Рішення № 57223898, 11.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.04.16р. Справа № 904/963/16

За позовом Дніпродзержинської міської ради, м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ДИЗАЙНУ", м.Київ

про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2, довіреність від 23.03.2016р. за вих.№01-14/6/379вих;

від відповідача: представник ОСОБА_3, довіреність від 03.03.2016р.

СУТЬ СПОРУ:

Дніпродзержинська міська рада, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія дизайну", м.Київ (далі по тексту - відповідач) в якій просить суд стягнути 390106,83грн. збитків.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 12.01.2016р. за вих.№01-06/6/20вих ухвалою суду від 19.02.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 15.03.2016р.

Суд розгляд справи відкладав з 15.03.2016р. на 24.03.2016р.;

з 24.03.2016р. на 11.04.2016.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 24.03.2016р.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 24.03.2016р.

11.04.2016р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, також подав клопотання про залучення доказів.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 11.04.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду м.Києва від 22.10.2014р. по справі №904/2651/14 встановлено, що 15.12.2011р. між закритим акціонерними товариством «Сермета Корпорейшн» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизайну" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівлі виробничого корпусу (укладений за наслідками продажу майна боржника на аукціоні), відповідно до умов якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність і оплатив будівлю виробничого корпусу Б-6 (що складає 51/100 частку в праві власності на нерухоме майно), загальною площею 5492,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд.179-К/761 (будівля) (п.1 договору).

Згідно акту прийому-передачі від 26.12.2011р. закрите акціонерне товариство «Сермета Корпорейшн» передало товариству з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизайну", а товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизайну" прийняло будівлю виробничого корпусу Б-6 Заводу кольорових металів, загальною площею 5492,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд.179-К/761.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизайну", на час розгляду справи №904/2651/14 господарським судом м.Києва, є власником 51/100 частки нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд.179-К/761 на праві приватної спільної часткової власності.

Таким чином, в силу статей 328, 334 Цивільного кодексу України, позивач набув право власності на частку у спільному нерухомому майні у вигляді виробничого корпусу Б-6 Заводу кольорових металів, загальною площею 5492,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд.179-К/761.

Правомірність набуття позивачем права власності на зазначене майно сторонами не оспорюється.

Рішенням господарського суду м.Києва від 22.10.2014р. по справі №904/2651/14 вирішено позов задовольнити.

Виділено в натурі із спільної часткової власності частку, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизайну" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 1-А; код 33155556) та складає 51/100 частку нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, пр. Аношкіна, буд. 179-К/761, а саме: виробничий корпус під літ. «Б-6» (в т.ч. прибудову під літ. «б-1»), загальною площею 5492,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд.179-К/761.

Припинено право спільної часткової власності товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизайну" (04112, м.Київ, вул.Олени Теліги, 1-А; код 33155556) на виробничий корпус під літ. «Б-6» (в т.ч. прибудову під літ. «б-1»), загальною площею 5492,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд.179-К/761, та складає 51/100 частку нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд. 179-К/761.

Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизайну" (04112, м.Київ, вул.Олени Теліги, 1-А; код 33155556) право власності на окремий об'єкт нерухомого майна, а саме: на виробничий корпус під літ. «Б-6» (в т.ч. прибудову під літ. «б-1»), загальною площею 5492,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд.179-К/761.

06.04.2015р. департаментом комунальної власності та земельних відносин міської ради на адресу відповідача було направлено листа (вх.№07-08/914 від 06.04.2015р. (а.с.20), яким було повідомлено, що 17.04.2015р. об 16год. 00хв. відбудеться обстеження стану та дотримання умов використання зазначеної вище земельної ділянки.

17.04.2015р. спеціалістами відділу самоврядного контролю департаменту комунальної власності та земельних відносин Дніпродзержинської міської ради проведено обстеження спірної земельної ділянки та складений акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки (а.с.17).

В результаті обстеження встановлено, що на підставі рішення міської ради від 20.01.2006р. №680-21/IV укладено договір оренди земельної ділянки від 10.04.2006р. №040610600023 з закритим акціонерним товариством "Семета Корпорейшн" за адресою: м.Дніпродзержинськ, просп.Аношкіна, 179К/761 площею 1,8800га для розміщення будівель виробничого комплексу. Строк дії договору до 20.01.2009р.

Фактично на момент обстеження за зазначеною адресою розміщено завод кольорових металів та виробничий корпус Б-6. Договір оренди земельної ділянки на момент обстеження не оформлено, що не відповідає вимогам статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Після проведення обстеження стану та дотримання умов використанння земельної ділянки відповідачу було направлено лист (вих.№07-05/1016 від 17.04.2015р. (а.с.22) згідно якого відповідачу необхідно було терміново усунути порушення земельного законодавства та привести документи із землекористування у відповідність до вимог чинного законодавства.

