Ухвала суду № 57220351, 14.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1763/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

ОСОБА_2,

при секретарі: Колмакові В.І.,

за участю: представника позивача, ПАТ «ПроКредит Банк» - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_5, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4, Департаменту міського господарства Одеської міської ради про визнання недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло,

в с т а н о в и л а:

18 лютого 2015 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі Банк) звернулось до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що в забезпечення зобовязань ОСОБА_6 за Рамковою угодою №815 від 15 січня 2008 року та укладеним на її підставі договором про надання траншу №5.15979/815 15 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ОСОБА_7, ОСОБА_8 був укладений договір іпотеки №815-ДІ1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №695, за яким в іпотеку Банку була надана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради №189821 від 02 червня 2005 року та свідоцтва про право власності на житло №8-17269 від 02 червня 2005 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2011 року у справі №2/1522/10815/11 вказані розпорядження органу приватизації №189821 від 02 червня 2005 року та свідоцтво про право власності на житло №8-17269 від 02 червня 2005 року визнані недійсними. На підставі цього рішення суду розпорядженням Департаменту міського господарства Одеської міської ради №7 від 11 січня 2012 року вказані розпорядження органу приватизації №189821 від 02 червня 2005 року та свідоцтво про право власності на житло №8-17269 від 02 червня 2005 року визнані недійсними. Після чого вказана квартира була в черговий раз приватизована за розпорядженням Департаменту міського господарства Одеської міської ради №219465 від 25 жовтня 2012 року та видано свідоцтво про право власності на житло №8-23904 від 25 жовтня 2012 року на імя відповідача ОСОБА_10 Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2011 року було скасоване. На підставі вказаного рішення апеляційного суду м. Одеси Департамент міського господарства Одеської міської ради розпорядженням №170 від 08 грудня 2014 року також визнав недійсним розпорядження органу приватизації №7 від 11 січня 2012 року. Таким чином, право власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на спірну квартиру було поновлено, але на теперішній час в Реєстрі прав власності на нерухоме майно існує подвійна реєстрація права власності на вказану квартиру, що заважає Банку як іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. 21 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» позивач просив суд визнати недійсними розпорядження Департаменту міського господарства Одеської міської ради №219465 від 25 жовтня 2012 року та свідоцтво про право власності на житло №8-23904 від 25 жовтня 2012 року, на підставі якого квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_11 із анулюванням запису про реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_2 на імя ОСОБА_11 із Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 1-2).

Представник відповідача ОСОБА_11 ОСОБА_5, проти позову заперечувала й в своїх усних та письмових поясненнях зазначала, що Департамент міського господарства Одеської міської ради станом на 2012 рік при видачі правовстановлюючих документів ОСОБА_11 діяв в межах своїх повноважень та на підставі закону. Тому ОСОБА_11 реалізував своє першочергове право на приватизацію спірної квартири й видані йому правовстановлюючі документи були оформлена на підставі діючого законодавства. Задоволенням позову Банку ОСОБА_11 буде позбавленням права власності на квартиру (а.с. 112-115).

Представник відповідача, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, в судове засідання не зявився.

Рішенням суду першої інстанції позов Банка задоволено. Суд визнав недійсними розпорядження Департаменту міського господарства Одеської міської ради №219465 від 25 жовтня 2012 року та свідоцтво про право власності на житло №8-23904 від 25 жовтня 2012 року, на підставі якого квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_11 із анулюванням запису про реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_2 на імя ОСОБА_11 із Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 126-127).

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права (а.с. 129-133).

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися повторно, викликані в судове засідання належними чином. 12 квітня 2014 року представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5, в черговий раз звернулась до апеляційного суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у звязку з тим, що вона знаходиться у відпустці, а іншій представник ОСОБА_12 була звільнена 30 липня 2015 року, але належних доказів у підтвердженні поважності причин неявки відповідача ОСОБА_4, його представників ОСОБА_5, ОСОБА_12 не надано, тому законних підстав для відкладення розгляду справи немає.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у даному випадку їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5, пояснення на апеляцію представника позивача, ПАТ «ПроКредит Банк» - ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Судом першої інстанції встановлено, що в забезпечення зобовязань ОСОБА_6 за Рамковою угодою №815 від 15 січня 2008 року та укладеним на її підставі договором про надання траншу №5.15979/815 15 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ОСОБА_7, ОСОБА_8 був укладений договір іпотеки №815-ДІ1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №695, за яким в іпотеку Банку була надана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 тв ОСОБА_8 на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради №189821 від 02 червня 2005 року та свідоцтва про право власності на житло №8-17269 від 02 червня 2005 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2011 року у справі №2/1522/10815/11 вказані розпорядження органу приватизації №189821 від 02 червня 2005 року та свідоцтво про право власності на житло №8-17269 від 02 червня 2005 року визнані недійсними. На підставі цього рішення суду розпорядженням Департаменту міського господарства Одеської міської ради №7 від 11 січня 2012 року вказані розпорядження органу приватизації №189821 від 02 червня 2005 року та свідоцтво про право власності на житло №8-17269 від 02 червня 2005 року визнані недійсними.

Після чого вказана квартира була в черговий раз приватизована за розпорядженням Департаменту міського господарства Одеської міської ради №219465 від 25 жовтня 2012 року та видано свідоцтво про право власності на житло №8-23904 від 25 жовтня 2012 року на імя відповідача ОСОБА_10

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2011 року було скасоване. На підставі вказаного рішення апеляційного суду Департамент міського господарства Одеської міської ради розпорядженням №170 від 08 грудня 2014 року також визнав недійсним розпорядження органу приватизації №7 від 11 січня 2012 року.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на спірну квартиру було поновлено, але на теперішній час в Реєстрі прав власності на нерухоме майно існує подвійна реєстрація права власності на вказану квартиру, що заважає Банку як іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки.

Доводи представника відповідача ОСОБА_11 ОСОБА_5, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом першої інстанції не врахував, що Департамент міського господарства Одеської міської ради станом на 2012 рік при видачі правовстановлюючих документів ОСОБА_11 діяв в межах своїх повноважень та на підставі закону. Тому ОСОБА_11 реалізував своє першочергове право на приватизацію спірної квартири й видані йому правовстановлюючі документи були оформлена на підставі діючого законодавства, не приймаються до уваги з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (далі - жилої площі у гуртожитках) (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно із ст. 3 вказаного Закону приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

У частинах 1, 4, 5 ст. 5 вказаного Закону, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.

До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач як на заперечення проти позову.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2011 року у справі №2/1522/10815/11 вказані розпорядження органу приватизації №189821 від 02 червня 2005 року та свідоцтво про право власності на житло №8-17269 від 02 червня 2005 року визнані недійсними. На підставі цього рішення суду розпорядженням Департаменту міського господарства Одеської міської ради №7 від 11 січня 2012 року вказані розпорядження органу приватизації №189821 від 02 червня 2005 року та свідоцтво про право власності на житло №8-17269 від 02 червня 2005 року визнані недійсними.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2011 року було скасоване. На підставі вказаного рішення апеляційного суду Департамент міського господарства Одеської міської ради розпорядженням №170 від 08 грудня 2014 року також визнав недійсним розпорядження органу приватизації №7 від 11 січня 2012 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як розяснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (ч. 3 ст. 61 ЦПК України), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Під судовим рішенням, зазначеним у ч. 3 ст. 61 ЦПК України, мається на увазі будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного судочинства (рішення, в тому числі й заочне, або ухвала, а також судовий наказ), у порядку господарського судочинства - відповідно до Господарського процесуального кодексу України, у порядку адміністративного судочинства - відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналізуючи зазначені норми права, розяснення Пленуму Верховного Суду України, зясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, колегія суддів приймає їх до уваги й вважає, що встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області від 18вересня 2013 року не підлягають доказуванню.

Колегія суддів вважає, що такі висновки узгоджуються з матеріалами справи та обставинами справи.

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що повторна приватизація предмету іпотеки була проведена відповідачем ОСОБА_4 з метою ухилення іпотекодавців від повернення кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки, тому відповідачем порушуються права Банку й у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України права Банку підлягає захисту судом.

Аналогічна право позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14, яка у відповідності до ч. 1 ст. 360-1 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_5, відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

ОСОБА_13

ОСОБА_2