Ухвала суду № 57213888, 14.04.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: КуляндиМ.І,, Одинака О.О.

секретар: Чубрей І.І.

за участю: ОСОБА_2,її представника ОСОБА_3,ОСОБА_4,її представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 18 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину (договору позики), вчиненого під впливом насильства, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу , а ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину (договору позики), вчиненого під впливом насильства.

ОСОБА_6 вказувала на те, що протягом 2012-2013 років ОСОБА_2 взяла у неї в борг грошові кошти в сумі 4000,00 доларів США та 10550,00 гривень, про що написала боргову розписку. Окрім того, на початку 2014 року відповідачка позичила у позивачки ще 35000,00 доларів США. Отримавши грошові кошти в борг при свідках, відповідачка ОСОБА_2 зобов'язалась повернути їх до 01.09.2015 року, однак у встановлений строк своє зобов'язання не виконала, ігнорує обов'язок по поверненню коштів.

Просила суд ухвалити рішення, яким стягнути із відповідачки на її користь грошові кошти в сумі 858371грн . У грудні 2015 року позивачка подала до суду заяву про збільшення позовних вимог і просила суд стягунти з ОСОБА_2 на її користь 928844,00 гривень, а також понесені нею витрати

№22-ц/794/524/16 Головуючий у 1 інстанції Мілінчук С.В.

Категорія 27 Доповідач Перепелюк Л.М.

по справі по сплаті судового збору - 6090,00 грн.

ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом ,в якому вказувала на те, що ОСОБА_4, її співмешканець та троє її дітей протягом останніх трьох років проживали у її будинку . В цей час ОСОБА_4 запропонувала ОСОБА_2 доглядати її з метою набути право власності на будинок. Згодом, ОСОБА_7, співмешканець ОСОБА_4 ,запропонував їй одружитись з метою подальшого заволодіння її будинковолодінням. Обидві пропозиції нею, ОСОБА_2,.були відхилені.

Посилалась на те, що в кінці 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 насильно закрили її,ОСОБА_2 , у літній кухні, утримували там проти її волі та під впливом погроз змусили написати боргову розписку. В подальшому, а саме в липні 2015 року, такі дії стосовно неї згаданими особами були вчинені повторно і її знову змусили підписати боргову розписку про те, що вона взяла в борг грошові кошти у значній сумі.

Вказувала, що вона ніколи не брала у борг грошові кошти, про які вказує позивачка ОСОБА_4, боргові розписки були вчинені нею під впливом насильства.

Просила відмовити у задоволенні первісного позову та визнати недійсними наступні правочини: розписку від 08.07.2015 року,видану ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_4 на 4000 дол.США в період 2012-2013 років:, розписку від 08.07.2015 року, видану ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_4 про отримання меблів на суму 4000 дол. США, розписку від 09.11.2014 року на 35000 дол. США з виконанням зобов'язання у 2019 році, видану ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_4.

Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 18 лютого 2016 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики у сумі 928844,00 (дев'ятсот двадцять вісім тисяч вісімсот сорок чотири) гривень та судові витрати по справі.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину (договору позики) , вчиненого під впливом насильства, - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до неї про стягнення грошових коштів за борговими розписками відмовити, а її зустрічний позов про визнання недійсним правочину (договору позики),вчиненому під впливом насильства, задовольнити в повному обсязі.

Посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дав не- правильну оцінку зібраним по справі доказам.

У своєму запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення Садгірського районного суду м.Чернівці залишити без змін. Вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи та при ухваленні рішення не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, вжив необхідних заходів для повного, всестороннього та об'єктивного з'ясування обставин справи та ухвалив законне рішення.

Заслухавши доповідача про суть апеляційної скарги, сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст.309 ЦПК України.

Стаття 213 ЦПК України передбачає, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, як5им суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачає частина 1 статті 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує також такі питання:

-чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються:

-чи є інші фактичні дані, які мають значення для справи, та докази на їх підтвердження,

-які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

З врахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговими розписками, суд першої інстанції помилково вважав, що між сторонами склались правовідносини, що випливають із договору позики, допустивши при цьому порушення норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясувавши обставини справи та давши помилкову оцінку доказам, наданим сторонами по справі, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

Відповідно до ст..1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст..1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, враховуючи системний аналіз зазначених норм матеріального права та враховуючи вимоги ч.1 статті 1049 ЦК України, яка передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, колегія суддів вважає, що між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_2 не склались правовідносини,що випливають із договору позики. В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_4 стверджувала, що домовленості між нею та ОСОБА_2 про повернення останньою коштів, які їй передавались позивачкою , не було, так як ОСОБА_2 зобов'язувалась після отримання правовстановлюючих документів на будинковолодіння укласти з нею, позивачкою по справі, договір довічного утримання. Такі поясненні позивачки підтверджені об'єктивно встановленими судом обставинами. Зокрема, відповідачка ОСОБА_2 є особою пенсійного віку, ніде не працює та не має будь-яких інших доходів для повернення позивачці грошових коштів на загальну суму 928844,00 гривень.

Оскільки обов'язковою складовою частиною договору позики , як передбачає частина 1 статті 1046 ЦК України, є зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), то за її відсутності неможливо прийти до висновку про те, що між сторонами - позивачкою ОСОБА_4 і відповідачкою ОСОБА_2 - склались правовідносини , що випливають із договору позики, як це помилково , всупереч встановленим обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, вважав суд першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу підлягає скасуванню.

Що стосується висновку суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину (договору позики), вчиненого під впливом насильства, колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду є обґрунтованим, правильним, а тому його слід залишити без змін.

Так, суд першої інстанції, зіславшись на частину 1 статті 231 ЦК України та статтю 57 ЦПК України та зробивши їх системний аналіз, прийшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_2, як позивач по зустрічному позову, повинна була довести належними та допустимими доказами вину ОСОБА_4 у застосуванні до неї,ОСОБА_2,фізичного чи психічного тиску під час написання останньою боргових розписок. Такий обов'язок сторони передбачає принцип цивільного судочинства, закріплений у статті 10 ЦПК України, - принцип змагальності сторін, а також стаття 60 ЦПК України, яка передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте, жодного належного доказу на підтвердження вчинення тиску зі сторони ОСОБА_4 на неї ОСОБА_2 не надала.

Керуючись ст.ст. 307, 309, ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою і стягнення з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1,виданий 28.08.2008 року Садгірським РВВС України в Чернівецькй області ), що проживає у АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, що проживає в селі Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області, боргу за договором позики у сумі 928844,00 гривень скасувати.

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 928844,00 гривень відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 6699 гривень-судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу його в законну силу.

Головуючий:

Судді: