Постанова № 57254383, 12.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2016 р. Справа № 922/6517/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 02.06.2014 р.;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю бн від 07.04.2016 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мілланд Груп (вх. № 661 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 16 лютого 2016 року по справі № 922/6517/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дистрибуція-Центр, м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Мілланд Груп, м. Харків

про стягнення 148868,69 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.02.2016 року по справі № 922/6517/15 (суддя Новікова Н.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Мілланд Груп на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дистрибуція-Центр заборгованість за договором поставки продовольчих товарів № 30 від 19.06.2015 року у розмірі 89327,00 грн., пеню у розмірі 38150,87 грн., річні у розмірі 21390,82 грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Мілланд Груп звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2016 року по справі №922/6517/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю Дистрибуція-Центр відзиву на апеляційну скаргу не надало, однак його представник в судовому засіданні зазначив, що рішення господарського суду Харківської області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2016 року по справі № 922/6517/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.06.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Дистрибуція-Центр (постачальник позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мілланд Груп (покупець відповідач у справі) був укладений договір поставки продовольчих товарів №30, відповідно до умов якого постачальник поставляє, а покупець купує продовольчі товари. Найменування, асортимент, номенклатура, кількість зазначається в специфікації, що є невідємною частиною даного договору (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 1.2 договору, товар передається партіями на протязі строку дії договору. Загальний обєм товару (з урахуванням кількості і асортименту товару) вказана в накладних на товар, які являються невідємною частиною даного договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору, постачальник зобовязаний передати товар та документи до нього покупцю на умовах даного договору. Передати товар вільним від будь яких прав та претензій третіх осіб, про які в момент складання договору постачальник знав чи не міг не знати.

Ціна товару встановлюється в національній валюті України з урахуванням податку на додану вартість та зазначається в накладній на кожну партію товару (пункт 3.1 договору).

Пунктом 7.1 договору сторони встановили, що покупець, за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої в строк суми за кожний день прострочки платежу. Покупець за несвоєчасну оплату товару, зобовязаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми (пункт 7.3 договору).

В рамках укладеного договору між зобовязаними контрагентами були здійсненні визначені господарські операції.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобовязання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 89327,00 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача були направлені вимоги про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобовязань за договором (а. с. 47-51, том 1).

Як стверджує позивач, відповіді зобовязаний контрагент (відповідач у справі) на вказані претензії не надав, грошові кошти за договором поставки не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, в порушення вимог статей 526, 629 ЦК України, статті 193 ГК України, за отриманий товар не розрахувався, доказів оплати отриманого товару - не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на вимоги статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частини 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення договору поставки.

Наявна в матеріалах справи, належним чином засвідченої копії протоколу розбіжностей до договору без номера та без дати (а.с.13-15, том 1) свідчить, що у сторін є розбіжності щодо п. 3.4, 3.5, 5.3, 5.7, 5.8, 5.9, 5.10, 5.11 договору.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлений загальний порядок укладання господарських договорів:

- господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (п. 1);

- проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (п. 2);

- сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (п. 3);

- за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (п. 4);

- сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (п. 5);

- у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (п. 6);

- якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (п. 7);

- у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (п. 8).

В матеріалах справи відсутні докази підписання позивачем протоколу узгодження розбіжностей щодо пунктів договору, вказаних в протоколі розбіжностей, з огляду на що п. 3.4, 3.5, 5.3, 5.7, 5.8, 5.9, 5.10, 5.11 договору фактично є неукладеними, а правовідносини, які регулювались вказаними пунктами, мають регулюватись виходячи з положень чинного законодавства.

Водночас слід зазначити про те, що вищезгадані пункти договору не регулюються істотні умови договору, які сторони мають досягти при укладенні договору поставки, а тому спірний договір вважається укладеним без протоколу розбіжностей.

Доказів направлення вказаного протоколу розбіжностей до договору без номера та без дати на адресу позивача матеріали справи не містить, відповідачем доказів протилежного не надано.

Крім того, системний аналіз умов договору № 30 від 19.06.2015 року, свідчить про підписання вказаного договору представником відповідача без застереження про складання протоколу розбіжностей, як того вимагає частина 4 статті 181 ГК України.

За приписами статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (пункт 3.2 договору) вбачається, що сторони узгодили порядок оплати, а саме: розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі в гривнях з відстрочкою платежу до 30 календарного дня з дати отримання покупцем товару (партії товару) від постачальника.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що наявність чи відсутність будь-яких зобовязань з оплати вартості товару підтверджується лише первинними документами.

