Ухвала суду № 57209616, 11.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2016 року Справа № 876/5212/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Левицької Н.Г.,Сапіги В.П.

за участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 05.11.2014 року в сумі 13094,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 05.11.2014 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції Тернопільської області винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору ВП №30969860 у розмірі 13094,99 грн. Позивач вважає дану постанову неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки постанови про відкриття виконавчого провадження чи інші документи виконавчого провадження він не отримував. Про наявність відкритого виконавчого провадження йому стало відомо лише з постанови про стягнення виконавчого збору, яка отримана позивачем 07.06.2014 року. Також зазначає, що державний виконавець не виконав вимоги чинного законодавства та не пересвідчився чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження. Вказані обставини унеможливили добровільне виконання позивачем рішення суду у встановлений постановою строк. Крім цього, позивач зазначає, що він самостійно проводив сплату заборгованості безпосередньо на рахунок в банк, і станом на 01.10.2014 року сума боргу по даному кредитному договору становить 50057,84 грн., що являє собою 1/3 частини визначеного рішенням суду боргу.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року задоволено позовні вимоги. Судом, керуючись ч.3 ст.181 КАС України, за згодою позивача замінено відповідача на управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області. Суд виходив з того, що відповідно до п. 4.1 «Інструкції про проведення виконавчих дій», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 (надалі - Інструкція про проведення виконавчих дій):

- постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток.

Докази надсилання боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 30969860 від 01.02.2012 року у матеріалах виконавчого провадження та/або у матеріалах справи - відсутні, як і відсутні докази отримання боржником вказаної постанови. Крім цього, відсутні докази того, що позивачу взагалі було відомо про відкрите виконавче провадження ВП №30969860, оскільки, ні в матеріалах виконавчого провадження ні в матеріалах справи немає належних доказів, які б підтверджували дані обставини. Зокрема, акт опису і арешту майна складений державним виконавцем 20.09.2012 року (а.с.22), який був підписаний ОСОБА_1, та на який посилається відповідач як доказ того, що боржнику було відомо про відкрите виконавче провадження, не є належним доказом, оскільки стосується виконання рішення суду про стягнення з позивача заборгованості в користь банку «Фінанси та Кредит» (ВП№31010278), та не стосується виконавчого провадження ВП №30969860. Щодо акту державного виконавця від 04.12.2014 року (а.с.30), суд зазначає, що він був складений вже після винесення оскарженої постанови від 05 листопада 2014 року про стягнення з боржника виконавчого збору. Крім цього, вказаний акт складено за відсутності боржника. Таким чином, відсутність у позивача інформації про відкрите виконавче провадження та не пересвідчення державним виконавцем, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження, призвели до порушення права позивача на добровільне виконання рішення суду без сплати виконавчого збору.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням сторона відповідача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а провадження закрити з підстав, встановлених статтею 157 КАС України.

Покликання маються на те, що порушено предметну підсудність, оскільки подібний спір має розглядатись судом, який виніс судове рішення, що виконувалось, видав виконавчий лист. Порушено територіальну підсудність. Також, суд покликався на норми які втратили чинність, зокрема Інструкцію про проведення виконавчих дій, згідно Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року. Разом з тим, боржнику було відомо про виконавче провадження, адже в листопаді 2013 року передано дане виконавче провадження до відповідача від Державного відділу Державної виконавчої служби Підволочиського районного управління юстиції. Крім того, боржника неодноразово інформувалось про наявне виконавче провадження. Відтак позивач знав про виконавче провадження але не вжив у строки заходів для добровільного виконання судового рішення.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання осіб, які беруть учать у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне задоволити таку з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою ВП 30969860 від 01.02.2012 року Відділом Державної виконавчої служби Підволочиського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-600 виданого 25.11.2011 року Підволочиським районним судом про стягнення із ОСОБА_1 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого безбалансового відділення №10019/039 філії Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» кошти по кредитному договору № 92 від 21 травня 2007 року в розмірі 129397,66 грн. та судові витрати у розмірі 1552,30 грн. Зазначеною постановою державним виконавцем надано боржнику семиденний термін для добровільного виконання рішення суду.

Суд першої інстанції вирішуючи спір по суті, прийшов до висновку, що такий є справою адміністративної юрисдикції та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів з цим не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Частиною 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори щодо оскарження дій органів державної виконавчої служби по виконанню рішень, ухвал, постанов цивільних судів.

Оскільки у справі, що розглядається, суд помилково прийняв до свого провадження і розглянув справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалене в цій справі судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження в ній.

Отже, заявлені позовні вимоги мають розглядатися місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Вищевикладена правова позиція суду апеляційної інстанції відповідає судовій практиці Вищого адміністративного суду України (ухвала від 30 березня 2016 року по справі № 809/1339/15).

На підставі наведеного, враховуючи характер спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, що є наслідком скасування постанови суду та закриття провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України, та у відповідності до ч.2 ст.157 КАС України слід роз'яснити позивачу, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції.

Керуючись ст. ст. 157, 160, 195, 196 ч.4, 197, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області - задоволити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року скасувати та провадження у справі № 819/2678/14-а за позовом ОСОБА_1 до управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області про скасування постанови закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1, що даний спір підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства України в судах загальної юрисдикції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

судді Н.Г. Левицька

В.П. Сапіга

Повний текст виготовлено 18.04.2016 року