Постанова № 57246972, 12.04.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/5397/16-а

Провадження №2-а/127/236/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2016 р. Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді: Овсюк Є.М.

при секретарі: Олійник І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Вінниця про визнання дій щодо відмови у призначенні пенсії неправомірними та зобовязання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

17.03.2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Вінниця про визнання дій щодо відмови у призначенні пенсії неправомірними та зобовязання до вчинення дій.

Позов мотивований тим, що з 17.09.1984 року вона працювала суддею в Ленінському районному суді м.Вінниці, а з 15.12.1992 року в Апеляційному суді Вінницької області. 18.02.2014 року відповідно до вимог ст.. 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 7 липня 2010 року позивачем подано заяву про відставку в зв'язку з досягненням 65-річного віку, яка разом з доданими документами була направлена апеляційним судом Вінницької області за № 205/2-02/2014 від 19.02.2014 року на адресу ОСОБА_2 юстиції. 65 років позивачу виповнилось 23.04.2014 року. Звільнено позивача з посади судді у відставку постановою Верховної ОСОБА_2 України від 12.11.2015 року № 788-VIII. Після чого позивачем подані до управління Пенсійного фонду України м.Вінниці про призначення їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі ст.. 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що був чинний на час здійснювання нею повноважень судді. Рішенням Управління Пенсійного фонду в м. Вінниці позивачу відмовлено у призначенні довічного грошового утримання лист № 18/с-2 від 25.02.2016 року. Відмовляючи позивачу в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді, відповідач користувався п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015 року №213-VIII., де зазначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів» та ін. Позивач вважає, що відмова в призначенні їй щомісячного довічного грошового утримання є неправомірною, що змусило її звернутись до суду з даним позовом.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не зявилась, надала суду заяву в якій просить суд справу розглянути у її відсутність та просила суд позов задоволити з підстав викладених у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала та просила суд відмовити в його задоволенні, надала суду письмові заперечення проти позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позову виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з субєктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач ОСОБА_1 працювала на посаді судді в Ленінському районному суді м.Вінниці, а з 15.12.1992 року в Апеляційному суді Вінницької області.

18.02.2014 року відповідно до ст. ст. 126, 131 Конституції України та ст. 109 Закону України « Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 7 липня 2010 року позивач подала заяву про відставку в зв'язку з досягненням 65-річного віку, яка разом з доданими документами була направлена Апеляційним судом Вінницької області за № 205/2-02/2014 від 19.02.2014 року на адресу ОСОБА_2 юстиції.

Згідно з Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 12.11.2015 року № 788-VІІІІ позивача звільнено з посади судді у відставку.

17.11.2015 року наказом голови Апеляційного суду Вінницької області №112/2-07к на підставі Постанови Верховної ОСОБА_2 України від 12.11.2015 року № 788-VIII її виведено зі штату суддів Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 109 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-V1 Про судоустрій і статус суддів», яка діяла на час подачі заяви позивачем, ОСОБА_2 рада юстиції України протягом одного місяця з дня надходження заяви позивача, повинна була подати до Верховної ОСОБА_2 України подання про звільнення позивача з посади судді у відставку.

В аналогічній редакції викладена ч. 3 ст. 120 Закону України від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд».

11.02.2016 року позивач подала до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці заяву про призначення їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі ст.. 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що був чинний на час здійснювання нею повноважень судді .

Листом від 25.02.2016 року № 18/с-2 Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці відмовило позивачу в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, посилаючись на Закон України від 2 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», згідно з п. 5 Прикінцевих положень цього закону у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, в тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з п.14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким було запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.

