Рішення № 57225554, 07.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1084/2016 Головуючий в суді 1 інстанції - Коробенко С.В.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на дитину,

встановила:

У вересні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року позовні вимоги були задоволені частково. Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року заочне рішення було скасоване.

12 серпня 2015 року позивач подала уточнення до позовної заяви, в яких просить стягнути аліменти на утримання доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 гривень щомісяця і до досягнення дитиною 18 річного віку, а в разі навчання у вищому навчальному закладі - до 23 років. Крім того, просила стягнути аліменти за минулий час, за три роки з вересня 2012 року по серпень 2015 року, в розмірі 174 262 грн. 01 коп.

Посилаючись на обов'язок відповідача брати участь у додаткових витратах на дитину, просить стягнути з нього щомісячно по 3000 гривень на додаткові витрати, до 23 років - у разі навчання дитини.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі 3000 гривень, починаючи з 02.09.2014 року щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти за минулий час, а саме за період з вересня 2012 року по вересень 2014 року в загальній сумі 48 251 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у вигляді додаткових витрат на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно до досягнення дитиною повноліття суму в розмірі 1000 гривень.

В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 1461 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки аліменти в розмірі 800 грн., в решті позовних вимог - відмовити, посилаючись на необґрунтованість рішення, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи.

Вказував, що він не був повідомлений належним чином про розгляд справи, що позбавило його можливості реалізувати свої права, надати докази та заперечення. Тому судом не прийнято до уваги, що на даний час він перебуває у шлюбі із ОСОБА_6, проживає з нею та її неповнолітнім сином однією сім'єю. Крім того, він має двох дітей від попереднього шлюбу, які також потребують матеріальної допомоги. На даний час відповідач не працює, доходу не має, тому вважає необґрунтованим визначений судом розмір аліментів - 3000 грн. щомісяця.

Щодо стягнення аліментів за минулий час - вважає підстави для задоволення таких вимог відсутніми, оскільки судом не з'ясовано, які обставини заважали позивачу вчасно звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів. Відповідач вважає, що причиною незвернення ОСОБА_3 до суду до вересня 2014 року була та обставина, що відповідач періодично надавав їй матеріальну допомогу на утримання дитини.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач ОСОБА_4 є батьком її доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З відповідачем у шлюбі позивач не перебувала. Спільне життя з відповідачем у неї не склалось, сторони ніколи не проживали разом, шлюб між сторонами не реєструвався. Після народження дитини відповідач відмовився у добровільному порядку надавати матеріальну допомогу на сім'ю та утримання доньки, хоча позивач неодноразово зверталась до нього із відповідними проханнями.

Зазначала, що дитина проживає разом з нею, але її доходів на утримання доньки не вистачає, у зв'язку з чим вона була вимушена звертатись до банківських установ за отриманням кредитів. Протягом усього часу з 2012 року вона була вимушена вести облік своїх витрат на утримання дитини, що підтверджується відповідними квитанціями. Вважає, що матеріальна допомога з боку відповідача повинна бути регулярною, і крім аліментів має включати також додаткові витрати на утримання дитини, а саме: на гурток хореографії, вивчення іноземної мови, вокальний гурток, спортивна секція - плавання, лікування зубів. На вказані витрати необхідно 3000 грн. щомісяця.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з матір'ю - ОСОБА_3

Позивач та відповідач у шлюбі не перебували та не проживали разом.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідач не має постійного заробітку. Відповідач надав копію наказу від 01.04.2015 року з ТОВ «Девелопмент Центр», в якому він є співзасновником із внеском до статутного фонду в розмірі 4 900 000 грн., про те, що працює в товаристві водієм та заробітної плати не отримує.

