Ухвала суду № 57216368, 12.04.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/338/2016(м)

263/10467/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Турченко О.В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 Категорія 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сороки Г.П.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Лопатіної М.Ю.,

секретаря - Гаркуша О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

31 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності в порядку спадкування та просила: 1) визнати за ОСОБА_6, яка померла 27.01.1996 року, право власності на 1/8 частину домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7; 2) визнати частково недійсним договір дарування 7/8 частин домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі, укладений 10.09.2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3; 3) визнати за нею право власності на 1/8 частину домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що після смерті її бабки ОСОБА_7, яка померла 28.05.1977 року, відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частки домоволодіння №229 по вул. Торговій у м. Маріуполі. На час її смерті з нею в будинку проживали її чоловік ОСОБА_9, сини ОСОБА_10 та ОСОБА_8, дочка ОСОБА_6 із своєю сімєю. Вказані особи прийняли спадщину після померлої шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Факт прийняття спадщини ОСОБА_6 підтверджується також рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12.12.1988 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про визнання частково недійсним договору дарування від 06.10.1981 року, визнання права на спадщину на 1/8 частину житлового будинку, під час ухвалення якого встановлений факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 всіма спадкоємцями, у тому числі дочкою ОСОБА_6, у рівних частках по 1/8 частині домоволодіння. Проте ОСОБА_6 не оформила свої спадкові права, свідоцтва про право на спадщину не отримала. 06.10.1981 року дід позивачки подарував 7/10 частини домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі своєму сину ОСОБА_8, однак вищевказаним рішенням суду від 12.12.1988 року договір дарування визнаний частково недійсним. Інші 3/10 частини домоволодіння належали ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.06.1985 року після смерті батька ОСОБА_9, який помер 27.11.1984 року. У 2009 році ОСОБА_8, який помер 30.12.2014 року, подарував своїй дружині ОСОБА_3, відповідачці по справі, 7/8 часток вказаного домоволодіння, проте нотаріусом невірно вирахувана частка дарувальника ОСОБА_8, оскільки не враховано, що право власності на 1/8 частину спірного домоволодіння за рішенням суду від 12.12.1988 року визнане за ОСОБА_10 та встановлено, що спадкоємцем на 1/8 частину домоволодіння є, поряд з іншими спадкоємцями, ОСОБА_6 У звязку з цим ОСОБА_8 міг подарувати ОСОБА_3 лише 6/8 частин спірного домоволодіння, а тому зміст договору дарування суперечить нормам закону, що є підставою для визнання його частково недійсним. 27.01.1996 року померла ОСОБА_6, мати позивачки, яка за життя не оформила право власності в порядку спадкування на 1/8 частину домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі. Після смерті матері позивачка фактично прийняла спадщину, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2016 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності в порядку спадкування відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповноту зясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не зявилася, про час та місце судового засідання була повідомлена, подала до суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутності, в якій зазначила, що свої вимоги підтримує та просить позов задовольнити.

Третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не прибула, про час та місце судового засідання була повідомлена, подала до суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутності.

Тому, виходячи з положень ст.3-5 ЦПК України, колегія суддів розглянула справу у відсутності позивачки та третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8, який доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, заперечення відповідачки ОСОБА_3, яка просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріально посвідчений 10.09.2009 року договір дарування ОСОБА_8 7/8 частини домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі ОСОБА_3 не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а тому підстав для визнання його недійсним згідно ст.ст.215,217 ЦК України не має. У звязку з цим суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про визнання за позивачкою права власності на 1/8 частку спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті матері також задоволенню не підлягають, оскільки таке право не належало спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Також суд не встановив підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання права власності за померлою ОСОБА_6, посилаючись на те, що позивачкою невірно обрано спосіб захисту свого права.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що згідно із копіями свідоцтв про народження та укладення шлюбу ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_6, яка в свою чергу є донькою ОСОБА_7, яка померла 28.05.1977 року, та ОСОБА_9, який помер 27.11.1984 року.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_6 померла 27.01.1996 року.

16.02.2016 року ОСОБА_2 отримала у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом (реєстровий №276) після смерті матері ОСОБА_6 на спадщину у вигляді грошового вкладу у ПАТ «Державний ощадний банк «України». У видачі аналогічного свідоцтва на 1/8 частку домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі ОСОБА_2 нотаріусом було відмовлено відповідною постановою від 18.02.2016 року №75/02-31 з підстав не надання правовстановлюючих документів на дане спадкове майно.

З матеріалів справи також вбачається, що домоволодіння №229 по вул. Торговій (ІІІ Інтернаціоналу) в м.Маріуполі (Жданові) на підставі свідоцтва про право власності на будівлю, виданого Жданівським міським відділом комунального господарства 28.12.1979 року, зареєстрованого в Маріупольському БТІ 02.01.1980 року в реєстровій книзі №11577, належало ОСОБА_9

ОСОБА_8 став власником 7/10 часток домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 06.10.1981 року, укладеного з ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за №1-8691 та в Маріупольському БТІ 13.10.1981 року за №11577, а також 3/10 часток цього ж домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.06.1985 року після смерті ОСОБА_9, зареєстровано в реєстрі за №1-4900 та в Маріупольському БТІ 02.07.1985 року в реєстровій книзі №11577.

Таким чином, ОСОБА_8 у порядку, встановленому діючим на той час законодавством, зокрема ст.ст.128,243,244,524,548,560 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, чинній на час вчинення правочину), набув право власності на ціле домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12.12.1988 року визнано частково недійсним договір дарування 7/10 часток домоволодіння №229 по вул. Торговій (вул. ІІІ Інтернаціоналу) в м. Маріуполі №1-8691 від 06.10.1981 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8, та визнано за ОСОБА_10 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 на 1/8 частку спірного домоволодіння. В подальшому власником даної 1/8 частки стала ОСОБА_11 на підставі договору дарування №127 від 29.01.2004 року.

З урахуванням зазначеного рішення суду у ОСОБА_8 на праві власності залишилось 7/8 частини спірного домоволодіння.

Згідно посвідченого 10.09.2009 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованим в реєстрі за №1176 договору дарування ОСОБА_8 належні йому 7/8 часток домоволодіння №229 по вул. Торговій в м. Маріуполі подарував ОСОБА_3, яка своє право зареєструвала в Маріупольському БТІ 24.11.2010 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, посиланням на яку позивачка обґрунтовує свої вимоги, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Згідно зі ст.203 ЦК України (в редакції чинній на час укладення оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також маральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.719 ЦК України).

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору дарування від 10.09.2009 року, в договорі передбачені всі істотні умови, необхідні для укладення такого виду договору. Договір оформлений у встановленій законом формі, підписаний обома сторонами та нотаріально посвідчений.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування від 10.09.2009 року, оскільки даний договір вчинено у відповідності з вимогами чинного на той час законодавства, ОСОБА_8 розпорядився 7/8 частинами спірного будинку, які належали йому на праві власності на підставі договору дарування та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що підтверджується копіями договору та свідоцтва, а також витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд невірно не прийняв до уваги доводи позивачки, що ОСОБА_8 не мав права розпоряджатися 1/8 частиною домоволодіння, оскільки ця частина належала ОСОБА_6 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7, що встановлено рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 12.12.1988 року, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 12.12.1988 року, дане рішення судом було постановлено за результатами розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про визнання частково недійсним договору дарування, свідоцтва про право власності, визнання права власності на ? частину жилого будинку, визнання права в порядку спадкування на 1/8 частину жилого будинку та вселення. Рішенням суду позов було задоволено частково, визнано частково недійсним нотаріально посвідчений 06.10.1981 року договір дарування 7/10 частин жилого будинку на імя ОСОБА_8 та визнано за ОСОБА_10 право на спадщину на 1/8 частину жилого будинку №229 по вул. ІІІ-го Інтернаціоналу в м.Жданові після смерті ОСОБА_7, а також вселено його в цей будинок (а.с.15-10).

Задовольняючи позов про визнання за ОСОБА_10 права на 1/8 частину спадщини після смерті матері ОСОБА_7, судом в мотивувальній частині рішення зазначено, що позивач ОСОБА_10 фактично спадщину прийняв. При визначенні його долі у спадщині суд також врахував факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями батьком ОСОБА_9, відповідачем ОСОБА_8 та 3-ою особою ОСОБА_6

При цьому, як вбачається зі змісту рішення, судом не обговорювалось питання щодо недійсності договору дарування від 06.10.1981 року 7/10 часток спірного жилого будинку в частині прав інших спадкоємців, в тому числі і в частині ОСОБА_6, які були залучені до участі у справі у якості третіх осіб без самостійних вимог. Рішення щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 та про визнання недійсним договору дарування в частині щодо прав ОСОБА_6 в порядку спадкування після смерті матері судом не ухвалювалось.

Зі змісту даного рішення суду також вбачається, що ОСОБА_6, як і інші діти померлої ОСОБА_7 - ОСОБА_8 та ОСОБА_12 в суді заявляли, що вони не мають претензій до батька та брата ОСОБА_12 з приводу укладеного договору дарування, оскільки між ними була домовленість, що будинок дістанеться тому з дітей, хто буде доглядати батька, на це погодився ОСОБА_12, тому вважали, що батько правильно розпорядився будинком на його користь, а вони не претендують на частку матері у спадщині.

З матеріалів справи, що переглядається вбачається, що ОСОБА_6 в подальшому також не заявляла будь-яких вимог до ОСОБА_8 та не відшукувала своє право на спадщину після смерті матері ОСОБА_7, договір дарування від 06.10.1981 року, за яким ОСОБА_9 розпорядився 7/10 частками спірного будинку на користь ОСОБА_8, не оспорювала та своє право на спадщину на частку спірного будинку не оформила. Дані обставини визнані сторонами, тому відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Крім того, зі справи вбачається, що згідно копії актового запису про смерть №559 від 30.05.1977 року ОСОБА_7 померла 28.05.1977 року (а.с.232). Відповідно до копії особового рахунку на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_13 з 03.06.1977 року була зареєстрована та проживала у даній квартирі з чоловіком ОСОБА_14, знята з реєстрації 06.03.1996 року (а.с.235). ОСОБА_6 померла 27.01.1996 року (а.с.9).

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_6 за життя тривалий час не оспорювала договір дарування від 06.10.1981 року, згідно якого батько розпорядився 7/10 частинами спірного будинку, в тому числі і 1/8 частиною жилого будинку, на яку мала право ОСОБА_6 на спадщину після смерті матері ОСОБА_7 та своє право на спадщину не оформила, то після її смерті не могла відкритись спадщина на 1/8 частину спірного будинку. З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання частково недійсним договору дарування від 10.09.2009 року, оскільки дарувальник розпорядився належним йому майном. Доказів того, що при укладенні даного договору були порушені права ОСОБА_6, а відповідно і її спадкоємця ОСОБА_2 суду не надано.

Крім того, відповідно до ст.9 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, чинній на момент смерті ОСОБА_6В.), ст.25 ЦК України (в редакції 2003 року) цивільна правоздатність фізичної особи припиняється з моментом смерті особи, а тому суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/8 частині спірного будинку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, оскільки за померлою особою не може бути визнане право власності, тому обраний позивачкою такий спосіб захисту є невірним, у звязку з чим вимоги позивачки в цій частині є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_9 при укладенні договору дарування від 06.10.1981 року 7/10 частини жилого будинку на користь ОСОБА_8 порушив права ОСОБА_6, оскільки розпорядився належною їй часткою будинку, яку вона фактично прийняла у спадщину після смерті матері ОСОБА_7, значення для правильності вирішення справи не мають, оскільки позивачка не оспорювала даний договір дарування, тому у суду були відсутні правові підстави для наведення правових позицій щодо законності цього договору в частині щодо ОСОБА_13, а рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 12.12.1988 року позов ОСОБА_6 щодо її спадкових прав після смерті матері ОСОБА_7 не вирішувався.

Доводи представника позивачки про те, що суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, не дослідив інвентарну справу та правову справу Маріупольського БТІ, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та ухвалення рішення про задоволення позову, оскільки в даних справах, які були досліджені апеляційним судом, відсутні будь-які документи, які б впливали на правильність висновків суду першої інстанції.

Так, з інвентарної справи на будинок №229 по вул.Торговій в м.Маріуполі вбачається, що первісним правовим документом щодо власності ОСОБА_9 на вказаний будинок є свідоцтво про право власності на будівлю, видане житловим управлінням Жданівського ВКГ18.12.1954 року на підставі ухвали нарсуду 2-гої дільниці Орджонікідзевського району м.Жданова від 26.10.1954 року.

З акту обстеження житлового будинку від 25.01.1979 року, висновку про реєстрацію домоволодіння від 31.01.1979 року, акту приймання індивідуального домоволодіння від 08.07.1979 року, затвердженого рішенням виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів №24 від 12.12.1979 року та рішення №661 від 12.12.1979 року (протокол №24) вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності від 18.12.1954 року жилий будинок зовнішніми розмірами 7,9Х3,9м. по вул.. ІІІ-го Інтернаціоналу, 229 належав ОСОБА_9, який 28.04.1955 року отримавши дозвіл на капітальний ремонт будинку, самовільно зніс його та побудував новий цегляний будинок літ.Е зовнішніми розмірами 7,8Х11,8м. Даним рішенням за результатами розгляду заяви ОСОБА_9 про прийняття будинку в експлуатацію виконком вирішив затвердити акт прийняття будинку в експлуатацію та оформити за ОСОБА_9 право власності на будинок. На підставі даного рішення Жданівським міським відділом комунального господарства 28.12.1979 року ОСОБА_9 було видано свідоцтво про право особистої власності на будівлю №749.

Тобто, дані обставини свідчать про те, що на момент смерті ОСОБА_7 спірний будинок мав статус самочинного будівництва, в експлуатацію будинок не був прийнятий.

В інвентарній справі та в правовій справі Маріупольського БТІ відсутні будь-які документи, які б підтверджували право ОСОБА_6 в порядку спадкування на 1/8 частину спірного будинку або спростовували б право власності ОСОБА_8 на 7/8 частин спірного будинку. Між тим матеріалами інвентарної та правової справи Маріупольського БТІ підтверджується право власності ОСОБА_8 на 7/8 частин спірного будинку на підставі договору дарування від 06.10.1981 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.06.1985 року. Таким чином, матеріали інвентарної та правової справи Маріупольського БТІ на спірний будинок №229 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з обставин справи, ніякими доказами не підтверджені, не мають правового значення для вирішення справи та не впливають на правильність висновків суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, їм та наданим сторонами доказам дав правильну правову оцінку і вірно дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову. При цьому порушень норм процесуального права не допустив, свої висновки достатньо повно та мотивовано обґрунтував.

Наведені в апеляційній скарзі доводи цих висновків суду не спростовують та не свідчать, що до них суд дійшов не у відповідності з обставинами справи та вимогами матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, зобовязані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Гаврилова Г.Л.

ОСОБА_15