Постанова № 57203965, 06.04.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2016 р. Справа № 809/4378/15

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача 1 Левченка В.С.,

представника відповідача 3 Бурчаковської Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Управління МВС України в Івано-Франківській області,

до 2) Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області

до 3) Управління ДАІ УМВС України в Івано-Франківській області

про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

07.12.2015 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління МВС України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач 1, УМВС України в Івано-Франківській області) та Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (надалі - відповідач 2, ГУ НП в Івано-Франківській області), в якому просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Івано-Франківській області № 591 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення позивача; поновити його на посаді, яка відповідає раніше займаній, в Управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області; зобов'язати відповідача 1 нарахувати заробітну плату за вимушений позивачем прогул.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на підставі наказу УМВС України від 06.11.2015 року № 591 о/с, всупереч норм Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, був незаконно звільнений з посади старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області, та з органів внутрішніх справ. При цьому, ОСОБА_1 вважає, що при його звільненні відповідач 1 порушив вимоги Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (надалі - Положення) та Кодексу законів про працю України, оскільки позивач мав переважне право на залишення на роботі. Таким чином, на думку позивача, він має право на поновлення на посаді, яка відповідає раніше займаній, та на отримання заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.11.2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.

Суд ухвалою від 17.12.2015 року залучив до розгляду справи як відповідача - Управління Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області (надалі - відповідач 3, УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області).

Представник відповідачів 1 та 2 проти позову заперечив з підстав, наведених в письмових запереченнях. Так, відповідно до п. 8 розд. 11 Закону України "Про національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Згідно Закону України "Про національну поліцію" від 02.07.2015 р., опублікованого в газеті "Голос України" 06.08.2015 р., позивач вважається таким, що був попереджений про можливе звільнення через скорочення штатів. Відповідно до ст.10 Закону України "Про національну поліцію" працівники міліції, не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в ОВС через скорочення штатів. При цьому, представник відповідачів зазначив, що Головне управління національної поліції в Івано-Франківській області не є правонаступником Управління МВС України в Івано-Франківській області, та на нього не покладено обов'язку щодо вжиття заходів для працевлаштування звільнених працівників міліції в новоутвореній установі.

Представник відповідача 3 в судвому засіданні підтримала письмові заперечення відповідачів 1 та 2. Просила в позові відмовити.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, дослідивши та оцінивши надані суду письмові докази покази свідків, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 16.08.1995 року проходив службу в органах внутрішніх справ України. Наказом УМВС України в Івано-Франківській області від 06.11.2015 року № 591 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про національну поліцію" за п. 64 "г" (скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 13).

Як вбачається зі змісту наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 06.11.2015 року № 591 о/с, капітана міліції ОСОБА_1 - старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області, звільнено з виплатою компенсації за 38 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році, вислуга років на день звільнення позивача в календарному обчисленні для виплат надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складала 20 років 02 місяці 20 днів (а.с. 14).

Позивач ствердує, що відповідач 1 всупереч вимогам трудового законодавства не запропонував йому обійняти вакантні посади, які ОСОБА_1 мав би можливість зайняти, враховуючи рівень освіти, кваліфікацію, стаж роботи в органах внутрішніх справ та переважне право на залишенні на роботі при звільненні позивача. При цьому, ОСОБА_1 зазначив, що 06.11.2015 року ним було подано рапорт на ім'я начальника УМВС України в Івано-Франківській області Шкутова В.В. про звільнення за пунктом 64 «з» за переведенням до Національної поліції України.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні вказав на те, що рапорт позивача про звільнення з органів внутрішніх справ в звязку з переведення на роботу в органи національної поліції в матеріалах особової справи ОСОБА_1 відсутній. Вказав на те, що відповідач 1 не може підтвердити факт подання позивачем такого рапорту, оскільки такий рапорт не зареєстрований у вхідній кореспонденції Управління МВС України в Івано-Франківській області. Представник відповідача 3 пояснила суду про те, що всі рапорти, які були подані працівниками УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області про переведення в Національну поліцію, звільнення яких віднесено згідно законодавства до компетенції керівника Управління МВС України в Івано-Франківській області, було передано відповідачу 1.

Судом при дослідженні матеріалів особової справи не виявлено рапорту позивача про звільнення з органів внутрішніх справ за період з 06.08.2015 року по 06.11.2015 року.

В свою чергу, згідно довідки Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 19.01.2016 року № 55/108/12/01-16 (а.с. 60) та листа Управління МВС України в Івано-Франківській області від 04.04.2016 року № 26/20 (а.с. 135), зазначений рапорт ОСОБА_1 про звільнення за пунктом 64 «з» за переведенням до відповідачів 1 та 2 не надходив.