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд виходив із положень ст. 180-184 СК України та тих обставин, що докази отримання відповідачем регулярного доходу вигляді заробітної плати - в матеріалах справи відсутні, тому дійшов висновку про необхідність визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При цьому з наявних у матеріалах справи оригіналів платіжних документів (квитанцій, чеків, тощо - томи 2-4) суд встановив, що середньомісячні витрати позивача на утримання дитини, починаючи з вересня 2014 року становили не менше 6 тисяч гривень. Оскільки батьки дитини мають рівні зобов'язання щодо матеріального утримання та забезпечення дитини, суд дійшов висновку, що щомісячний розмір аліментів на утримання дитини має становити 3000 грн.

Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для часткового задоволення позову у цій частині відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, зокрема ст. 182 СК України, відповідно до якої при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дітей; інші обставини, що мають істотне значення.

Норми матеріального права до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції справа була розглянута без його участі, і він був позбавлений можливості подати докази про наявність у нього на утриманні інших дітей, - колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки заочне рішення від 14 листопада 2014 року у цій справі було скасоване ухвалою суду від 29 травня 2015 року за заявою відповідача ОСОБА_4 Проте у вказаній заяві відповідач не посилався на зазначені обставини. В подальшому справа призначалась в судове засідання неодноразово, про що відповідач був повідомлений належним чином, тому він не був позбавлений можливості подати відповідні докази.

Посилання апелянта на наявність у нього від попереднього шлюбу дітей: ОСОБА_10, 1999 року народження та ОСОБА_8, 2008 року народження, які також потребують матеріальної допомоги, судом не може бути прийнято до уваги як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідачем не зазначено в апеляційній скарзі та не надано доказів тих обставин, у якому розмірі він надає матеріальну допомогу на утримання дітей від першого шлюбу та яку частку від його доходів складає розмір такої допомоги.

Посилання апелянта на те, що він проживає у шлюбі з ОСОБА_6, яка має сина ОСОБА_9, 2002 року народження, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не мають правового значення для вирішення спору.

Доводи апелянта на наявність у нього певних захворювань, назви яких він в апеляційній скарзі не вказує, також не приймаються до уваги, оскільки апелянт не довів розмір витрат на власне лікування та їх співвідношення з розміром отримуваного доходу.

Таким чином, виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, рішення суду першої інстанції про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн. щомісячно є законним і обґрунтованим, норми матеріального права до спірних правовідносин у цій частині застосовано правильно.

Доводи апеляційної скарги висновків суду у цій частині не спростовують, а тому рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у розмірі 3000 грн. щомісячно на утримання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, - необхідно залишити без змін.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час - за період з вересня 2012 року по вересень 2014 року в розмірі половини витраченої позивачем суми , що становить : 96502/ 2= 48251 грн., суд першої інстанції виходив з положень ч. 2 ст.191 СК України та вважав, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, що підтверджують ті обставини, що позивач зверталась до відповідача з вимогою про одержання аліментів на дитину, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням відповідача від їх сплати.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи, а обставини, що мають значення для справи і які суд вважав встановленими, не доведені належними та допустимими доказами.

Так, вважаючи доведеними обставини про те, що позивач зверталась до відповідача з вимогою про сплату аліментів, проте він ухилявся від їх сплати, суд першої інстанції послався на докази, що знаходяться на аркушах справи 30, 81, 95-96 у томі 1, не наводячи їх змісту та не аналізуючи їх, що не відповідає вимогам ст. 212, 215 ЦПК України.

Разом з тим, зі змісту вказаних судом письмових доказів вбачається наступне.

На аркуші справи 30 знаходиться поштовий конверт з квитанцією про його відправлення від 22.05.2013 року на адресу ОСОБА_4 (АДРЕСА_1), зазначений конверт повернувся відправнику без вручення за закінченням терміну зберігання, в конверті міститься: копія гарантійного талону на оплату автосидіння для дитини з товарним чеком від 21.05.2013 року, копія гарантійного талону на дитячу коляску, копія замовлення на доставку дитячого манежу, копія видаткової накладної на придбання дитячих товарів та перелік речей, необхідних в пологовому будинку.

Будь-яких листів чи заяв, адресованих ОСОБА_4, з вимогою сплачувати аліменти на утримання дитини в зазначеному конверті не міститься.

На аркуші справи 81 знаходиться копія заяви ОСОБА_3 від 11.04.2012 року на адресу Управління праці та соціального захисту населення з проханням роз'яснити, чи має вона право отримувати збільшену грошову допомогу від держави, враховуючи, що батько дитини не утримує її та не забезпечує аліментами.

На аркушах справи 95-96 містяться копії звернень ОСОБА_3 на адресу Міністерства внутрішніх справ України та Прокуратури Солом'янського району м. Києва. В заяві до МВС України позивач просить опитати ОСОБА_4, встановити, на якій підставі він проживає в Україні та скласти щодо нього протокол за порушення ст. 184 КпАП України. У зверненні до прокуратури від 19.04.2012 року позивач просила встановити дійсне місце проживання ОСОБА_4, чи дійсно він зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 У вказаних заявах позивач вказала, що метою направлення заяв є забезпечення доказів того, що вона має право на стягнення аліментів за минулий період.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Колегія суддів вважає, що та обставина, що протягом 2012 - 2014 років позивач збирала товарні чеки, квитанції про оплату продуктів харчування, одягу для дитини та оплату інших потреб (томи справи 2-4), не може бути сама по собі підставою для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час, оскільки зі змісту вищенаведених доказів неможливо зробити висновок, що позивач ОСОБА_3 вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням ОСОБА_4 від їх сплати, адже жодних даних про результати розгляду вказаних звернень позивачем не надано.

Вказані заяви правового значення для вирішення даного спору не мають, оскільки жодних доказів безпосереднього звернення до відповідача з вимогою про сплату аліментів - позивачем не надано.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що в матеріалах справи відсутні належні докази тих обставин, що позивач з вересня 2012 року зверталась до відповідача з вимогою про отримання аліментів на утримання дочки, а відповідач ухилявся від їх сплати. При цьому на будь-які обставини, які перешкоджали їй протягом 2012 - 2014 років звернутись з відповідним позовом до суду, позивач не посилається.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час, оскільки позовні вимоги в цій частині є недоведеними.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 1000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції виходив з положень ст. 185 СК України, матеріалів справи та пояснень відповідача щодо необхідності несення витрат на оплату гуртків хореографії, вивчення іноземної мови, вокального гуртка.

Проте з даними висновками суду першої інстанції колегія суддів також не погоджується, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, а обставини, що мають значення для справи, не доведені належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Ухвалюючи рішення про задоволення зазначених позовних вимог, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 212, 215 ЦПК України не послався на докази, що підтверджують здійснення позивачем на даний період часу та необхідність здійснення в подальшому додаткових витрат на відвідування дитиною зазначених гуртків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів тих обставин, що донька ОСОБА_5, 2011 року народження, щомісячно протягом року відвідує гуртки хореографії, вивчення іноземної мови, вокальний гурток, не надано доказів розміру таких щомісячних витрат та фактичного їх здійснення позивачем, а також періоду, протягом якого такі витрати (саме за цим призначенням) мають здійснюватись, враховуючи дошкільний вік дитини на даний період часу, тоді як позовні вимоги пред'явлені - до досягнення дитиною повноліття.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на утримання дитини не доведені належними та допустимими доказами, а тому підстави для задоволення таких вимог - відсутні. Отже, рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог, тобто у розмірі 487 грн. 20 коп. Оскільки судом першої інстанції було стягнуто судовий збір у розмірі 1461 грн. 60 коп., то оскаржуване рішення у цій частині підлягає зміні, з визначенням розміру судового збору - 487 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів за минулий час на суму 48 251 грн. та додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1000 грн. щомісячно та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів за минулий час за період з вересня 2012 року по вересень 2014 року та додаткових витрат на утримання дитини - відмовити.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 судового збору на користь держави - змінити та визначити суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь держави, у розмірі 487 грн. 20 коп.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: