Постанова № 57203066, 11.04.2016, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 квітня 2016 рокум. Ужгород№ 807/2168/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Гебеш С. А. суддів - Скраль Т.В., Шешеня О.М.

за участю секретаря судового засідання - Приходько Т.В.

та сторін, які беруть участь у справі:

позивач - не з'явився;

представника відповідача 1 - Боберський І.М.

представника відповідача 2 - Боничишин О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Центральної військово-лікарської комісії про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України (далі по тексту - Відповідач 1), Центральної військово-лікарської комісії (далі по тексту Відповідач-2), згідно якої просить суд:

- зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію визнати, що рядовий (єфрейтор) у запасі ОСОБА_3 одержав травму та інвалідність під час виконання обов'язків військової служби передбаченого п.3 ч.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» знаходячись у період з 01.02.1966 року по 27.07.1966 року у службовому відряджені в/ч01443 м. Лагодехі за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року;

- зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України у свідоцтві про хворобу №1485/638 від 07.07.1966 року змінити постанову ВЛК Тбіліського ОВГ - 367 причинного зв'язку «Захворювання одержане в період проходження військової служби» діагнозом - сечокам'яна хвороба, стан після операції видалення каменя лівої ниркової миски, яка відповідає сьогоднішньому п.21.5. «д» Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року на постанову причинного зв'язку «Травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби » за основним (інвалідозуючим) діагнозом - атрофія зорових нервів обох очей, СКХ, вторинний пієлонефрит в фазі нестійкої ремісії, глюкозурія, стан після операції видалення каменя лівої ниркової миски, яка відповідає сьогоднішньому п.21.5. «б» Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року;

- стягнути з кожного із відповідачів по справі 16536,00 грн. моральної шкоди згідно поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог від 09.11.2015 року, яка прийнята судом до розгляду на підставі ст. 137 КАС України.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що починаючи з 2003 року Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України на своєму засідання по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця ОСОБА_3, протиправно визнала факт отримання позивачем захворювання під час проходження військової служби, а не під час виконання ОСОБА_3 обов'язків військової служби.

Позивач стверджує, що Повстанова ВЛК Тбіліського ОВГ -367 від 07.07.1966 року прийнята з порушенням норм чинного законодавства і така підлягає перегляду та зміні Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони в частині формулювання причинного зв'язку, а саме в зміні постанови ВЛК Тбіліського ОВГ - 367 причинного зв'язку «Захворювання одержане в період проходження військової служби» діагнозом - сечокам'яна хвороба, стан після операції видалення каменя лівої ниркової миски, яка відповідає сьогоднішньому п.21.5. «д» Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року на постанову причинного зв'язку «Травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби» за основним (інвалідозуючим) діагнозом - атрофія зорових нервів обох очей, СКХ, вторинний пієлонефрит в фазі нестійкої ремісії, глюкозурія, стан після операції видалення каменя лівої ниркової миски, яка відповідає сьогоднішньому п.21.5. «б» Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року.

Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце судового розгляду даної адміністративної справи, однак як і в прохальній частині позовної заяви та наданих ним суду заяв, просив суд даний адміністративний позов розглядати за його відсутності у зв'язку неможливістю прибути до суду за станом свого здоров'я.

Позовні вимоги підтримує з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві та наявних в матеріалах справи доказах.

Представник Міністерства оборони України в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив, посилаючись на обставини викладені у письмових запереченнях проти даного адміністративного позову, при цьому пояснивши, що твердження позивача, що ст. 63 «б» гр.1 Наказу МО СРСР №275-1961 року відповідає ст.21.5 «б» та «д» розділу ІІ Положення про військово - лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 не є обґрунтованим та підтвердженим належними та допустимими доказами, і фактично не відповідає дійсності, оскільки в останньому йде мова про «травму, поранення, контузію або каліцтво» під час виконання обов'язків військової служби.

Представник Центральної військово-лікарської комісії проти задоволення даного адміністративного позову також заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях проти даного адміністративного позову, також зазначив, що Центральна військово-лікарська комісія неодноразово розглядала військово-облікові, військово-медичні та медично-експертні документи рядового ОСОБА_3, з приводу чого надавались роз'яснення, що відповідно до 10 міжнародної класифікації хвороб - оперативне лікування: «Видалення каменя лівої нирки», яке проводилось за медичними показаннями (загроза життю хворого), не має ознак нанесення навмисної травми.

Оскільки рядовий ОСОБА_3 участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС, інших ядерних об'єктах, випробуванні ядерної зброї, виконанні обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН не приймав, в надісланих документах факт його травми військово-медичними та військово-обліковими документами не підтверджується, тому і змінити причинний зв'язок з виконанням обов'язків військової служби не порушуючи чинного законодавства України неможливо.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду даної адміністративної справи та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 проходив військову службу з 10.11.1963р. по 27.07.1966р. у військовій частині 44313 Закавказького ВО, що підтверджується анкетою запитом Хустсько - Міжгірського ОМВК та архівною довідкою Центрального архіву МО Російської Федерації від 09.01.2002 року.

Судом встановлено, що під час проходження військової служби у військовій частині 44313, позивач на підставі Наказу командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року перебував у службовому відряджені у в/ч01443 м. Лагодехі за наказом командира.

Під час відрядження ОСОБА_3 у зв'язку із погіршенням стану здоров'я потрапив в Тбіліський ОВГ -367 с З/У-66г, де знаходився на лікуванні. У свідоцтві про хворобу №1485/638 від 07.07.1966 року ВЛК Тбіліського ОВГ- 367 встановлено діагноз - сечокам'яна хвороба, стан після операції видалення каменя лівої ниркової миски, що підтверджується копією згаданого свідоцтва, яка наявна в матеріалах справи.

07.07.1966 року Військово-лікарською комісією Тбіліського ОВГ- 367 визнано позивача непридатним до військової служби у зв'язку з отриманням захворювання в період проходження військової служби, що підтверджується свідоцтвом про хворобу за №1485 від 07.07.1966 року.

За скеруванням військового комісара Хустського ОМВК № 827 від 30.05.2014 року у ВЛК Західного регіону поступили документи позивача. Так, згідно відповіді від 25.03.2014 року №618 ВЛК Західного регіону, вбачається, що з приводу винесеної у свідоцтві про хворобу постанови ВЛК Західного регіону неодноразово надавала роз'яснення (вих. №195 від 26.02.2003р., вих. №248 від 02.03.2004р., вих. №463 від 29.04.2011р., вих.№499 від 10.05.2011р., вих.№783 від 21.06.2011р., вих.№ 879 від 18.07.2011р.) на адресу гр. ОСОБА_3, що постанова про причинний зв'язок захворювання винесена обґрунтовано, відповідає діючому чинному законодавству і перегляду на даний час не підлягає.

Пізніше, позивач в даній адміністративній справі також звертався із відповідними запитами і в Адміністрацію Президента України, та за належністю такий був скерований в ЦВЛК Міністерства оборони України.

Згідно з листом - відповіддю, з ЦВЛК №2377 від 17.06.2015 року позивачу було роз'яснено, що рядовий ОСОБА_3 участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС, інших ядерних об'єктах, випробуванні ядерної зброї, виконанні обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН не приймав, з надісланих документів факт його травми військово-медичними та військово-обліковими документами не підтверджується, тому і змінити причинний зв'язок з виконанням обов'язків військової служби не порушуючи чинного законодавства України неможливо.

Щодо вирішення даної справи по суті, суд виходив з норм закононодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Порядок встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України встановлено Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року (надалі - Положення).

