Постанова № 57238140, 19.04.2016, Ставищенський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 378/279/16-а

Провадження № 2-а/378/11/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.04.2016 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Галич Ю. М.,

за участі секретаря Заболотній Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ставище адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду України в м. Білій Церкві Київської області про визнання дій субєкта владних повноважень неправомірними та зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області про визнання дій субєкта владних повноважень неправомірними та зобовязання вчинити певні дії посилаючись на те, що 21.06.1982 року її було обрано на посаду судді Білоцерківського районного суду Київської області, 27.03.2004 року її було призначено суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

17.10.2014 року, маючи стаж роботи на посаді судді більше 30 років та досягненням 65-ти років, вона звернулась до Вищої ради юстиції з заявою про відставку.

Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 12.11.2015 року № 788/VIII «Про звільнення суддів» її було звільнено з посади судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у звязку з поданням заяви про відставку.

24.11.2015 року на підставі Постанови Верховної ОСОБА_2 України №788/VIII від 12.11.2015 року «Про звільнення суддів» її було звільнено з посади судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, з наказом її було ознайомлено 8 грудня 2015 року.

10 грудня 2015 року позивачкою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква були подані документи про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

15.02.2016 року позивачка отримала відповідь від Управління пенсійного фонду України в м. Біла Церква, в якій їй повідомлено, що 16 грудня 2015 року за №684/8950 винесена відмова в призначенні довічного грошового утримання відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії /щомісячне довічне грошове утримання/ призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру» «Про судоустрій і статус судді», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет ОСОБА_2 України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. У звязку з чим з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними законами, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Не погоджуючись з відмовою щодо призначення їй довічного грошового утримання судді у відставці, позивачка просить суд з врахуванням її стажу роботи на посаді судді більше 30 років, виникненням у неї права на довічне грошове утримання судді у звязку з виходом у відставку до прийняття вказаного закону, а саме дією на час настання права на довічне грошове утримання судді у відставці, положення ч. 3 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої щомісячне довічне грошове утримання виплачується у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, а тому просить суд позов задоволити та визнати відмову щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправною та зобовязати відповідача призначити та здійснити виплату їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 24.11.2015року, виходячи з розміру 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру.

В судове засідання позивачка не зявилася, про день розгляду справи повідомлена належним чином, надала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позов підтримала в повному обсязі.

На даний час від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області вона отримала довідку за № 72 від 29.02.2016 року про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою її оклад станом на 1.12.2014 року становить 12180 грн. 00 коп., надбавка за вислугу років (80%) 9744 грн. 00 коп., всього 21924 грн. 00 коп. Просить зобовязати відповідача розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначити виходячи з розміру заробітної плати, що вказана в довідці.

В судове засідання представник відповідача не зявився, про день розгляду справи повідомлений належним чином, на адресу суду від начальника управління пенсійного фонду України у м.Білій Церкві Київської області надійшло заперечення на адміністративний позов від 29 березня 2016 року в яких відповідач просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю, поскільки вказує, що 01.04. 2015 року набрав чинності Закон України від 02.03.2015 року № 213-Y « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» Згідно п.5 Прикінцевих положень зазначеного Закону скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб яким пенсії/ щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України в тім числі і « Про судоустрій і статус суддів» і пенсійний фонд керується нормами діючого ззаконодавства України.

Розглянувши матеріали справи, та письмові заперечення відповідача суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді судді Білоцерківського районного суду та Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з 21.06.1982року.

Відповідно до Постанови Верховної ради України від 12.11.2015 року за № 788/У111 «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у звязку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до наказу голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2015року №26/ос/г на підставі постанови Верховної ради України від 12.11.2015року №788/У111 ОСОБА_1 вважати такою, що звільнена з посади судді Білоцерківського міськрайонного суду з 24.11.2015року у звязку з поданням заяви про відставку.

10 грудня 2015 року позивачкою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква були подані документи про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

15.02.2016 року позивачка отримала відповідь від Управління пенсійного фонду України в м. Біла Церква, в якій їй повідомлено, що 16 грудня 2015 року за №684/8950 винесена відмова в призначенні довічного грошового утримання відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213.

Суд вважає відмову Управління пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області незаконною та такою, що звужує зміст та обсяг визначених ОСОБА_3 України гарантій незалежності позивачки як судді з наступних підстав.

