Рішення № 57225342, 13.04.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2016 р.Справа № 922/794/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м. Павлоград до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Постача", м. Харків, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Желдормаш", м. Харків про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №ББУ/ПУ261/П/15 від 18.12.2015;

1-го відповідача - ОСОБА_2, довіреність №5 від 17.02.2016;

2-го відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Постача" (1-ий відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Желдормаш" (2-ий відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 29/04 від 28.04.2015, який укладений між першим та другим відповідачем.

В обґрунтування позову позивач посилається, зокрема на те, що спірний договір поруки укладено між 1-им відповідачем як кредитором та 2-им відповідачем як поручителем в забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором поставки № 1097-ПУ-УМТС від 28.04.2015 без згоди позивача, чим порушено умови даного договору поставки, крім того, вважає, що уклавши спірний договір 1-ий відповідач не забезпечив конфіденційність та розкрив інформацію 2-ому відповідачу без дотримання належного письмового погодження позивача, а також вважає, що спірний договір є фіктивним. За наведений обставин, позивач вважає, що наявні правові підстави для визнання договору поруки недійсним.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 березня 2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05 квітня 2016 року о 12:00 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

Представник позивача 05 квітня 2016 р. надав клопотання (вх. №11208) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, зазначених у додатку, які судом долучено до матеріалів справи.

Також, представник позивача 05 квітня 2016 р. надав клопотання (вх. №11209), в якому просив суд витребувати від відповідачів для огляду в судовому засіданні оригінал договору поруки №29/04 від 28.04.2015 та оригінал вимоги про виконання обов'язку поручителя за договором поруки №29/04 від 28.04.2015 за вих. №415 від 02.12.2015, яке було розглянуто в судовому засіданні 05 квітня 2016 року та задоволено судом.

1-й відповідач 04.04.2016 надав відзив на позовну заяву (вх. №11041), який судом долучено до матеріалів справи. У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує та зазначає, що дійсно 28.04.2015 між ТОВ "НПП Постача" та ТОВ "ТД Желдормаш" було укладено договір поруки №29/04, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався частково відповідати перед кредитором за виконання ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" зобов'язань що виникли з Договору поставки №1097-ПУ-УМТС від 28.04.2015 та твердження позивача щодо порушення відповідачами п.8.4. договору поставки №1097-ПУ-УМТС від 28.04.2015, яким було передбачено, що жодна зі сторін не може передати свої права та / або обов'язки за цим договором третій особі без попередньої письмової згоди іншої сторони, не відповідають дійсності, оскільки у п.8.4. договору поставки №1097-ПУ-УМТС від 28.04.2015 мова йдеться не про всі підстави заміни кредитора у зобов'язанні, а лише про передачу своїх прав іншій особі, тобто про відступлення права вимоги, таким чином, відступлення права вимоги та виконання обов'язку боржника поручителем є різними підставами заміни кредитора у зобов'язанні, отже відповідачі цілком правомірно та згідно положень цивільного законодавства уклали вказаний договір поруки. Крім того, у відзиві на позовну заяву 1-й відповідач наголошує, що він не розголошував 2-му відповідачу жодної конфіденційної інформації про позивача та про умови договору поставки.

Представник 2-го відповідача 04.04.2016 через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. №11047), який судом долучено до матеріалів справи.

У відзиві на позовну заяву 2-ий відповідач заперечує проти позову та повідомляє, що 1-ий відповідач не передавав йому жодної конфіденційної інформації про позивача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 квітня 2016 року розгляд справи відкладено на 13 квітня 2016 р. о 12:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні 13.04.2016 підтримав позов та просив суд його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві, а також зазначив, що укладаючи договір поруки без отримання згоди боржника 1-ий відповідач допустив порушення вимог п.8.4, 8.6 Договору поставки №1097-ПУ-УМТС від 28.04.2015, вимог ст.ст. 516, 526, 610, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, чим порушив права та законні інтереси позивача. Крім того, вважає неможливим укладення договору поруки після порушення боржником забезпеченого зобов'язання.

Представник 1-го відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник 2-го відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача та представника 1-го відповідача, суд встановив наступне.

28.04.2015 між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (надалі - Покупець) та 1-им відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "НПП Постача" (надалі - Постачальник) було укладено договір поставки № 1097-ПУ-УМТС (надалі - Договір поставки), за умовами якого, в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, Постачальник зобов'язується поставити у власність Покупця продукцію і / або обладнання виробничо-технічного призначення, код ДК (надалі - «Продукція»), в асортименті, кількості, в терміни, за ціною і з якісними характеристиками, узгодженими Сторонами в цьому Договорі та Специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п.1.2. Договору поставки Покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлену в його власність Продукцію відповідно до умов цього Договору.

Згідно з п.4.1. Договору поставки поставка Продукції проводиться партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і в строки, узгоджені Сторонами в Специфікаціях до цього Договору. Під партією Продукції сторони розуміють будь-яку кількість Продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яке супроводжується одним документом про якість, та/або одним товаросупровідним документом.

Відповідно до п.5.1. Договору поставки загальна сума Договору визначається загальною сумою всіх Специфікацій, які є невід'ємною частиною цього Договору. У разі відхилення кількості фактично поставленої Продукції від узгодженої до постачання кількості, загальна вартість Договору, змінюється пропорційно кількості фактично поставленої Продукції з розрахунку її ціни, зазначеної у відповідних Специфікаціях до Договору. Толеранс (відхилення за кількістю) поставки Продукції складає ----, якщо інше не обумовлено Сторонами у відповідних Специфікаціях до Договору.

У будь-якому випадку, загальна орієнтовна сума Договору не повинна перевищувати 5 000 000,00 грн. з ПДВ на дату укладення Договору. Сума Договору може бути збільшена шляхом підписання Сторонами відповідної Додаткової угоди після отримання дозволу уповноваженого на те органу управління Покупця.

Згідно з п.5.2. Договору поставки ціни на продукцію, що поставляється Постачальником Продукцію встановлюються Сторонами у відповідних Специфікаціях до цього Договору.

Відповідно до п.5.4. Договору поставки розрахунки за поставлену Постачальником Продукцію за цим Договором здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 5 (п'яти) робочих днів з 60 (шістдесятого) календарного дня з дати поставки відповідної Продукції на підставі отриманого Покупцем рахунку і за умови надання Постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 цього Договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця.

Згідно з п.8.1. Договору поставки цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і скріплення печатками Сторін. Сторони дійшли згоди, що у разі неналежного виконання обома Сторонами своїх зобов'язань, строк дії Договору встановлюється до 31.12.2015 року включно.

У разі невиконання (неналежного виконання) Сторонами (Стороною) своїх зобов'язань за цим Договором, термін дії Договору продовжується до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.

У разі укладення Сторонами на виконання цього Договору Специфікації (-ий) до Договору до закінчення терміну дії Договору, встановленого в абзаці 1 п. 8.1. цього Договору, терміни виконання зобов'язань за якими виходять за рамки терміну дії Договору, зазначеного в абзаці 1 п. 8.1. цього Договору, дія Договору продовжується на строк виконання Сторонами зобов'язань за вказаними Специфікаціям. Термін дії Договору продовжується тільки щодо Специфікацій, які укладені в порядку, зазначеному в даному пункті Договору, і тільки на період виконання Сторонами зобов'язань за вказаними Специфікаціям.

У п. 8.4. Договору поставки сторони визначили, що жодна зі сторін не може передати свої права та / або обов'язки за цим Договором третій особі без попередньої згоди іншої сторони.

Також, у п. 8.6. Договору поставки сторони визначили, що кожна із Сторін зобов'язується забезпечити сувору конфіденційність інформації, яка стала їй відома при виконанні цього Договору, і вжити необхідних заходів щодо її нерозголошення третім особам. Передача конфіденційної інформації третім особам, її опублікування або розголошення іншими способами чи методами може мати місце лише за письмовою згодою Сторін, крім випадків, передбачених чинним законодавством України. Відповідальність Сторін за порушення положень даної статті визначається і вирішується відповідно до чинного законодавства України. Крім усього іншого, за невиконання умов даного пункту Договору, винна Сторона несе відповідальність - у вигляді відшкодування всіх заподіяних іншій Стороні збитків.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

В забезпечення виконання зобов'язання позивача за договіром поставки № 1097-ПУ-УМТС від 28.04.2015 між 1-им відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "НПП Постача" (надалі - Кредитор) та 2-им відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Желдормаш" (надалі - Поручитель) було укладено договір поруки №29/04 від 28.04.2015 (надалі - Договір поруки).

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч.1. ч.2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Відповідно до п.1.1. Договору поруки Поручитель зобов'язується частково відповідати перед Кредитором за виконання Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля", код ЄДРПОУ 00178353 (далі - Боржник), зобов'язань, що виникли з Договору № 1097-ПУ-УМТС від 28.04.2015, укладеного між Кредитором і Боржником - позивачем (далі - Основний договір).

Згідно з п. 2.5. Договору поруки Поручитель несе частково відповідальність перед Кредитором за невиконання або неналежне виконання Боржником забезпеченого зобов'язання. Розмір відповідальності Поручителя становить 10000,00 (десять тисяч) гривень.

Відповідно до п. 3.1.1. Договору поруки при порушенні Боржником зобов'язання перед Кредитором за Основним Договором, Поручитель зобов'язаний виконати за Боржника зобов'язання в сумі, що встановлена п. 2.5. цього договору, у 5-ти денний строк з дня отримання вимоги або позову від Кредитора шляхом перерахування суми зобов'язання на поточний рахунок Кредитора.

Згідно з п.3.1.2. Договору поруки Поручитель зобов'язаний виконати взяті на себе зобов'язання за даним Договором поруки незалежно від настання строку виконання зобов'язання у випадках, коли розпочинається процедура реорганізації або ліквідації Поручителя або відносно Поручителя порушено провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до п.3.1.3. Договору поруки після виконання Поручителем зобов'язання Боржника за Основним Договором до Поручителя, який виконав таке зобов'язання, переходять усі права Кредитора за Основним Договором в сумі виконаних грошових зобов'язань.

Згідно з п.5.1., п.5.2. Договору поруки цей договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами і діє до моменту виконання основного зобов'язання, окрім випадків визначених в ст. 559 Цивільного Кодексу України. Порука також припиняється, якщо Кредитор протягом 3-х (трьох) років з дня настання строку виконання зобов'язання Боржника за Договором не пред'явить вимоги до Поручителя.

Отже, на думку позивача спірний договір поруки укладений між 1-им відповідачем як кредитором та 2-им відповідачем як поручителем в забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором поставки № 1097-ПУ-УМТС від 28.04.2015 не відповідає вимогам закону, а саме ч.1 ст. 516 Цивільного кодексу України, оскільки у п.8.4. Основного договору сторони встановили, що заміна кредитора у зобов'язанні може бути здійснена лише за згодою боржника.

Проте, суд дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін не погоджується з такими доводами позивача, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 512 Цивільного кодексу України наведені підстави заміни кредитора у зобов'язанні, а саме визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Зі змісту п. 8.4. Основного договору вбачається, що сторони визначили неможливість передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) без згоди боржника.

В свою чергу заміна кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) є іншою підставою для заміни кредитора у зобов'язанні та діючим законодавством не передбачено обов'язкового погодження з боржником укладання договору поруки, як і не передбачено це умовами Основного договору.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не містить приписів щодо обов'язковості кредитора або поручителя за договором поруки попереджати боржника про укладання такого договору. Договір поруки є додатковою фінансовою підтримкою для боржника, оскільки по зобов'язаннях останнього відповідає і поручитель.

Також, діюче законодавство не забороняє укладення договорів в забезпечення виконання зобов'язання після його порушення.

У п.3.16 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11, господарським судам роз'яснено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів поруки на підставі того, що відповідний договір укладено без згоди боржника, господарському суду слід виходити з такого.

Згідно з приписами статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при укладанні спірного договору поруки 1-им відповідачем порушено вимоги Основного договору - п.8.6. Договору, а тому наявні правові підстави для визнання договору поруки недійсним як такого, що не відповідає вимогам закону. Проте, суд також відхиляє ці доводи позивача, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст. 20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В свою чергу чинне законодавство не пов'язує можливість визнання недійсним договору з обставинами розголошення або нерозголошення конфіденціної інформації за зобов'язаннями, у яких здійснюється заміна кредитора.

Також, позивач вважає, що спірний договір поруки є фіктивним, оскільки зі сторони 2-го відповідача не вчинялися дії спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, а тому договір поруки вчинений відповідачами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались ним.

Суд також, не погоджується з такими доводами позивача та вважає, що вони не доведені суду належними та допустимими доказами, виходячи з наступного.

Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, вказаних в ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін, яка не спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, не відповідає зовнішньому її прояву.

У п.3.11. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11, господарським судам роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Позивачем не надано доказів того, що спірний договір поруки укладено з порушенням ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України та в момент вчинення правочину внутрішня воля відповідачів не відповідала зовнішньому її прояву, тобто учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки, обумовлені ним.

З матеріалів справи вбачається, що 1-им відповідачем було пред'явлено 2-ому відповідачу вимогу про виконання зобов'язань поручителя за спірним договором поруки (вимога за вих.415 від 02.12.2015), яку 2-ий відповідач отримав 03.12.2015 та сплатив 1-ому відповідачу борг позивача за Основним договором в сумі 10000,00 грн. згідно платіжного доручення № 30 від 21.03.2016.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки заявлені безпідставно, недоведені суду документально, а також ґрунтуються на помилковому трактуванні норм чинного законодавства і дійсних обставин справи.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 11, 203, 215, 234, 512, 513, 516, 520, 521, 553, 626-628, 638 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 1, 12, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 18.04.2016 р.

Суддя ОСОБА_3