Відповідачем договір оренди не укладено, користування земельною ділянкою здійснюється без правовстановлюючих документів.

Отже, до теперішнього часу не сплачується орендна плата, не зважаючи на той факт, що земельна ділянка використовується для розміщення об'єкту нерухомого майна, що призвело до ненадходження до міського бюджету земельних платежів та завданню збитків Дніпродзержинській міській раді.

Враховуючи вищевикладені обставини, департаментом комунальної власності та земельних відносин міської ради було проведено розрахунок недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою відповідачем без правовстановлюючих документів.

14.08.2015р. відбулося засідання комісії з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам та користувачам.

До участі в засіданні комісії також було запрошено відповідача, про що свідчить лист управління земельних відносин міської ради від 05.08.2015р. за №08-08/2056 (а.с.36) та рекомендоване повідомлення про отримання відповідачем даного листа (а.с.36).

14.08.2015р. комісією з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам та користувачам був складений акт визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, внаслідок використання земельних ділянок м.Дніпродзержинська за період 22.01.2012р. по 31.12.2014р. відповідно до якого відповідачем завдано збитків на загальну суму 390106,83грн. (а.с.34-35).

З метою досудового вирішення спору відповідачу направлено листа від 03.11.2015р. за №08-08/3023 про добровільну сплату збитків (а.с.37), отримання якого підтверджується рекомендованим повідомлення про отримання відповідачем даного листа (а.с.37).

Враховуючи, що досудовий порядок не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по сплаті нарахованих позивачем збитків суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, щодо наведених позивачем обставин повідомив наступне.

1. Неправомірність нарахування збитків за користування землею у розмірі 390106,83грн.

Розрахунок недоотриманої орендної плати здійснено позивачем за користування відповідачем земельною ділянкою у розмірі 18800кв.м.

Відповідач є власником виробничого корпусу Б-6 загальною площею 5492,3кв.м., який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, просп.Аношкіна, буд.179-К/761.

Отже, у позивача не було законних підстав здійснювати нарахування збитків за користування землею, яка не знаходиться під виробничим корпусом відповідача.

Крім того, позивач не був позбавлений можливості передати третім особам у користування землю загальною площею 13307,7кв.м., яку не займають приміщення відповідача та отримувати дохід від здачі в оренду такої земельної ділянки.

2. Відсутність в діях відповідача складу злочину.

Позивач не довів протиправності поведінки відповідача, розмір збитків та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками і вини відповідача у їх виникненні.

Позивач не надав суду доказів звернення з листами-пропозиціями до відповідача про укладання договору оренди або з позовами до суду.

3. Порушення строків позовної давності по нарахуванню збитків за 2012 рік.

Позов заявлено з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові в частині пропуску трирічного строку позовної давності, а саме в частині стягнення збитків за користування землею за весь 2012 рік та січень 2013 року.

4. Недотримання законодавства під час визначення нормативної грошової оцінки землі.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Позивачем здійснено розрахунок збитків на основі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка надана у формі листа відділу Держземагентства у м.Дніпродзержинську Дніпропетровської області №0-425-0.4-1113/2-15 від 27.02.2015р., а не витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, як того вимагає Закон України "Про оцінку земель".

5. Безпідставне нарахування збитків.

Відповідач вважає, що обов'язок по сплаті орендних платежів виникає виключно після належного оформлення договірних зобов'язань.

Отже, на думку відповідача, вимоги позивача є безпідставними.

Позивачем подано письмові заперечення на відзив відповідача в якому зазначено наступне.

14.03.2006р. між Дніпродзержинською міською радою та закритим акціонерним товариством "Сермета Корпорейшин" укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,8800га за адресою: м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, 179К/761.

Позивач посилається на положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України відповідно до положень яких у разі набуття права власності на об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Позивач посилається на положення статті 124 Земельного кодексу України в якій вказано, що для прийняття рішення відповідним органом виконавчої влади або органу місцевого самоврядування зацікавлена особа повинна звернутися з відповідним клопотанням до міської ради.

Отже, відповідач неправомірно перекладає обов'язок укладення договору оренди на позивача.

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно 15.12.2011р. за договором купівлі-продажу відповідач придбав у власність нерухоме майно у закритого акціонерного товариства "Сермета Корпорейшин".

Частка власності 51/100, а саме така була у 2008 році у закритого акціонерного товариства "Сермета Корпорейшин".

Позивач наголошує, що використання землі в Україні є платним.

За даними ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області відповідач жодних платежів за користування земельною ділянкою не сплачував.

Позов подано не про сплату заборгованості у розмірі несплаченої орендної плати, а про сплату збитків, завданих користуванням земельною ділянкою без оформлення права на цю ділянку і без сплати за її користування.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Пунктом 2.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. за №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що у застосуванні положень статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

До відносин користування власником житлового будинку (будівлі, споруди) земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок (будівля, споруда) як до правовідносин, що тривають, застосовується законодавство, що діє протягом періоду користування земельною ділянкою. ОСОБА_1 законодавства, якими змінено правовий режим та умови користування такими земельними ділянками, повинні застосовуватися також і до умов користування земельною ділянкою, які існували до відповідних змін.

Пунктом 2.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. за №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 Земельного кодексу України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. за №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що за змістом статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 Цивільного кодексу України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Пунктом 3.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. за №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 284.

Пунктом 3.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. за №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 Цивільного кодексу України та частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України.

Враховуючи клопотання відповідача господарський суд до вимог про стягнення збитків за період з 22.01.2012р. по 31.01.2013р. застосовує позовну давність.

Отже, вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню, а саме підлягають задоволенню збитки, завдані використанням земельної ділянки за період з 01.02.2013р. по 31.12.2014р. у розмірі 258177,32грн.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом положень статей 122, 123 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Аналогічна норма закріплена у статті 16 Закону України "Про оренду землі".

Статтями 152, 156, 157 Земельного кодексу України установлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

За змістом положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 224 Господарського кодексу України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що саме на землекористувача - відповідача покладається обов'язок вчинення дій з метою правомірного використання земельної ділянки.

Використання земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення, позбавило міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї земельної ділянки дохід в розмірі орендної плати.

Господарський суд вбачає наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Факт порушення відповідачем вимог земельного законодавства, що виявився у тривалому використанні (більше 3 років) земельної ділянки без договору оренди, що є підставою для нарахування збитків, визначення і відшкодування яких врегульовано вказаним Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284; причинний зв'язок між збитками і протиправною поведінкою відповідача, оскільки використання земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення, позбавило позивача, як власника землі, права отримувати від цієї земельної ділянки дохід у вигляді орендної плати.

Господарський суд констатує, що рішення виконкому Дніпродзержинської міської ради про затвердження актів визначення розміру збитків не скасовані.

Докази того, що відповідач вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування суду не надано.

Твердження відповідача, щодо відсутності складу правопорушення судом визнаються необґрунтованими.

Заперечення відповідача, що розрахунок недоотриманої орендної плати здійснено позивачем за користування відповідачем земельною ділянкою у розмірі 18800кв.м., а відповідач є власником виробничого корпусу Б-6 загальною площею 5492,3кв.м., який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, просп.Аношкіна, буд.179-К/761. Отже, у позивача не було законних підстав здійснювати нарахування збитків за користування землею, яка не знаходиться під виробничим корпусом відповідача. Крім того, позивач не був позбавлений можливості передати третім особам у користування землю загальною площею 13307,7кв.м., яку не займають приміщення відповідача та отримувати дохід від здачі в оренду такої земельної ділянки.

Зазначені заперечення відповідача господарський суд не визнає обґрунтованими з урахуванням наступного.

14.03.2006р. між Дніпродзержинською міською радою та закритим акціонерним товариством "Сермета Корпорейшин" укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,8800га за адресою: м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, 179К/761.

Отже, ураховуючи положення статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У відповідача було більше 3 років для укладення договору оренди з позивачем на менший розмір земельної ділянки.

Визначити розмір площі, яка фактично використовується відповідачем для розміщення та обслуговування об'єкту оренди не є можливим.

Судова експертиза сторонами не заявлялася.

Отже, розрахунок збитків на земельну ділянку площею 18800кв.м., яка використовувалася попереднім землекористувачем на підставі договору оренди земельної ділянки є правомірним.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3872,00грн., з урахуванням того, що 66,17% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст. ст. 120, 122, 123, 124, 125, 206, 152, 156, 157 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 22, 182, 261, 331, 377, 657, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 35, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія дизайну" (04112, м.Київ, вул.Олени Теліги, 1А; ідентифікаційний код 33155556) на користь Дніпродзежинської міської ради (51931, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пл.Дзержинського, 2; ідентифікаційний код 24604168) 258177,32грн. (двісті п'ятдесят вісім тисяч сто сімдесят сім грн. 32 коп.) збитків; 3872,00грн. (три тисячі вісімсот сімдесят дві грн. 00 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

18.04.2016 року

Суддя ОСОБА_4