В розрізі пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року №168/704 (далі по тексту - Положення), вбачається, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно приписів пунктів 2.4, 2.5 Положення первинні документи повинні містити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні бухгалтерські документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

При цьому, окремі дефекти та недоліки в оформленні видаткових накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення господарської операції.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року № 168/704 (надалі Положення), документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Пунктом 2.13 Положення передбачено, що керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Отже, з наведеного слідує, що оформлення видаткової накладної, включаючи проставляння на ній підпису, може здійснюватися лише керівником підприємства або особами, перелік яких затверджується керівником підприємства.

Як вбачається із правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в пункті 1 Інформаційного листа від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в порядку статті 692 Цивільного Кодексу України. (Постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 року по справі № 5002-8/481-2001).

Таким чином, видаткові накладні, копії яких є в матеріалах справи, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та є первинними документами, які констатують факт здійснення господарської операції проведеної між зобовязаними контрагентами (позивачем та відповідачем) (а.с.70 72,74-77).

Пунктом 11 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 (чинною на момент укладення договору поставки) закріплено, що приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені керівництвом підприємства - отримувача.

Вказаною Інструкцією передбачено, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів на бланках довіреностей встановленої форми (додаток № 1 до Інструкції). Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Видача бланків довіреностей (Типова форма № М-2) здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей (Типова форма № М-3), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. При цьому нумерація виданих протягом року довіреностей має бути наскрізною (пункт 3 Інструкції № 99).

Згідно з пунктом 6 Інструкції вбачається, що довіреність на одержання цінностей від постачальника видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Згідно із пунктом 4 абзацу 1 пункту 5 Інструкції довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з цього підприємства. Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженими.

У відповідності до абзацу 3 пункту 6 Інструкції при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Згідно з пунктом 12 зазначеної Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами тощо.

Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Пунктом 13 Інструкції передбачено, що довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Додатком № 1 до Інструкції затверджено типову форму довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей № М-2.

Враховуючи, що сама по собі довіреність не підтверджує здійснення господарської операції, а лише свідчить про уповноваження тієї чи іншої особи на її здійснення (у даному випадку на одержання матеріальних цінностей), колегія суддів вважає, що її відсутність в матеріалах справи не дозволяє дійти висновку про неотримання товару покупцем.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності може свідчити про порушення ведення бухгалтерського обліку і тягнути за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не може спростувати факт передачі (поставки) товарів.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобовязань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Беручи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 89327,00 грн. та будь-якими доказами не спростував факту отримання товару, позовні вимоги визнаються колегією судів обґрунтованими, доведеними та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

При цьому матеріали справи містять акт повернення товару №65 від 07.10.2015 року по заявці №1184, проте дана заявка не зазначена позивачем, як не оплачена та не слугувала підставою для нарахування штрафних санкцій.

Відповідач стверджує, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та зазначає, що у зв'язку з тим, що акт звірки розрахунків не містить даних щодо заборгованості за договором поставки продовольчих товарів №30 від 19.06.2015 року в розмірі 89327,00 грн., підстави для стягнення заявленої суми заборгованості відсутні.

Так, в матеріалах справи міститься підписані уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками їх підприємств двосторонні акти звіряння за період з 01.04.2015 по 30.06.2015 року з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 273781,36 грн., акт звіряння за період з 01.08.2015 по 31.08.2015 року з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 365914,80 грн., акт звіряння за період з 01.09.2015 по 30.09.2015 року з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 205914,80 грн.

Проте, вищезазначені акти звірки є лише внутрішніми документами сторін, в яких відображена точка зору двох керівників та бухгалтерів на фінансові відносини сторін, і складання таких актів не тягне за собою наслідків щодо сплати визначеного в акті звірки боргу або встановлення, виникнення і припинення певних господарських зобов'язань для сторін.

Серед іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що акт звірки бухгалтерів є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Враховуючи наведене, а також те, що акти звірки взаєморозрахунків не є первинними документами, що підтверджує наявність/відсутність заборгованості, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача як безпідставні та необґрунтовані.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що строк оплати за поставлену продукцію не розпочався в звязку з відсутністю доказів, які б свідчили, зокрема, про передачу позивачем сертифікату якості (пункт 6.2 договору), з огляду на наступне.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі (стаття 268 Господарського кодексу України).

Статтею 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Сторонами узгоджено (пункт 6.2), що товар по якості повинен відповідати сертифікату якості/сертифікату відповідності. Копія сертифікату якості/сертифікату відповідності, завірені печаткою постачальника, є невідємною складовою даного договору.

У відповідності до частини 2 статті 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Разом із тим статтею 666 Цивільного Кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, відповідач не встановлював строку для передання документів (сертифікату якості). Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені в пункті 6.2 договору в матеріалах справи відсутні і таких доказів до суду не надано.

Враховуючи, що факт неналежного виконання відповідачем зобовязання за договором підтверджується матеріалами справи, зокрема первинною документацією, як-то видаткові накладні, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення із зобовязаного контрагента штрафних санкцій.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного Кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац 3 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 231 Господарського кодекс України).

Умовами договору, а саме пункт 7.1 договору сторони встановили, що покупець, за несвоєчасну оплату Товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої в строк суми за кожний день прострочки платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 38150,87 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобовязань.

Колегія суддів здійснивши перерахування суми пені, з урахуванням встановленого договором строку оплати партії поставленого товару по видатковим накладним, копії яких міститься в матеріалах справи, а також періоду прострочення оплати товару, відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 38150,87 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що сплата річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989, та яка набула чинності 01.02.1991, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».

При цьому, відповідно до статті 74 цієї Конвенції «збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати».

Таким чином, проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування ґрунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

З огляду на частину 7 статті 179 Господарського кодексу України вбачається, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.3 договору передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату товару, зобовязаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу за весь час прострочення, а також тридцять відсотків річних від простроченої суми.

Розглядаючи вимоги про стягнення річних, суд першої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунок суми, встановив вірний період за який вказана сума повинна нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У звязку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача річні в сумі 21390,82 грн.

Доводи скаржника про те, що в порушення вимог статті 56 ГПК України позивач не надіслав на адресу відповідача копію позовної заяви та доданих до неї документів є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК. Так, позовна заява підлягає поверненню без розгляду, якщо позивачем не додано до позову доказів надсилання сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

Відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» від 05.03.2009 року № 270 розрахунковим документом, що підтверджує факт надання послуг поштового зв'язку є документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми і змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Таким чином, належним доказом відправлення відповідачеві копії позовної заяви та доданих до неї документів є опис вкладень в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) надані в оригіналі. В якості доказу відправлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів заявником надано лише опис вкладення без фіскального чеку, що є порушенням вимог статей 56 та 57 ГПК України».

Згідно пункт 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року (зі змінами і доповненнями), у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Наказом Держкомзвязку № 139 від 12.07.2002 року «Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення» затверджено основні реквізити, які містяться в описі вкладення у цінний лист.

Як вбачається з додатків до позовної заяви до місцевого суду позивачем було надано докази відправки позову та доданих до нього документів відповідачу, зокрема опис вкладення у цінний лист від 11.12.2015 року, у змісті якого вказано кількість додатків, направлених відповідачу, що відповідає кількості додатків, зазначених у змісті позовної заяви.

Вказаний опис вкладення містить усі необхідні реквізити, які встановлені у формі № 107, затвердженій Наказом Держкомзвязку № 139 від 12.07.2002 року. Дане поштове відправлення було прийнято працівником поштового зв'язку, який перевірив відповідальність вкладення опису, а саме: позовної заяви та доданих до неї додатків. Факт перевірки наявності всіх додатків у поштовому підтверджується підписом працівника поштового зв'язку на примірнику опису вкладення у цінний лист та проставленим ним відбитком календарного штемпелю.

Таким чином, враховуючи те, що факт надсилання відповідачу копії позовної заяви та всіх доданих до неї документів підтверджується описом вкладення у цінний лист від 11.12.2015 року, на якому на підставі положень пункту 61 Правил надання послуг поштового зв'язку працівником підприємства поштового зв'язку проставлені його власний підпис та відбиток календарного штемпеля, - що з урахуванням наявності всіх інших необхідних реквізитів для опису вкладення у цінний лист підтверджує той факт, що надані суду фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист є належними доказами надсилання відповідачу копії позовної заяви з усіма доданими до неї документами.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2016 року по справі № 922/6517/15 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Мілланд Груп не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мілланд Груп залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2016 року по справі № 922/6517/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.