вважає за можливе обрати саме такий спосіб поновлення порушеного права з огляду на наступне.

Слід зазначити, що такий спосіб відшкодування податку на додану вартість, як його перерахування з Державного бюджету України на банківський рахунок платника податків, передбачений нормами п.п.б) п.200.4 ст.200 ПК України, тобто передбачений законом.

Окрім того, існуюча судова практика визнає стягнення з Державного бюджету України на банківський рахунок платника податків сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню належним способом захисту порушеного права.

Так, відповідно до положень ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно постанови Верховного Суду України від 24.02.2009 року по справі №21-2141ов08 (номер рішення у ЄДРСР - 3741893) суд зазначив, що в разі порушення податковим органом порядку відшкодування податку на додану вартість або у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Хоча вказане судове рішення було ухвалено під час дії Закону України "Про податок на додану вартість", механізми та порядок відшкодування податку на додану вартість, передбачені ст.11 цього Закону та ст.200 ПК України є майже тотожними, в зв'язку із чим, вказане судове рішення може бути застосовано до спірних правовідносин відповідно до принципу аналогія права, можливість застосування якого передбачена ст.9 КАС України.

Окрім того, суд вважає, що до вказаних правовідносин повинно застосовуватись положень постанови Верховного Суду України від 03.06.2014 року по справі №21-131а14 стосовно способу захисту порушеного права платника податків, в який Верховний Суд України визнав законним здійснення стягнення з Державного бюджету України суми невідшкодованого податку на додану вартість, оскільки погодився з висновками ухвали Вищого адміністративного суду України від 21.01.2014 року, якою залишено в силі постанова Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2012 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 року про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача заборгованість з відшкодування ПДВ за травень 2012 року в розмірі 2180908,00 грн.

Відповідно до положень ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до положень п.4 ч.2 ст.162 КАС України передбачено, що суд у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про стягнення коштів. А згідно абз.2 ч.2 ст.162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача на розпорядження приналежним йому майном, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким способом поновлення прав особи, що звернулась за судовим захистом по цій справі, є саме стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми відшкодування сплаченого податку на додану вартість в розмірі 3592647,00 грн., у зв'язку із чим, заявлена позовна вимога підлягає задоволенню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в судовому засідання 07 квітня 2016 року судом прийнято до провадження заяву представника позивача про зміну та уточнення позовних вимог та відповідно до положень ч.1 ст.88 КАС України, протокольною ухвалою суду відстрочено позивачу сплату судового збору до винесення судом рішення по справі за позовною вимогою про стягнення з Державного бюджету України на його банківський рахунок суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 3592647,00 грн.

Разом з тим, вказана позовна вимога відповідно до положень Закону України "Про судовий збір" повинна бути оплачена судовим збором в розмірі 1,5% від заявлених позовних вимог, що складає 53889,71 грн.

Оскільки відстрочка по сплаті збору за цією вимогою надана судом позивачу до винесення рішення по справі та представником позивача не надано доказів здійснення сплати судового збору, суд на підставі положень ст.ст.88, 94 КАС України повинен стягнути суму судового збору, на яку надавалася відстрочка, з позивача на користь Державного бюджету України до ухвалення судового рішення по суті заявлених позовних вимог в розмірі 53889,71 грн.

Згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 КАС України.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18 квітня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 11, 14, 71, 86, 94,158 - 163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області щодо відмови в укладанні та реєстрації договору Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" (код ЄДРПОУ 39469287) про визнання електронних документів №221220158 від 22.12.2015р.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області щодо неприйняття до реєстрації податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" (код ЄДРПОУ 39469287) за червень 2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" (65007, Одеська обл., м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 1А, код ЄДРПОУ 39469287) відшкодування податку на додану вартість в сумі 3592647,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг" (65007, Одеська обл., м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 1А, код ЄДРПОУ 39469287) відстрочену суму судового збору за подання адміністративного позову по справі №815/74/16 у загальному розмірі 53889,71 грн. на користь Держави з перерахуванням коштів на наступні платіжні реквізити: "Отримувач - УК у м. Одесі/Київський район; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; код банку отримувача (МФО) - 828011; рахунок отримувача - 31212206784005; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - Судовий збір, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Трейдінг", Одеський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35118626".

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 19 квітня 2016 року.

Суддя Л.М. Токмілова

.