Відповідно до ч. 3 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 7 липня 2010 року щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

З 1 жовтня 2011 року вступили в дію зміни до ст.138 вищезазначеного закону, які внесені Законом України №3668-V1 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», згідно з якими довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді. В частині пятій цієї статті зазначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте, Конституційний Суд України рішенням від 3 червня 2013 року частину третю та перше, друге, третє речення частини пятої ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» визнав такими,що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 3 червня 2013 року відновлено дію частини третьої та перше, друге, третє речення частини пятої ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

В рішенні від 3 червня 2013 року Конституційний Суд України вказав на те, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» змінено визначений Законом України « Про судоустрій і статус суддів» порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного утримання суддів, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів. Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/20008, згідно з якими «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невідємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя».

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначив, що з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, а саме : «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

У постановах від 17 березня 2015 року (справа № 21-371а14, №21-429а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-472а15) Верховний Суд України зробив аналогічний правовий висновок щодо обмеження грошового утримання судді зазначивши, що оскільки за змістом п.4 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 воно має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у звязку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, законів, визнаних неконституційними, то право на одержання довічного грошового утримання без обмеження розміру такого виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Також з цього дня, тобто з 3 червня 2013 року виникає право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-V111 від 2 березня 2015 року внесено зміни до ст. 141 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12 лютого 2015 року № 191-V111, згідно з якими ч. 3 цієї статті передбачає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Змінами, вказаними вище до ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12 лютого 2015 року встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, ніж це було передбачено законодавством до внесення таких змін і існувало на час набуття позивачем права на відставку та призначення йому довічного грошового утримання в максимальному розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого судді, а приписами п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року фактично скасовано конституційно закріплений інститут відставки судді.

У постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 3 липня 2015 року порушено питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини пятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-V1 «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-V111 «Про забезпечення права на справедливий суд» у взаємозвязку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу I, пункту 5 розділу III Закону України від 2 березня 2015 року № 213-V111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини пятої статті 126 Конституції України.

В конституційному поданні Пленум Верховного Суду України зазначив, що ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення.

Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції.

Відхилення від такого підходу свідчать про порушення конституційних приписів щодо обовязковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Із наведеного випливає, що Закон України від 2 березня 2015 року № 213-V111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не може суперечити Рішенню Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Згідно зі ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у ст.126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 47 Закону № 2453-V1 незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (ч.6 ст. 47).

Згідно з пунктом 7 Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Позивач, маючи право на відставку, звернувся у встановленому законом порядку з відповідною заявою у лютому 2014 року (до набрання чинності законами №192-VIII та №213-VIII) та мав всі законні підстави на отримання щомісячного довічного грошового утримання, призначення якого не ставиться в залежність від своєчасності розгляду заяви про відставку компетентними органами.

Крім того, з прийняттям вищезазначеного закону № 213-VIII від 2 березня 2015 року та у звязку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 12 лютого 2015 року, частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.

Тому, при розгляді заяви позивача про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідач повинен був керуватися положеннями вищезазначеної статті, оскільки частина друга ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не втратила чинності в частині права судді на відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а тому є підстави визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці щодо відмови позивачу в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Відповідно до п.1. 2 постанови правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1 зазначено, що щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної ОСОБА_2 України або Президента України про звільнення у звязку з поданням заяви про відставку.

Оцінюючи у сукупності зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача і на підставі ст.138 Закону України № 2453-V1 «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 3 червня 2013 року слід зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків заробітку працюючого судді, починаючи з 18.11.2015 року, без обмеження граничного розміру, з урахуванням довідки про суддівську винагороду та раніше виплаченої пенсії за віком.

У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснювати перерахунок раніше призначеного довічного грошового утримання.

Також суд вважає, що згідно з вимогами ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 18, 94, 158-163,183-2, 256, 267 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1, яка викладена в листі відповідача від 25.02.2015 року № 18/с-2.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці призначити щомісячне довічне грошове утримання судді Апеляційного суду Вінницької області у відставці ОСОБА_1, на підставі Закону України «Про судоустрій та статус судді» в розмірі 90 відсотків заробітку працюючого судді, починаючи з 18.11.2015 року, з подальшим його перерахунком в звязку із змінами кількості та розміру мінімальних заробітних плат.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 551,20 грн.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: