Ухвала суду № 57225798, 07.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2016 р. м. Київ К/800/3701/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашка О.І., Сіроша М.В.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2016 року у справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій, рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, скасування наказів та визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі - Конотопська ОДПІ) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій, рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, скасувати накази та визнати дій протиправними.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року апеляційну скаргу Конотопської ОДПІ задоволено. Скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року в частині задоволення позовних, в іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_4 подав касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2016 року та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Конотопською ОДПІ у період з 26 січня 2015 року до 30 січня 2015 року проводилася документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2014 року. За результатами перевірки складено акт №29/17-03/НОМЕР_1 від 09 лютого 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 177.1, п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку на доходи від підприємницької діяльності в періоді з 01 жовтня 2014 року до 31 грудня 2014 року на суму 5912,72 грн.; ст.6, ст.7, ст.8, ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року у зв'язку із заниженням нарахування єдиного соціального внеску за 4 квартал 2014 року на суму чистого доходу в розмірі 11737,56 грн.; п.293.4 ст.293 Податкового кодексу України внаслідок заниження податкового зобов'язання з єдиного податку на суму 801,59 грн., в т.ч. за 2012 рік на 346,37 грн. та за 2014 рік на 455,22 грн.

За результатами висновків акту перевірки Конотопською ОДПІ винесено: вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-003 від 09 лютого 2014 року зі сплати єдиного внеску в сумі 11737,56 грн.; рішення №011 від 12 лютого 2015 року про застосування штрафних санкцій у розмірі 586,88 грн. за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску; податкове повідомлення-рішення №0000051702 від 23 лютого 2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, на 7390,90 грн., в т.ч. на 5912,72 грн. за основним платежем та на 1478,18 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення №0000041702 від 23 лютого 2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб на 1001,99 грн., в т.ч. на 801,59 грн. за основним платежем та на 200,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Крім того за наслідками проведеної перевірки Конотопською ОДПІ прийнято рішення №7 від 27 лютого 2015 року про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_4 у зв'язку зі здійснення ним видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

Судом першої інстанції було встановлено, що ФОП ОСОБА_4 не порушив вимог податкового законодавства, а Конотопською ОДПІ не доведено протилежне, але суд апеляційної інстанції в своїй постанові не погодився з висновком суду першої інстанції та відмовив в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_4 надавав послуги по пошуку потенційних покупців на автомобілі та оформленню довідок - рахунків і за це отримував винагороду від своїх контрагентів (замовників послуг), в свою чергу договори купівлі - продажу автомобілів укладали ТОВ «Богдан-Авто Суми», ТОВ «Автолюкс», ТОВ «Лада-Центр», ТОВ «Автоцентр-С», ТОВ «Автопроект-С» та ПЕККФ «Авто плюс» із іншими особами, причому кошти (фактичну ціну автомобіля) отримував не позивача а його довірителі. Крім того позивач отримував кошти за передпродажну підготовку та огляд транспортних засобів при оформленні довідок рахунків та комісійну винагороду, що підтверджується копіями банківських виписок.

Судом першої інстанції також зазначено, що на виконання договорів комісії від 01 грудня 2014 року позивачем як комісіонером були укладені договори купівлі-продажу автомобілів.

Відповідно до ч.1 ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Тобто, комісіонер зобов'язується вчиняти угоди від свого імені.

Незважаючи на це, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 Цивільного кодексу України).

Таким чином, під час комісії не відбувається передача права власності від комісіонера до комітента - комітент хоча і не бере участі в угоді з придбання/реалізації майна, проте він весь час залишається власником цього майна або відповідних грошових коштів.

Відносини у сфері посередництва регулюються главою 31 Господарського кодексу України (Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання) та главою 68 Цивільного кодексу України (Доручення).

Так, частиною 1 ст.297 ГК України передбачено, що за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Частиною 1 ст.1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

На відміну від договорів поставки та договорів купівлі-продажу за посередницькими договорами право власності на товари, що реалізуються третім особам до посередника не переходить, оплата від покупців товарів здійснюється безпосередньо на розрахунковий рахунок довірителя, документи на підставі відповідного доручення виписуються посередником від імені довірителя, тобто продавцем товарів є саме довіритель, а посередник на підставі укладеного з продавцем товарів відповідного договору доручення після виконання доручення отримує від довірителя винагороду.

Судом першої інстанції зазначено, що оскільки право власності на транспортні засоби до позивача не переходило, оплата від покупців автомобілів здійснювалася на розрахункові рахунки довірителя, документи на підставі відповідного доручення оформлювалися посередником від імені довірителя, то ФОП ОСОБА_4 не був продавцем підакцизних товарів, а лише надавав послуги зі сприяння їх продажу, що не суперечить приписам підпункту 291.5.13 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України, які встановлюють заборону суб'єктам підприємницької діяльності бути платниками єдиного податку у разі здійснення ними продажу підакцизних товарів.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000051702 від 23 лютого 2015 року, судом першої інстанції зазначено, що ФОП ОСОБА_4 лише надавав посередницькі послуги, які полягали у пошуку потенційних покупців, передачі їм для реалізації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, і оформленні необхідних документів, що не дає підстави контролюючому органу вказувати на порушення ним правил перебування на спрощеній системі господарювання, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення, є протиправним та підлягає скасуванню.

Судом першої інстанції також зазначено, що оскільки позивачем не здійснювались види діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування то рішення №7 від 27 лютого 2015 року про анулювання реєстрації платника єдиного податку, є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того судом першої інстанції зазначено, що враховуючи відсутність заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 4 квартал 2014 року, безпідставним є висновок контролюючого органу про заниження позивачем нарахування єдиного соціального внеску за вказаний період, внаслідок чого вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-003 від 09 лютого 2014 року з його сплати є протиправною, а тому підлягає скасуванню, як і винесене Конотопською ОДПІ на підставі пункту 3 частини 11 ст.25 Закону №2464-VI рішення №011 від 12 лютого 2015 року про застосування до платника штрафних санкцій.