При вирішенні даного спору суд застосовує норми ОСОБА_3 України і норми міжнародного права як акти прямої дії, рішення Конституційного Суду України та керується принципом верховенства права.

Відповідно до положень ст. 1 ОСОБА_3 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно ст. 8 ОСОБА_3 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.

Статтею 9 ОСОБА_3 України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини ч. 2 ст. 19 ОСОБА_3 України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

Частиною 1 ст. 22 ОСОБА_3 України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені ОСОБА_3, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ОСОБА_3 України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 55 ОСОБА_3 України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З вищевикладеного вбачається, що конституційні права і свободи людини і громадянина безпосередньо гарантуються Основним законом, захищаються судом і не можуть бути звужені або скасовані навіть при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

За загальним правилом встановленим частиною 1 статті 58 ОСОБА_3 України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ОСОБА_3 України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених ОСОБА_3 України.

Згідно ст. 126 ОСОБА_3 України незалежність і недоторканість суддів гарантується ОСОБА_3 і законами України.

Суд вважає, що при розгляді данного спору слід застосувати також норми міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на положення, які зазначені Європейським судом з прав людини по справі «Кечко проти України» поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1.

Пункт 1.1 Європейської Хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998р. передбачає, що метою закону про статус суддів є забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості, на які законно розраховує кожна людина при зверненні до суду і до кожного судді за захистом своїх прав…..Сучасна Хартія складається з положень, які найкращим чинним гарантують досягнення таких цілей. Її положення направлені на підвищення рівню гарантій в різних європейських державах. В національні закони не можуть вноситися зміни, направлені на зниження рівню гарантій, вже досягнутих у відповідних країнах.

Пункт 1.4. Хартії зазначає, що закон надає кожному судді, який вважає, що його права за законом або в більш широкому порозумінні його незалежності чи незалежності юридичного процесу так чи інакше знаходяться під загрозою або не приймаються до уваги, можливість звернутися до такого незалежного органу, який володіє ефективними можливостями правового впливу або який може зарадити таку можливість.

Пункт 6.3 Хартії вказує на те, що Закон забезпечує гарантії для суддів, діючих в професіональній якості, від соціальних ризиків, повязаних з хворобою, вагітністю та пологами, інвалідністю, старістю та смертю.

Пункт 6.4 Хартії зазначає, що Закон передбачає, що судді, які досягли встановленого законом віку для виходу у відставку з суддівської посади і які виконували суддівські повноваження протягом зазначеного терміну, повинні отримати пенсію по виходу у відставку, рівень якої повинен бути як найближче до рівня їх останньої заробітної плати в якості судді.

Також відповідно до пункту 54 Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи державам-членам щодо суддів від 17 листопада 2010 року № (2010) 12 «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обовязкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у звязку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено й у низці інших міжнародних документів: Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року; Процедурах ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджених резолюцією 1989/60 Економічної і соціальної ради ООН від 24 травня 1989 року.

Крім того, суд враховує також рішення Конституційного Суду України, які мають силу закону та є обовязковими для виконання на всій території України.

Рішенням Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 у справі № 1-23/2007 встановлено, що довічне грошове утримання судді - це особлива форма соціального забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячний, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені ОСОБА_3 України, Законом України «Про статус суддів» не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального і соціального забезпечення. Це положення узгоджується з ч. 3 ст.22 ОСОБА_3 України.

Зазначене Рішення Конституційного Суду України має силу закону та є обовязковим до виконання на території України, і цим Рішенням вказано, що щомісячне довічне грошове утримання судді звільняється від сплати податків.

Згідно з вищевказаним рішенням Конституційного суду України визначено, що згідно з частиною першою статті 130 ОСОБА_3 України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Це положення передбачає і фінансування щомісячного довічного грошового утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України (абзац восьмий пункту 7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, що закріплюється у статті 126 ОСОБА_3 України і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI внесено зміни до вказаної норми, згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

Однак Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. №3рп/2013 визнано такою, що не відповідає ОСОБА_3 України (є неконституційною) ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI у звязку з тим, що вона не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить ст. 126 Основного Закону України, та вказано, що підлягає застосуванню ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом від 08 липня 2011 року № 3668-VI.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Таким чином конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у звязку з досягнення пенсійного віку (пенсії) чи внаслідок припинення повноважень чи набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Проте Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року №1166-VIІ знову внесено зміни до ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, які набрали чинності з 01 квітня 2014 року, та встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 70% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

В подальшому Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-VIІ знову внесено зміни до ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, які набрали чинності з 01 січня 2015 року та встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді, а потім п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015 року зовсім скасували відставку суддів, що також не відповідає нормам ОСОБА_3 України та рішенням Конституційного Суду.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 92 ОСОБА_3 України визначено, що виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності прокуратури.

Так, нормативно-правовим актом, що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статус суддів є Закон України «Про судоустрій та статус суддів» за №2453-У1 від 7 липня 2010 року.

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканістю та імунітетом судді; незмінністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді, функціонування органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сімї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

В ч. 5 ст. 47 Закону №2453 зафіксовано, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службова особи, а також фізичні і юридичні особи та їх обєднання зобовязані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.

Частиною першою ст. 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за №2453-У1 від 7 липня 2010 року встановлювалось, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Вищенаведене свідчить про те, що право на відставку виникає з часу, з якого стаж роботи судді досяг 20 років. Ця обставина є єдиною умовою набуття права на відставку.

Суд враховує ті обставини, що право на відставку позивачка набула за наявності стажу 20 років на посаді судді, тобто станом на 22.06.2002 року ( згідно розрахунку стажу державної служби), але віку судді у відставці - 65 років не досягнула.

Відповідно до ч.1 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» № 2862-XII від 15.12.1992року ( в редакції діючій на час виникнення у позивачки права на відставку) право судді на відставку передбачало, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI були внесені зміни до п.8 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453 У1 від 07.07.2010року, якою передбачалося, що незалежність судді забезпечується, зокрема його належним матеріальним та соціальним забезпеченням.

Згідно зі змінами, внесеними до цієї норми закону щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов»язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011року страхові внески на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

Рішенням N 3-рп/2013 Конституційного Суду України частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону N 2453-VI (в редакції Закону N 3668-VI (Закон N 3668-VI)) визнано такими, що не відповідають ОСОБА_3 України (є неконституційними). Ухвалюючи зазначене Рішення Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005, 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, згідно з якими "визначені ОСОБА_3 та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя".

Законом України « Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-У11 від 27.03.2014року знову були внесені зміни до ч.3 ст. 138 Закону України « Про судоустрій та статус суддів» №2453-У1, які набрали чинності з 01.04.2014року встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 70% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов»язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011року страхові внески на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді. А згідно з Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014року №76-У11 знову було змінено ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-У1, які набрали чинності з 01.01.2015року щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов»язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011року страхові внески на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015року №213 встановлено - у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет ОСОБА_2 України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Тобто скасовано норму закону про відставку суддів, тобто звужено досягнутий рівень матеріальної незалежності суддів.

В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати до правовідносин норму Закону, яка діяла на час виникнення у позивачки права на відставку та виникнення у органу, що її обрав, передбаченого ст. 126 ОСОБА_3 України обовязку щодо звільнення позивачки, діяла ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7липня 2010 року №2453-УІ в редакції, яка передбачала право позивачки (з врахуванням її стажу роботи на посаді судді) на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Крім цього, судом враховується і ті обставини, що на розгляді у Конституційному Суді України знаходиться подання Верховного суду України щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" у взаємозв'язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу I, пункту 5 розділу III Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини п'ятої статті 126 ОСОБА_3 України. За наведених обставин, а також з врахуванням того, що норми ОСОБА_3 України є нормами прямої дії, ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу, а закони України та інші правові акти повинні їй відповідати, тому, суд вважає, що відмовою у призначенні довічного грошового утримання судді у відставці порушено права позивачки на належне матеріальне забезпечення.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони огрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

Статтею 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до ОСОБА_3 України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта ОСОБА_3 України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позов слід задоволити.

Керуючись ст., ст. 3, 6, 8, 9, 19, 21, 22, 46, 55, 57, 58, 64, 68, 92, 126 ОСОБА_3 України, ст., ст. 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 69, 71, 86, 99, 100, 122, 158-163, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Рішеннями Конституційного Суду України від 18.06.2007 року №4-рп/2007, від 3.06.2013 року №3рп/2013, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 року №2453-УІ, Європейською Хартією про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області в призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, зазначеній у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 29.02.2016 року № 72 ( 21924 грн. 00 коп.) для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи, з 24 листопада 2015 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Ставищенський районний суд протягом 10 днів з її проголошення.

Суддя Ю. М. Галич