Рішення № 57253215, 11.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2016Справа №910/3720/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ю-Тайм»ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Лідербуд»Простягнення 117 921,38 грн Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Федоров Ю.А. - представник по довіреності;

від відповідача: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю-Тайм» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Лідербуд» про стягнення 117 921,38 грн, з яких: 58 009,73 грн - суми основного боргу за поставлений товар, 39 330,59 грн - інфляційних втрат, 2 407,80 грн - 3% річних, 18 173,26 грн - процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 порушено провадження у справі № 910/3720/16 та призначено розгляд справи на 25.03.2016.

У судовому засіданні 25.03.2016 представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представник відповідача в судове засідання 25.03.2016 не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 25.03.2016 розгляд справи відкладено на 11.04.2016.

В судовому засіданні 11.04.2016 представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення відповідно до яких позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 11.04.2016 не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 11.04.2016 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до видаткових накладних: №165 від 08.07.2014 на суму 6 360,41 грн; №171 від 09.07.2014 на суму 26 719,87 грн; №172 від 26.07.2014 на суму 16 700,56 грн; №173 від 30.07.2014 на суму 26 920,37 грн; №175 від 07.08.2014 на суму 20 750,10 грн; №176 від 15.08.2014 на суму 1 950,12 грн; №198 від 19.08.2014 на суму 17 430,08 грн; №202 від 22.08.2014 на суму 4 000,56 грн; №218 від 29.08.2014 на суму 28 670,68 грн; №257 від 30.08.2014 на суму 26 938,88 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю-Тайм» (позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Лідербуд» (відповідач) товар (цемент, пісок річковий) на суму 176 441,63 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою(ч.2 ст. 207).

З огляду на викладене, між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7. постанови пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

З огляду на викладене та враховуючи те, що договором та актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати відповідачем поставленого позивачем товару, така оплата мала бути здійснена відповідачем негайно після прийняття товару, незалежно від того, чи пред'явив йому позивач пов'язану з цим вимогу.

Проте, відповідач вартість поставленого позивачем товару за зазначеними видатковими накладними оплатив частково на суму 118 431,90 грн, вартість отриманого товару на суму 58 009,73 грн відповідачем не оплачена.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю-Тайм» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Лідербуд», станом на 30.09.2014 заборгованість відповідача становить 58 009,73 грн.

Надіслана позивачем вимога про сплату заборгованості за поставлений товар в розмірі 58 009,73 грн залишена відповідачем без задоволення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 58 009,73 грн.

За прострочення строків оплати за поставлений товар, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2 407,80 грн три відсотки річних та 39 330,59 грн інфляційних втрат за період прострочення з 01.10.2014 по 17.02.2016.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем прострочено виконання свого обов'язку по своєчасній оплаті отриманого від позивача товару, адже всупереч приписів ст.ст. 530, 692 ЦК України, відповідачем було не в повному обсязі здійснено оплату за отриманий товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, що є підставами для застосування до відповідача господарських санкцій, передбачених законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, з урахуванням прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають задоволенню повністю в сумі 2 407,80 грн, а позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 31 784,19 грн за період прострочення з 01.10.2014 по 17.02.2016.

Крім того, позивач, нарахував та просить стягнути з відповідача 18 173,26 грн процентів за користування чужими коштами за період з 01.01.2014 по 17.02.2016.

При цьому, позивач здійснив нарахування процентів за користування чужими коштами із застосування аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) на підставі приписів частини 1 статті 1048 ЦК України, якою передбачено, що у разі не встановлення договором позики розміру процентів їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частиною 2 статті 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проте, чинним законодавством не встановлено розмір процентів за користування чужими коштами у випадку порушення грошових зобов'язань за договором поставки, договірні відносини щодо встановлення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами між сторонами також відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Враховуючи те, що договір поставки і договір позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин та застосування до договору поставки положень про договір позики, зокрема статті 1048 ЦК України, є безпідставними, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими коштами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі №5016/1355/2012 (4/44).

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Лідербуд» (місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Ярославів вал/Івана Франка, буд. 11/1, код ЄДРПОУ 38872118) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю-Тайм» (місцезнаходження: 08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 4-Б, код ЄДРПОУ 38559285) 58 009 (п'ятдесят вісім тисяч дев'ять) грн 73 коп. - основного боргу, 31 784 (тридцять одну тисячу сімсот вісімдесят чотири) грн 19 коп. - інфляційних втрат, 2 407 (дві тисячі чотириста сім) грн 80 коп. - 3 % річних, 1 383 (одну тисячу триста вісімдесят три) грн 03 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

18.04.2016

Суддя О.М. Спичак