Ухвала суду № 57231946, 18.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1874/16 Головуючий у 1 інстанції: Галчанський С.В.

Є.У. № 323/1240/15-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_3 на незаконні дії службових осіб ВДВС Оріхівського РУЮ та на постанову начальника ВДВС Оріхівського РУЮ про скасування постанови державного виконавця,

за апеляційною скаргою відділу державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції Запорізької області на ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, в якій зазначав, що в провадженні виконавчої служби з січня 2012 року знаходиться виконавчий лист про звернення стягнення на іпотечне майно боржника ОСОБА_4 До теперішнього часу судове рішення з вини посадових осіб виконавчої служби не виконано, у звязку з чим він неодноразово звертався до суду зі скаргами, які визнавалися обґрунтованими. Незважаючи на судові рішення про неправомірність дій виконавчої служби, постановою начальника ВДВС Оріхівського РУЮ від 17 січня 2015 року скасовано постанову від 13.06.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Посилаючись на невідповідність постанови начальника виконавчої служби вимогам Закону України «Про виконавче провадження», просив суд визнати дії начальника ВДВС і його постанову від 17.01.2015 року незаконними, а також поновити накладений на майно ОСОБА_4 арешт.

Скарга розглядалася судами неодноразово. Останньою ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року скаргу задоволено частково.

Визнано постанову начальника ВДВС Оріхівського РУЮ ОСОБА_5 від 17.01.2015 року про скасування процесуального документу постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження квартиру ОСОБА_4 від 13.06.2013 року незаконною та скасувано її.

Поновлено накладений на майно ОСОБА_4 арешт у т.ч. на належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ВДВС Оріхівського РУЮ подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні скарги.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи сторони не зявилися. Заявник ОСОБА_3 і його представник ОСОБА_6 направили суду клопотання про відкладення розгляду справи, пославшись на свою зайнятість в іншій справі. Колегія суддів визнала причини неявки осіб, які беруть участь у розгляді справи, неповажними і визнала за можливе на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у звязку із такими обставинами.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

За правилами ч.3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із її обґрунтованості.

Проте вказаних висновків суд першої інстанції дійшов з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому в повній мірі з ними не можна погодитися.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).

У розясненнях, викладених у п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», зазначено, що відповідно до статті 385 ЦПК скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК.

Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження.

Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом оскарження ОСОБА_3 являється постанова від 17 січня 2015 року начальника відділу ДВС про скасування процесуального документу, прийнята ним на підставі ч.3 ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження», частиною 5 якої передбачений спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (а.с.7).

Виходячи з вимог ч.ч.1,3,5 ст.83 Закону України «Про виконавче провадження», контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Постанови, зазначені в частинах другій - четвертій цієї статті, можуть бути оскаржені в десятиденний строк з дня їх винесення у порядку, встановленому цим Законом.

Зі скаргою на вказану постанову ОСОБА_3 звернувся до суду у квітні 2015 року. Дотримання скаржником 10-денного строку, передбаченого ч.5 ст.83 Закону України «Про виконавче провадження», судом не обговорено, питання про поновлення пропущеного строку не вирішено.

За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє судове рішення ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК.

За формою і змістом оскаржуване судове рішення у справі, прийняте за результатом розгляду скарги, не відповідає вимогам ст.ст.210, 213 ЦПК України, оскільки не містить мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Про необхідність дотримання вимог ст.ст. 210, 213, 387 ЦПК України зазначалося в ухвалі апеляційного суду від 12 серпня 2015 року за результатами розгляду апеляційної скаргу на попереднє судове рішення у цій справі, яку суд першої інстанції проігнорував.

Відповідно до ст.22 ч.1 ЦПК України суддя, який брав участь у справі в суді першої інстанції, не може брати участі в новому розгляді цієї самої справи після скасування попереднього рішення.

На порушення вказаних вимог закону після скасування попереднього судового рішення судом апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції справу розглянуто тим же складом суду під головуванням судді Галчанського С.В., тобто неправомочним складом суду.

Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

При цьому суд не має права зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених статтями 37 - 38 Закону про виконавче провадження, проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом шляхом його скорочення (частина третя статті 39 Закону «Про виконавче провадження»).

Поновлюючи арешт, суд першої інстанції всупереч вимогам ст.387 ЦПК України вчинив дії, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем.

За вказаних обставин оскаржувану ухвалу не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вона на підставі ст.313 п.3 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Відповідно до розяснень, викладених у п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 р. (в редакції від 25.09.2015р.), якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в ч.1 ст.293 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, повязаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатом розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст.88 ЦПК України.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, повязаного з розглядом апеляційної скарги ВДВС, здійснюється судом першої інстанції за результатом розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.303,307,312 п.3 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції Запорізької області задовольнити частково.

Ухвалу Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року по цій справі скасувати, справу повернути до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: