Рішення № 57224351, 06.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2016Справа №910/23807/15За позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Цукор"

про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 362 209 650,71 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Демченко О.В., за довіреністю

від відповідача: Чугунов М.В., за довіреністю; Войцехівський О.В., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Цукор» (далі - відповідач) про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 362 209 650,71 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2015 було порушено провадження у справі № 910/23807/15, розгляд справи призначено на 21.10.2015.

21.10.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи, клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання про витребування доказів та клопотання про фіксування судового процесу.

21.10.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 21.10.2015 представник позивача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 07.09.2015 про порушення провадження у справі № 910/23807/15 позивач виконав частково.

У судове засідання 21.10.2015 представник відповідача з'явився та подав клопотання про відмову від фіксування судового процесу у даному судовому засіданні. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 07.09.2015 про порушення провадження у справі № 910/23807/15 відповідач не виконав.

Представники сторін у судовому засіданні 21.10.2015 подали клопотання про продовження строку розгляду справи.

За результатами розгляду у судовому засіданні 21.10.2015 клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд задовольнив вищезазначене клопотання.

Розгляд клопотання представника відповідача про витребування нових доказів, суд відклав до наступного судового засідання.

Розглянувши у судовому засіданні 21.10.2015 клопотання представників сторін про продовження строку розгляду справи, враховуючи особливості розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вказаного клопотання.

Враховуючи невиконання відповідачем та часткове виконання позивачем вимог ухвали господарського суду міста Києва від 07.09.2015 про порушення провадження у справі № 910/23807/15, розгляд справи було відкладено на 18.11.2015.

21.10.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

17.11.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення.

18.11.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 18.11.2015 представник позивача з'явився та подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 18.11.2015 з'явився, подав клопотання про витребування доказів та письмові пояснення.

У судовому засіданні судом було оголошено перерву до 09.12.2015.

09.12.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про витребування доказів.

Представник позивача у судове засідання 09.12.2015 з'явився.

У судове засідання 09.12.2015 представники відповідача з'явились, подали клопотання про призначення колегіального розгляду справи та клопотання про призначення судової експертизи.

Розглянувши клопотання представників відповідача про призначення колегіального розгляду справи, суд відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання, у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

У судовому засіданні 09.12.2015 судом було оголошено перерву до 16.12.2015.

У судове засідання 16.12.2015 представники сторін з'явились.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2015 у даній справі було призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2015 провадження у справі було зупинено.

16.01.2016 до господарського суду міста Києва надійшло клопотання від судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.01.2016 провадження у справі № 910/23807/15 було поновлено та зобов'язано сторін надати суду для подальшого направлення судовому експерту документи, зазначені у клопотанні вих. № 24430/15-45 від 13.01.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.01.2016 провадження у справі було зупинено.

09.03.2016 до господарського суду міста Києва з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи № 910/23807/15 без висновку експерта.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2015 провадження у справі було поновлено, розгляд справи призначено на 06.04.2016.

У судове засідання 06.04.2016 представник позивача з'явився, надав суду пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача у судове засідання 06.04.2016 з'явились, подали клопотання про нездійснення фіксування судового процесу, заяву про визнання позовних вимог в повному обсязі та надали суду пояснення по суті спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

31.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - позивач, кредитор, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм Цукор" (далі - відповідач, позичальник) було укладено Кредитний договір № 143-2013 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 100 000 000,00 грн, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його з цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі, передбачені цим Договором, а також виконати інші обов'язки, визначені цим Договором.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 та 1.4 Кредитного договору процентна ставка за користування кредитом - 25 % річних. Кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 30.10.2014 включно. Кредит надається позичальнику на наступні цілі - ведення поточної діяльності.

В подальшому, 27.12.2013 між банком та позичальником було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди викласти пункти 1.1 та 1.2 в новій редакції.

Відповідно до умов цього Договору кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітами:

- 10 000 000 Доларів США 00 центів;

- 20 070 000,00 грн, а позичальник обов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі, передбачені цим Договором, а також виконати інші обов'язки, визначені цим Договором (п. 1.1 Кредитного договору).

Процентна ставка за користування кредитом:

- по траншам в гривні - 25 % річних;

- по траншам в доларах США - 12 % річних.

Як зазначає позивач, свої зобов'язання за Кредитним договором він виконав належним чином, а саме надав відповідачу кредит у повному розмірі, відповідач в свою чергу свого обов'язку щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом не виконав, внаслідок чого станом на 20.08.2015 за відповідачем обліковується заборгованість по поверненню кредитних коштів в розмірі 20 070 000,00 грн та 10 000 000 доларів США, а також заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом в розмірі 6 409 454,31 грн та в розмірі 1 486 666 дол. США 64 центи.

З наявних у матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку відповідача вбачається, що банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, а саме надав відповідачу кредит у належному розмірі.

Крім того, з вищезазначених банківських виписок також вбачається, що позичальник не виконав свої зобов'язання за Кредитним договором в повному обсязі.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, додані позивачем до позовної заяви банківські виписки по особовому рахунку позичальника є первинними документами, а відповідно і належними та допустимими доказами, в розумінні статей 33, 34 ГПК України, тому приймаються до уваги судом.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів погашення відповідачем заборгованості за Кредитним договором, суд дійшов висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого в нього перед банком виникла заборгованість, в свою чергу, відповідачем також не надано суду жодного доказу на підтвердження погашення ним заборгованості за Кредитним договором.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по поверненню кредитних коштів в розмірі 20 070 000,00 грн та в розмірі 10 000 000 доларів США, а також заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом в розмірі 6 409 454,31 грн та в розмірі 1 486 666 дол.США 64 центи є обґрунтованими та документально доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь:

- 5 865 938,63 грн - пені за прострочення погашення кредиту;

- 2 963 333,33 дол. США - пені за прострочення погашення кредиту;

- 1 404 511,70 грн - пені за прострочення сплати процентів;

- 322 016,66 дол. США - пені за прострочення сплати процентів.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 14.4 Кредитного договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим Договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Розрахунок пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання.

Щодо вимог про стягнення 2 963 333,33 дол. США пені за прострочення погашення кредиту та 322 016,66 дол. США пені за прострочення сплати процентів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 3-29гс15.

Позивачем при нарахуванні пені в доларах США вищезазначені норми закону не враховано, а тому судом здійснено перерахунок розрахованої та заявленої пені у гривні та встановлено, що позивачем було вірно розраховано пеню у гривні, з урахуванням положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». В свою чергу, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в дол. США задоволенню не підлягають, з підстав викладених вище.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 865 938,63 грн пені за прострочення погашення кредиту та 1 404 511,70 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь 484 979,18 грн нарахованих 3 % річних на заборгованість по поверненню кредитних коштів, 115 815,51 грн нарахованих 3% річних на заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, 245 000 дол. США нарахованих 3% річних на заборгованість по поверненню кредитних коштів, 26 369,44 дол. США нарахованих 3 % річних на заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, 8 391 294,93 грн нарахованих інфляційних втрат на заборгованість по поверненню кредитних коштів та 1 786 817,78 грн нарахованих інфляційних втрат на заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Зокрема, про можливість застосування до кредитних відносин ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено також у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2015 у справі № 910/20969/14.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем було вірно визначено розміри 3% річних та інфляційних втрат.

Більше того, відповідач своєю заявою, поданою у судовому засіданні 06.04.2016, визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно з ч. 5 ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

У ч. 9 п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» N 18 від 26 грудня 2011 року зазначено, що згідно з частиною четвертою статті 78 ГПК господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Отже, за приписами згаданих процесуальних норм, господарський суд зобов'язаний перевірити, чи не суперечить таке визнання позову відповідачем законодавству та чи не порушуються внаслідок цього чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, з урахуванням пені, 3 % річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 365 209 650,71 грн підлягають частковому задоволенню в розмірі 295 175 631,43 грн.

У відповідності до частини 3 статті 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн.

Частиною 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції чинній станом на дату подання позовної заяви) встановлено, що від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Виходячи з ціни позову (365 209 650,71 грн), оскільки позов підлягає частковому задоволенню, судовий збір повинно бути стягнуто з відповідача в дохід бюджету в розмірі 58 708,35 грн.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Цукор» (03191, м. Київ, вулиця Маршала Якубовського, будинок 2; ідентифікаційний код: 35436478) на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (04119, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 27 Т; ідентифікаційний код: 19017842) заборгованість по поверненню кредиту в розмірі 233 240 650 (двісті тридцять три мільйони двісті сорок тисяч шістсот п'ятдесят) грн 00 коп., заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 38 100 823 (тридцять вісім мільйонів сто тисяч вісімсот двадцять три) грн 71 коп., пеню в розмірі 7 270 450 (сім мільйонів двісті сімдесят тисяч чотириста п'ятдесят) грн 33 коп., інфляційні втрати в розмірі 8 391 294 (вісім мільйонів триста дев'яносто одна тисяча двісті дев'яносто чотири) грн 93 коп. та 3% річних в розмірі 6 385 594 (шість мільйонів триста вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн 68 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Цукор» (03191, м. Київ, вулиця Маршала Якубовського, будинок 2; ідентифікаційний код: 35436478) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 58 708 (п'ятдесят вісім тисяч сімсот вісім) грн 35 коп.

Повне рішення складено 14.04.2016.

Суддя О.В. Нечай