Щодо збільшення позивачу податковим повідомленням-рішенням №0000041702 від 23 лютого 2015 року суми грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб судом першої інстанції зазначено, що висновок про заниження ним єдиного податку внаслідок не визначення доходу в сумі 6927,41 грн., отриманого від ТОВ «Автоцентр-С» у 2012 році, та в сумі 9104,30 грн., отриманого від ТОВ «Автопроект-С» на суму 3748,00 грн., від АТ СГ «ТАС» на суму 2922,75 грн. та від ТОВ «Лада-центр» на суму 2763,00 грн. в 2014 року, є передчасним, оскільки під час проведення перевірки не досліджувалося питання фактичної сплати відповідних сум податку з таких доходів у повному обсязі та її підтвердження належними платіжними документами.

Пунктом 293.4 ст.293 Податкового кодексу України визначені ставки єдиного податку для платників єдиного податку третьої групи, а пунктом 177.1 ст.177 цього ж Кодексу встановлено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п.177.2 ст.177 ПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що з копії акта перевірки слідує, що дані, вказані позивачем у Книзі обліку доходів для платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, про отримані доходи не співпадають із сумами, що значаться у виписках банку за 2012 та 2014 роки, однак, наведене безпосередньо не підтверджує заниження ФОП ОСОБА_4 суми єдиного податку, оскільки згідно зі ст.300 ПК України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу виключно за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій, а не за порушення порядку ведення записів у Книзі обліку доходів для єдиного податку та помилки у заповненні податкових декларацій, отже, за умови своєчасної та повної сплати сум єдиного податку, з урахуванням суми фактично отриманого доходу за відповідний період, підстави стверджувати про порушення платником вимог п.293.4 ст.293 Податкового кодексу України відсутні.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000041702 від 23 лютого 2015 року судом першої інстанції зазначено, що податковий орган в акті перевірки не вказав конкретний підпункт вказаної норми, який має бути застосований. Дана норма передбачає застосування ставки єдиного податку для платників єдиного податку, в тому числі й до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування. При цьому, податковим органом не вказано про те, що у 2012 році та 2014 році позивач вважався таким, що здійснював діяльність на загальній системі оподаткування. Відтак, наявність порушення не обґрунтована нормами ПК України, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо визнання протиправним наказу Конотопської ОДПІ №23 від 23 січня 2015 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_4» та наказу №36 від 30 січня 2015 року «Про продовження терміну документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_4», за результатами яких відповідачем було складено акт перевірки №29/17-03/НОМЕР_1 від 09 лютого 2015 року та винесено податкові повідомлення-рішення №0000051702 від 23 лютого 2015 року, №0000041702 від 23 лютого 2015 року, а також вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-003 від 09 лютого 2014 року зі сплати єдиного внеску та рішення №011 від 12 лютого 2015 року про застосування штрафних санкцій, судом першої інстанції зазначено наступне.

Згідно з п. 61.1, п. 61.2 ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Виключно результат реалізації повноваження податкового органу, а не процес реалізації його повноважень може бути об'єктом судового оскарження, а дотримання контролюючим органом вимог актів законодавства щодо порядку та способу проведення перевірки входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення контролюючого органу, винесеного за результатами такої перевірки.

Відповідно до п.п 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Судом першої інстанції зазначено, що правові наслідки оскаржуваних наказів є вичерпаними, а отже, задоволення позову в цій частині не може привести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, а тому позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування наказів №23 від 23 січня 2015 року та №36 від 30 січня 2015 року про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки та про продовження терміну її проведення, є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Щодо проведення відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, результати якої оформлені актом №29/17-03/НОМЕР_1 від 09 лютого 2015 року, внаслідок дії обмежень, встановлених п.3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», судом першої інстанції зазначено, що з 2014 року в Україні діє мораторій на проведення перевірок підприємців контролюючими органами.

Статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (зі змінами, внесеними Законом України від 31.07.2014 № 1622-УІІ) заборонено проведення перевірок контролюючими органами підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців. Виключення становлять перевірки, що проводяться Державною фіскальною службою, за наявності дозволу Кабінету Міністрів України або за ініціативи суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Аналогічний мораторій на перевірки запроваджено й у 2015 році. Але, на відміну від попереднього мораторію, у 2015 році, крім Державної фіскальної служби України, право здійснення перевірок без отримання дозволу Кабінету Міністрів України або заявки суб'єкта господарювання щодо його перевірки надано Державній фінансовій інспекції України.

Відповідно до частини 3 розділу II Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII Державною фіскальною службою України у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік здійснюються виключно з дозволу Кабінету іністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Однак, зазначене обмеження не поширюється:

- з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

- з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку :астосування реєстраторів розрахункових операцій.

Таким чином, перевіркам не підлягають підприємства та фізичні особи-підприємці з обсягом доходу за попередній календарний рік до 20 млн. грн., що не ввозять на митну територію України та/або не виробляють, та/або не реалізують підакцизні товари.

Крім того, здійснюється перевірка суб'єктів господарювання на предмет наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування ПДВ.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що ФОП ОСОБА_4 підлягав документальній позаплановій невиїзній перевірці як особа, що реалізує підакцизні товари (транспортні засоби), у зв'язку з отриманою контролюючим органом інформації про таку діяльність від Департаменту ДАІ МВС України, тому позовні вимоги про визнання проведення такої перевірки незаконним є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2016 року та залишення в силі постанови Сумського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року у даній справі.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2016 року - скасувати.

Залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович М.В. Сірош О.І. Степашко