Так, відповідно до пункту 1.2 Положення, військово-лікарська експертиза - це, зокрема, установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання Центральної військово-лікарської комісії визнати, що рядовий (єфрейтор) у запасі ОСОБА_3 одержав травму та інвалідність під час виконання обов'язків військової служби передбаченого п.3 ч.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» знаходячись у період з 01.02.1966 року по 27.07.1966 року у службовому відряджені в/ч01443 м. Лагодехі за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року та зобов'язання Центральної військово-лікарської комісії у свідоцтві про хворобу №1485/638 від 07.07.1966 року змінити постанову ВЛК Тбіліського ОВГ - 367 причинного зв'язку «Захворювання одержане в період проходження військової служби» діагнозом - сечокам'яна хвороба, стан після операції видалення каменя лівої ниркової миски, яка відповідає сьогоднішньому п.21.5. «д» Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року на постанову причинного зв'язку «Травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби» за основним (інвалідозуючим) діагнозом - атрофія зорових нервів обох очей, СКХ, вторинний пієлонефрит в фазі нестійкої ремісії, глюкозурія, стан після операції видалення каменя лівої ниркової миски, яка відповідає сьогоднішньому п.21.5. «б» Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року, колегія суддів вважає що такі не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту б) пункту 21.5 Положення, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв можуть бути прийняті в такому формулюванні: "Поранення (контузія, травма, каліцтво), пов'язане з виконанням обов'язків військової служби" - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.

Також варто зазначити, що згідно пункту 21.7 Положення, постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), у якій зазначається, що військовослужбовець (військовозобов'язаний, резервіст) проходив військову службу (збори) в момент одержання поранення (контузії, травми, каліцтва). Детальне зазначення обставин отримання поранення (контузії, травми, каліцтва) у довідці обов'язкове. При цьому ВЛК бере до уваги оригінал довідки, складеної не пізніше ніж через 30 діб після одержання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва). На військовослужбовців за контрактом довідка оформляється у 2-х примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії задовільної якості указаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (військового лікувального закладу).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 21.8 Положення, при медичному огляді колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

Проте, в даному випадку як на підставу зміни Центральною військово-лікарською комісією у свідоцтві про хворобу №1485/638 від 07.07.1966 року постанови ВЛК Тбіліського ОВГ - 367 причинного зв'язку позивач посилається на довідку видану МСЕК серії 2-18 ЗАК №001901, що в даному випадку не передбачено чинними нормами вищевказаного Положення.

В силу вимог пункту 21.31 Положення, військові комісаріати при зверненні до штатної ВЛК з питання причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) особи, яка звільнена з військової служби, видають довідку про проходження нею військової служби, вказують повну назву військової частини та її підпорядкованість, термін служби в ній і перебування у діючій армії, час і причину звільнення з військової служби. Крім того, залежно від конкретного випадку військові комісаріати надають до ВЛК: військово-медичні та військово-облікові документи, які підтверджують факт медичного огляду ВЛК колишнього військовослужбовця у період проходження ним військової служби, оригінал свідоцтва про хворобу або довідку ВЛК (або їх копії, завірені військовим комісаром), довідки з архівів про перебування у військових (цивільних) лікувально-профілактичних закладах, про медичний огляд ВЛК, медичну книжку військовослужбовця, книжку червоноармійця, прохідне свідоцтво, витяг із наказу по частині про звільнення, свідоцтво про звільнення від військового обов'язку, військовий квиток тощо; інші документи, які є в наявності у військовому комісаріаті або у колишнього військовослужбовця, які прямо чи опосередковано підтверджують військову службу, перебування на лікуванні, медичному огляді у ВЛК та інші документи.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (пункт 2.1 Положення).

Причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19 (пункт 21.3 Положення).

Проте, як встановлено судом в ході судового розгляду даної адміністративної справи, та фактично не заперечувалось відповідачами в ході судового розгляду даної адміністративної справи, жодного протоколу або постанови, як це передбачено вимогами пунктів: 2.1, 2.3.4, 21.3 Положення Центральною військово-лікарською комісією за зверненням ОСОБА_3 і результатами розгляду його звернення не Відповідачем - 2 не приймалось, а тому суд приходить до переконання, що в даному випадку фактично відповідачем - 2 не виконано вимог Положення , які чітко визначені у пунктах 2.1, 2.3.4, 21.3 даного Положення.