В судовому засіданні було допитано як свідка колишнього працівника УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_5, який на час виникнення спірних правовідносин займав посаду начальника сектору кадрового забезпечення та ПР УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області. Свідок пояснив, що рапорти особового складу УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області про звільнення з органів внутрішніх справ в звязку з переведенням на службу в Національну поліцію подавалися через кадрову службу УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області. Однак чи подавав такий рапорт позивач чи не подавав, свідок ні не підтвердив, ні не спростував.

Вирішуючи даний спір суд виходив з таких мотивів та норм права.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Абзацом першим пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII, з наступними змінами та доповненнями, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будьякому органі (закладі, установі) поліції.

В абзаці другому цього ж пункту зазначено, що посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Як передбачено абзацом першим пункту 10 цього ж розділу, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Згідно з абзацом другим цього пункту указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

При цьому, треба зазначити, що наведені пункти набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону України «Про Національну поліцію» (опублікований 06.08.2015 року у Газеті «Голос України» №141142).

Як вбачається зі змісту наказу відповідач при звільненні позивача керувався підп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Уряду від 29 липня 1991 року №114, з наступними змінами та доповненнями.

Так, у відповідності до наведеного підпункту особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Дана норма також кореспондується з порядком визначеним у п. 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», який випливає з системної оцінки застосованих у цій нормі понять: «призначення за згодою», «пропозиція посад» та «проходження конкурсу».

Відтак звільнення зі служби допускається за умови відсутності можливості подальшого використання на службі позивача, шляхом пропозиції посад або проходження конкурсу.

Однак, як встановлено судом, з огляду на обставини та підстави звільнення позивача, відповідачем 1 не доведено суду вжиття таких дій щодо позивача.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що позивач не виявив бажання проходити службу в Національній поліції, оскільки такі обставини не звільняють суб'єкта владних управлінських функцій від обов'язку дотримуватись порядку звільнення визначеного чинним законодавством, а саме дослідити обставини можливості подальшого використання працівника на службі. Лише за умови дослідження таких обставин при звільненні позивача на підставі підп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, процедура звільнення буде відповідати критерію обґрунтованості (п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України).

Такий висновок суду також відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 28.10.2014 року, згідно якої Верховний Суд вказав на те, що якщо законодавством встановлена можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому, суд не бере до уваги заперечення відповідача 2 про те, що Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області не є правонаступником УМВС України в Івано-Франківській області, оскільки в даний спірних правовідносинах позивач не заперечує вказаного факту. Однак, як вбачається зі змісту Законів «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII, «Про національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", Положення про Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, затверджено наказом Національної поліції від 06.11.2015 року № 25, Положення про Управління МВС України в Івано-Франківській області, затверджено наказом МВС від 02.02.2004 року № 94, Положення про Управління Державної автомобільної інспекції УМВС в області, затвердженого наказом УМВС України в Івано-Франківській області, в компетенцію Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області входить частково і виконання завдань, які відносились до повноважень Управління МВС України в Івано-Франківській області.

Однак, як встановлено судом, з огляду на обставини та підстави звільнення позивача, відповідачем 1 не доведено суду вжиття таких дій щодо позивача.

Однак суд, незважаючи на вищевикладене, все-таки дослідив обставини того, чи зі сторони працівника було висловлено бажання проходити службу в Національній поліції чи звільнитися з органів внутрішніх справ в зв'язку з небажання проходити службу в поліції.

Суд, виходячи з поданих відповідачами довідок, матеріалів особової справи, пояснень позивача, представника відповідачів, показів свідка, дійшов висновку, що наведені обставини у їх взаємозвязку підтверджують те, що позивач, в зв'язку з ліквідацією органу внутрішніх справ, в якому він проходив службу, виявив бажання та не відмовився від подальшого проходження служби в Національній поліції. При цьому, з огляду на оцінені в сукупності вказані вище докази, суд критично оцінює заперечення відповідачів в підтвердження того, що позивач не виявив бажання проходити службу в поліції, на факти відсутності відповідного рапорту (заяви) в особовій справі ОСОБА_1 та доказів її реєстрації, оскільки вони не можуть однозначно спростувати факт не подання позивачем такої заяви (рапорту). При цьому, з огляду на пояснення позивача, представника відповідачів, покази свідка, суд допускає можливість того, що така заява (рапорт) могли бути й не зареєстровані відповідачем 1. За таких обставин, суд вважає, що з огляду на дію принципу верховенства права в Державі, при оцінці вказаних обставин, має бути застосований принцип, який буде більш сприятливий для захисту прав працівника. В даному, випадку суд, з огляду на вказане, вважає, що відповідачами згідно встановленого частиною 2 статті 71 КАС України обов'язку суб'єктів владних повноважень щодо доказування правомірності прийнятих ними рішень, не доведено суду факту того, що позивач відмовився чи не бажав продовжувати службу в Національній поліції у зв'язку з ліквідацією органів внутрішніх справ.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що реалізація виявлення бажання, про яке йдеться у пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», повинно гарантуватись відповідним правовим полем та об'єктивними реаліями. Іншими словами виявлення бажання можливе лише за умови визначеного законодавством порядку щодо переведення та створення державного органу, в який особа має намір переводитись.

Так, підпункт "з" пункту 64 згаданого Положення викладено у новій редакції у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, застосування якої давало правові механізми переведення позивача в Національну поліцію.

Нова редакція згаданого підпункту набрала чинності 07.11.2015 року, з моменту опублікування. Відтак звільнення позивача 06.11.2015 року є передчасним, оскільки на час звільнення не було правового порядку, який би дозволяв позивачу реалізувати своє право щодо переведення у відповідності до вимог наведених пунктів розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Не можна залишити поза увагою і той факт, що Головне управлання Національної поліції в Івано-Франківській області було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців лише 07.11.2015 року, що підтверджується даними з офіційного сайту Міністерства юстиції України, а відтак як територіальний орган Національної поліції України станом на 06.11.2015 року не функціонувало. Отже, своє бажання з приводу проходження служби в поліції позивач міг реалізувати лише після створення згаданого органу та початку його функціонування. Саме тоді таке бажання буде ґрунтуватись на об'єктивних обставинах.

Наведене дозволяє суду дійти висновку, що звільнення позивача є передчасним та, як наслідок, таким, що порушило його право на працю в частині гарантій на можливість зайняття певних посад та проходження служби в Національній поліції працівникам органів внутрішніх справ, які ліквідовуються, в порядку визначеному розділом ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Суд звертає увагу на те, що станом на 06.11.2015 року в роті державної-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області працювало 52 працівника з них 26 офіцерів, серед яких був і позивач, що підтверджується довідкою Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 28.03.2016 року № 572/108/12-16 (а.с. 109).

Згідно вказаної довідки від 28.03.2016 року № 572/108/12-16, 12 працівників з роти державної-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» Положення через скорочення штатів, з яких 9 офіцерів в тому числі і позивач.

При цьому, відповідач 1 не повідомив суд, за умови не подання працівниками заяви про звільнення зі служби з органів внутрішніх справ через скорочення штатів у запас Збройних сил, за якими критеріями 06.11.2015 року одних працівників звільнено за пунктом 64 «г» Положення через скорочення штатів, а інших працівників звільнено в зв"язку з переведенням в підрозділи Національної поліції, територіальні підрозділи яких розпочали де-юре своє функціонування лише з 07.11.2015 року.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач відповідно до посвідчення від 06.11.2015 серії УБД № 142371 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 12).

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, позивач має переважне право на залишення на роботі (подальшого використання на службі згідно Положення) при скороченні штату. Однак, ні відповідачем 1, ні відповідачем 2 не подано доказів на підтвердження того, що при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_1 за п. 64 "г" Положення будо враховане вказане право позивача, в порівнянні з іншими працівниками, які були звільненні на підставі пункту 64 "з" згаданого Положення в зв"язку з переведенням на службу в Національну поліцію.

Судом встановлено, що вимоги до кандидатів на службу в поліції, передбачені ст. 49 Закону України "Про національну поліцію". Вказаною нормою передбачено, що на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою. Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених ч. 2 ст. 61 цього Закону, а також особи які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до ст. 50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що згідно послужного списку ОСОБА_1, останній проходив службу в органах внутрішніх справ з 16.08.1995 року на різних посадах (а.с. 112-116). З 12.05.2015 року працював на посаді старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області, має звання капітана міліції. В органах МВС України з 16.08.1995 року, вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складала 20 років 02 місяці 20 днів. Доказів обмежень, пов'язаних зі службою у поліції згідно ст. 61 Закону України "Про національну поліцію", щодо ОСОБА_1 суду не подано.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржений позивачем наказ про його звільнення на підставі пунктів 10, 11 розділу ХІ Закону України "Про національну поліцію", п. 64 "г" (скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ прийнятий Управлвнням МВС України в Івано-Франківській області, в силу положень частини 3 статті 2 КАС України не може бути визнаний судом таким, що відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності, забезпечення реального та ефективного права позивача на участь у прийнятті рішення, принципу рівності, та таким, що прийнятий на підставі закону.

Таким чином, позовна вимога про скасування наказу УМВС України в Івано-Франківській області № 591 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення позивача з посади є правомірною та обґрунтованою, а тому позов в цій частини належить задовольнити.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно п. 24 Положення № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, на час розгляду справи в суді, УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області перебуває в стані припинення, не ліквідовано.

Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

За таких обставин суд вважає, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом поновлення на посаді та у тому органі, з якої він був протиправно звільнений, а саме: на посаді старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області, з 06.11.2015 року.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України суд також дійшов висновку стягнути на користь позивача середній заробіток за час весь час вимушеного прогулу.

При цьому, відповідно до підп. «з» п. 1, п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.

Як передбачено абзацом третім п. 2 цього ж Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, продовжується у цьому пункті, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з довідкою про суму середнього заробітку ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання позивача складало 3270,38 грн., середньоденне грошове забезпечення - 152,11 грн. (а.с. 88). Судом не встановлено невідповідності розрахунку вказаних у довідці сум Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.2005 року.

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період вимушеного прогулу позивача складає 15971,55 грн., виходячи з такого розрахунку: 105 робочих днів (період з 07.11.2015 року по 06.04.2016 року включно) помножити на 152,11 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення).

При цьому, суд звертає увагу на те, що 27.01.2016 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд частково зодовільнив позов ОСОБА_1 до Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області у справі № 809/4452/15 про виплату одноразової вихідної допомоги, грошового забезпечення у зв'язку із звільненням з посади, грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, а саме: стягнув з Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2015 року по 27.01.2016 року в розмірі 8518,16 грн. При цьому, суд вважає, що оскільки правова природа стягнутих згідно вказаного судового рішення коштів в розмірі 8518,16 грн. (по статті 117 КЗпП України, як відповідальність за затримку розрахунку при звільненні) не є тотожною стягненню судом коштів згідно статті 235 КЗпП України (втрачений заробіток за період, відколи працівник незаконно був звільнений, по день поновлення судом на посаді), а тому сума присуджених згідно постанови суду від 27.01.2016 року коштів підлягає врахуванню як дохід, отриманий за період вимушеного прогулу.

Також судом враховано, що позивач з 11.12.2015 року отримував допомогу по безробіттю, всього в розмірі 6464,11 грн., що підтверджується довідкою Івано-Франківського міського центру зайнятості № 1224 від 05.04.2016 року (а.с.134).

Таким чином, суд вважає, що з Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області належить стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 989,28 грн. (15971,55 - 8518,16 - 6464,11 = 989,28 грн).

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 989,28 грн.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді, яка відповідає раніше займаній, в Управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області, то суд вважає, що в її задоволенні потрібно відмовити з огляду на таке.

Суд, скасовуючи наказ УМВС України в Івано-Франківській області № 591 о/с від 06.11.2015 року "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1, врахував положення пункту 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", та поновив позивача на раніше займаній посаді - старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області.

При цьому, після поновлення позивача на посаді старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області з 06.11.2015 року, можливість зайняття ним посади у Головному управлінні Національної поліції в Івано-Франківській області може бути реалізована згідно пунктів 9, 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» на підставі підпункту "з" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, в редакції чинній з 07.11.2015 року. Відтак звернення позивача з вказаними позовними вимогами до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, за відсутності факту відмови в призначенні на посаду в поліції за переведенням з органів внутрішніх справ, є передчасним, а тому в позові в цій частині належить відмовити.

За відсутності доказів понесення сторонами судових витрат, то згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України немає підстав для їх розподілу.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Івано-Франківській області № 591 о/с від 06.11.2015 року "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1, капітана міліції, старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил України через скорочення штатів.

Поновити ОСОБА_1, капітана міліції, на посаді старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області, з 06 листопада 2015 року.

Стягнути з Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Івано-Франківській області (код 08807340, місцезнаходження: 76000, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Юності, будинок 23) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1, місце проживання: 76018, АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 989 (дев'ятсот вісімдесят дев'ять) гривень 28 копійок.

В задоволенні позову до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області відмовити.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області та стягнення з Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 989 (дев'ятсот вісімдесят дев'ять) гривень 28 копійок,- виконати негайно.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 11.04.2016 року.