Ухвала суду № 57225515, 06.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 квітня 2016 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Головачова Я.В.

ПоливачЛ.Д.

при секретарі Литвиненку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про визнання поруки за договором поруки від 24 листопада 2006 року такою, що припинена, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про визнання поруки за договором поруки від 24 листопада 2006 року такою, що припинена, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання припиненим кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах публічного акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, -

у с т а н о в и в :

У жовтні 2014 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (у подальшому із заявою про збільшення позовних вимог) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості.

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» про визнання поруки за договором поруки від 24 листопада 2006 року такою, що припинена.

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» про визнання поруки за договором поруки від 24 листопада 2006 року такою, що припинена.

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання припиненим кредитного договору.

_____________

Справа № 757/28538/14-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/4711/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Цокол Л.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» залишені без задоволення; зустрічні вимоги ОСОБА_5 до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» про визнання припиненим кредитного договору залишені без задоволення; зустрічні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволено - визнано поруку ОСОБА_4 за договором поруки від 24 листопада 2006 року такою, що припинена; визнано поруку ОСОБА_3 за договором поруки від 24 листопада 2006 року такою, що припинена. Заходи, вжиті ухвалою суду від 20 жовтня 2014 року у вигляді арешт на рухоме та нерухоме майно відповідачів в межах суми позову, яка складає 10 686 312,43 грн., скасовано.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «Сбербанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позову банку та в частині задоволення зустрічних позовних вимог відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги банку, а в задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відмовити.

Представник позивача, зокрема, посилається на ті обставини, що суд дійшов помилкового висновку про припинення зобов'язання ОСОБА_5 за кредитним договором його повним виконання. Також зазначає, що банком не пропущено строк пред'явлення позову до поручителів, оскільки повідомлення про нарахування пені були виготовлені 25 березня 2015 року та направлені позичальнику і поручителям 26 березня 2015 року.

Представник особи, яка подала апеляційну скаргу, ПАТ «Сбербанк», належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, однак повідомлені ним причини неявки неповажні, крім того, ПАТ «Сбербанк» є юридичною особою та має можливість забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у його відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 у задоволенні апеляційної скарги просила відмовити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_11 у задоволенні апеляційної скарги просила відмовити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 24 листопада 2006 року між ЗАТ «БАНК НРБ», правонаступником якого є ПАТ «ДочірнійБанк Сбербанку Росії», як кредитором, та ОСОБА_5, як позичальником, було укладено кредитний договір №09-11-Об/ФО, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 350000,00 доларів США на придбання нерухомого майна - нежилих приміщень ( в літері А), що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 та для проведення ремонту зазначеного приміщення (п.1.4 та п.1.2 вказаного договору) зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 13 % річних і строком повернення до 24 листопада 2016 року.

Додатковою угодою від 19 грудня 2008 року до кредитного договору № 09-11- Об/ФО від 24 листопада 2006 року, підписаною банком та позичальником, було змінено графік повернення загальної заборгованості, за яким у період з 10 січня 2009 року по 10 грудня 2009 року щомісячний платіж з погашення загальної заборгованості складав 0,00 доларів США, а у період з 10 січня 2010 року по 10 жовтня 2016 року - 3 373,00 доларів США, останній платіж 24 листопада 2016 року - 3 406,00 доларів США.

Додатковою угодою від 11 лютого 2010 року до Кредитного договору №09-11- Об/ФО від 24 листопада 2006 року, підписаною банком та позичальником, було знову змінено графік повернення загальної заборгованості, за яким у період з 10 лютого 2010 року по 10 лютого 2011 року щомісячний платіж з погашення загальної заборгованості складав 400,00 доларів США, а у період з 10 березня 2011 року по 10 листопада 2016 року - 3877,00 доларів США, останній платіж 24 листопада 2016 року - 3906,00 доларів США. При цьому реальна відсоткова ставка за кредитом збільшилася до 13,34 %.

Додатковою угодою від 4 березня 2011 року до кредитного договору № 09-11- Об/ФО від 24 листопада 2006 року, підписаною банком та позичальником, було знову змінено графік повернення загальної заборгованості, за яким у період з 25 березня 2011 року по 25 лютого 2012 року щомісячний платіж з погашення загальної заборгованості складав 500,00 доларів США, а у період з 25 березня 2012 року по 25 жовтня 2016 року - 4 656,48 доларів США, останній платіж 24 листопада 2016 року - 4 656,12 доларів США. При цьому реальна відсоткова ставка за кредитом збільшилася до 13,59 %.

28 листопада 2012 року банк звернувся до позичальника за кредитним договором № 09-11-06/Ф0 від 24 листопада 2006 року - ОСОБА_5 з письмовим повідомленням-вимогою повернути повну суму заборгованості за кредитним договором (вих. № 6165/7/06-2-1) з посиланням на порушення позичальником взятих на себе зобов'язань станом на 28 листопада 2012 року, а саме: заборгованість за кредитом в сумі 266 419,00 дол. США; проценти за користування кредитом в сумі 22 450,40 дол. США; пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом в сумі 444 588,96 грн.; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 264 582,92 грн.

Вказана вимога висунута банком згідно з п. 8.2. кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, та передбачає односторонню зміну строку виконання основного зобов'язання шляхом встановлення нового строку виконання основного зобов'язання - не пізніше 30 календарних днів з дати отримання даної вимоги.

Отже, враховуючи вимогу банку від 28 листопада 2012 року, строк виконання основного зобов'язання припав на 28 грудня 2012 року.

3 червня 2013 року банком був вчинений виконавчий напис за реєстровим № 521 і 4 лютого 2014 року позичальник ОСОБА_5 сплатила банку заборгованість, а саме сплачено:

- 266 419,00 доларів США - заборгованість по поверненню суми кредиту по кредитному договору № 09-11-Об/ФО від 24 листопада 2006 року (платіжне доручення в іноземній валюті № 1 від 4 лютого 2014 р. ПАТ «Укрінбанк»);

- 63 301,01 доларів США - проценти за користування кредитом по кредитному договору № 09-11-Об/ФО від 24 листопада 2006 року (платіжне доручення в іноземній валюті № 2 від 4 лютого 2014 року ПАТ «Укрінбанк»);

- 175 228,89 грн. - пеня згідно з кредитним договором № 09-11-Об/ФО від 24 листопада 2006 року за період з 5 серпня 2013 року по 5 лютого 2014 року (платіжне доручення № 1 від 4 лютого 2014 року ПАТ «Укрінбанк»).

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд виходив з того, що позичальник ОСОБА_5 виконали свої грошові зобов'язання перед банком в повному обсязі, а тому кредитний договір є припиненим у зв'язку з його виконанням, проведеним належним чином.

Задовольняючи зустрічні позови ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання порук за договорами поруки такими, що припинені, суд виходив з того, що строк виконання основного зобов'язання настав 28 грудня 2012 року, проте із вимогами до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 банк звернувся лише в жовтні 2014 року.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, 24 листопада 2006 року між ОСОБА_5 та ЗАТ «БАНК НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» було укладено кредитний договір №09-11-Об/ФО, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 350000,00 доларів США на придбання нерухомого майна - нежилих приміщень ( в літері А), що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 та для проведення ремонту зазначеного приміщення (п.1.4 та п.1.2 вказаного договору) зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 13 % річних і строком повернення до 24 листопада 2016 року.

Позичальник ОСОБА_5 уклала кредитний договір перебуваючи в статусі зареєстрованої фізичної особи-підприємця (том ІІ, а. с. 99-101, 102, 103-104).

Також для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 24 листопада 2006 року було укладено договори поруки:

1) між ЗАТ «БАНК НРБ» - кредитор, ОСОБА_5 - позичальник, ОСОБА_3 - поручитель;

2) ЗАТ «БАНК НРБ» - кредитор, ОСОБА_5 - позичальник, ОСОБА_4 - поручитель (том І, а. с. 31-32, 33-34).

3 червня 2013 року банком був вчинений виконавчий напис за реєстровим № 521 і 4 лютого 2014 року позичальник ОСОБА_5 сплатила банку заборгованість, а саме сплачено:

- 266 419,00 доларів США - заборгованість по поверненню суми кредиту по кредитному договору № 09-11-Об/ФО від 24 листопада 2006 року (платіжне доручення в іноземній валюті № 1 від 4 лютого 2014 р. ПАТ «Укрінбанк»);

- 63 301,01 доларів США - проценти за користування кредитом по кредитному договору № 09-11-Об/ФО від 24 листопада 2006 року (платіжне доручення в іноземній валюті № 2 від 4 лютого 2014 року ПАТ «Укрінбанк»);

- 175 228,89 грн. - пеня згідно з кредитним договором № 09-11-Об/ФО від 24 листопада 2006 року за період з 5 серпня 2013 року по 5 лютого 2014 року (платіжне доручення № 1 від 4 лютого 2014 року ПАТ «Укрінбанк»).

При цьому позичальник сплатила 4 лютого 2014 року пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, що нарахована виходячи з норм ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (в розмірі подвійної облікової ставки НБУ) та ч. 6 ст. 232 ГК України (за шість місяців).

Згідно з детальним розрахунком, відповідач ОСОБА_5 отримала кредитні кошти в сумі 350 000,00 доларів США, а сплатила 350 000,00 доларів США тіла кредиту, 270 054,68 доларів США процентів за користування та 212 426,87 грн. пені за несвоєчасно здійснені платежі (том ІІІ, а. с. 1-9).

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, зокрема, передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, яка в силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами. Підстав для відступлення від такої правової позиції апеляційний суд не вбачає.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані по справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов законних та обґрунтованих висновків про те, що позичальником належним чином сплачено заборгованість по пені за період з 5 серпня 2013 року по 5 лютого 2014 року в сумі 175 228,89 грн., а щодо вимог про стягнення пені за період до 5 серпня 2013 року слід застосувати положення ст. 258 ЦК України.

Крім того, судом вірно визначено, що максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки НБУ; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Так, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 24 листопада 2006 року було укладено договори поруки:

1) між ЗАТ «БАНК НРБ» - кредитор, ОСОБА_5 - позичальник, ОСОБА_3 - поручитель;

2) ЗАТ «БАНК НРБ» - кредитор, ОСОБА_5 - позичальник, ОСОБА_4 - поручитель.

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строк виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

За правилом ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, яка в силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами. Підстав для відступлення від такої правової позиції апеляційний суд не вбачає.

Договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цих договорів встановлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України використав право достроково стягнути з позичальника та поручителів заборгованість за кредитним договором, надіславши 28 листопада 2012 року повідомлення-вимогу про повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів за кредитним договором з посиланням на порушення позичальником взятих на себе зобов'язань станом на 28 листопада 2012 року.

Таким чином, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителів протягом 6 місяців, починаючи від цієї дати.

А відтак суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічних позовних вимог поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Судом також вірно скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 20 жовтня 2014 року, на підставі ч. 6 ст. 154 ЦПК України.

Доводи ПАТ «Сбербанк» з приводу того, що банком не пропущено строк пред'явлення позову про стягнення пені, оскільки повідомлення про нарахування пені направлено позичальнику та поручителям 26 березня 2015 року, є безпідставними, оскільки пеня є похідним додатковим зобов'язанням від основного, і в разі припинення строку виконання основного зобов'язання, припиняється строк виконання додаткової вимоги (пені).

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції законними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Судом повно та всебічно з'ясовано фактичні обставини, вірно встановлено правовідносини сторін та правильно застосовано відповідну норму закону, що їх регулює, з огляду на що апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах публічного акціонерного товариства «Сбербанк» відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: Я.В. Головачов

Л.Д.Поливач