У зв'язку з чим суд вимушений констатувати, що в даному випадку має місце формальна відписка з боку Відповідача-2 на звернення позивача щодо вирішення його питання про зміну причинного зв'язку його захворювання пов'язаного як зазначає позивач з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Оскільки адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи діями суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Таким чином, підставами для визнання рішення протиправним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання рішення протиправним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Однак, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, з огляду на положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України 21.10.2010 № П-278/10.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

З огляду на зазначене, виконання повноважень, які покладені на відповідача, в тому числі щодо прийняття відповідних рішень, за своєю правовою природою, є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), тобто втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Також суд наголошує на тому, що з огляду на зміст п. 2.4.5 Положення, прийняття рішення щодо перегляду постанов ВЛК про причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою, належить до виключної компетенції такої комісії, а тому суд встановивши факт протиправності рішення ВЛК, не вправі перебирати на себе повноваження такої комісії та встановлювати факт такого причинного зв'язку.

При цьому, суд встановивши, що рішення ВЛК є протиправним з підстав його не обґрунтованості, пропорційності, неповноти та не відповідності його Положенню вправі лише зобов'язати таку комісію повторно повно, всебічно та об'єктивно розглянути заяву колишнього військовослужбовця - позивача у даній справі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з метою захисту прав позивача в даній адміністративній справі Центральній військово-лікарській комісії слід повторно розглянути заяву ОСОБА_3 щодо зміни причинного зв'язку захворювання ОСОБА_3 пов'язаного із проходженням військової служби та отримання травми в період проходження військової служби з виконанням обов'язків військової служби з дотриманням вимог пунктів: 2.1, 2.3.4., .21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року.

Що ж стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди, то суд під час розгляду даної справи, враховує Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно з п. 4 якого позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови). Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, обов'язковими умовами відшкодування шкоди з державного бюджету згідно вказаних статей є неправомірність дій відповідного органу та наявність причино - наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою.

Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази в розумінні ст. 69-71 КАС України, які підтверджували б наявність причинного зв'язку між неправомірними діями відповідачів і моральними переживаннями позивача, а також останнім не надано жодних доказів, які б підтвердили обґрунтованість визначеного та заявленого позивачем розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у розмірі 16536,00 грн. з кожного відповідача у свправі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 16536,00 грн., задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, так як, таким не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння позивачу такої з боку відповідачів у справі.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що Міністерством оборони України та Центральною військово-лікарською комісією, не доведено у відповідності до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірності вчинених ними дій при відмові позивачу у зміні причинного зв'язку захворювання пов'язаного із проходженням військової служби та отримання травми в період проходження військової служби з виконанням обов'язків військової служби та не спростовано доводів позивача з цього приводу.

Саме тому суд вважає, що з метою повного захисту прав позивача слід повторно зобов'язати Відповідача - 2 розглянути заяву ОСОБА_3 щодо зміни причинного зв'язку захворювання ОСОБА_3 пов'язаного із проходженням військової служби та отримання травми в період проходження військової служби з виконанням обов'язків військової служби та прийняти відповідне рішення відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року.

Щодо іншої частини позовних вимог позивача то такі не належать до задоволення, так як такі суд вважає безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.94, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Центральної військово-лікарської комісії про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію повторно розглянути заяву ОСОБА_3 щодо зміни причинного зв'язку захворювання ОСОБА_3 пов'язаного із проходженням військової служби та отримання травми в період проходження військової служби з виконанням обов'язків військової служби.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Головуючий суддя Суддя Суддя C.А. Гебеш Т.В. Скраль О.М. Шешеня