Постанова № 57198592, 12.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2016 року № 826/20607/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., cуддів: Келеберди В.І., Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаНаціонального банку України Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» - правонаступник Відкритого акціонерного товариства «Банк-Універсальний»прозобов'язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Національного банку України (далі по тексту - НБУ), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» - правонаступник відкритого акціонерного товариства «Банк-Універсальний», в якому просить визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати надати інформацію на запит позивача від 18 серпня 2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ненадання Національним банком України відповіді по суті запиту суперечить вимогам Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки відповідач наділений повноваженнями щодо надання запитуваної інформації.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив, зазначивши, що відповідь на запит надано своєчасно, у повному обсязі та у межах компетенції Національного банку України; за результатами розгляду запиту позивача надано всю наявну інформацію та повідомлено про відсутність запитуваної інформації щодо конкретної заявки клієнта банку.

Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 18.08.2015 позивачем було скеровано запит на інформацію до Національного банку України, в якій він просив повідомити чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» та чи надходила заявка від 02.11.2007 про продаж на міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 100 000 доларів США від Заявника через Банк і купівлю української гривні.

Проте, станом на момент подання позову, відповідь на даний запит на адресу позивача не надходила, у зв'язку з чим останній звернувся до суду.

Статтею 40 Конституції України держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У п.1 ч.1ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» закріплено право запитувача на доступ до публічної інформації, яке гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати таку інформацію.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується, серед іншого, шляхом наданням інформації за запитами на інформацію.

Згідно ч.1 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Ч.5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Згідно ч.1 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У відповідності до ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3)особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

З аналізу наведених норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» в їх сукупності суд приходить до висновку, що за результатами розгляду запиту представника позивача Національний банк України мав би надати відповідну інформацію, або відмовити у наданні запитуваної інформації, зокрема у зв'язку з тим, що не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Як вбачається з наданих відповідачем письмових заперечень, на адресу представника позивача була надіслана відповідь від 27.08.2015 №40-01008/60924, на запит ОСОБА_1, наступного змісту: « 02.11.2007 ПАТ «Універсал Банк» здійснював операції з купівлі/продажу безготівкових доларів США за гривню. Одночасно повідомлено, що Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ не передбачає відображення інформації щодо заявок конкретних фізичних осіб - клієнтів комерційних банків. Також, відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, яка надходила до Національного банку України за формою № 520, відображалася у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів».

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що Національний банк України володіє запитуваною позивачем інформацією.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затверджене постановою Національного банку України від 10 серпня 2005 року №281, оскільки вказане положення прямо не передбачає обов'язку відповідача володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Також суд звертає увагу позивача на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з відтиску печатки, запит від 18.08.2015 був отриманий відповідачем - 21.08.2015 та зареєстрований за вх. № ЗП/526/1011 із створенням електронної копії документа.

Також представник відповідача у судовому засіданні надав докази відправлення представнику позивача - ОСОБА_3 відповіді від 27.08.2015 №40-01008/60924, а саме витяг із Журналу обліку вихідних документів (дата формування 28.08.2015) сформований засобами системи автоматизованого документообігу АСКОД та список рекомендованих листів поданих на відправлення в 8 поштове відправлення м.Києва від 28.08.2015.

Суд приймає до уваги те, що відповідачем відповідь на запит позивача була підготовлена вчасно, а саме 27.08.2015. Також суд приймає до уваги те, що відповідачем зазначена відповідь була також вчасно підготовлена до відправки, про що свідчить відмітка в журналі вихідної документації.

Оскільки Закон України «Про доступ до публічної інформації» тільки встановлює строк надання відповіді і не визначає, що такий строк має враховувати час для поштового обігу, суд вважає, що, в разі надання відповіді поштою, моментом надання відповіді слід вважати момент її передачі органам поштового зв'язку, так як з цього моменту подальший рух поштового відправлення ніяким чином не залежить від відповідача.

Що ж стосується саме неотримання позивачем цієї відповіді, то суд приймає до уваги те, що, відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «М», які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення. Таким чином у суду відсутня можливість встановити підстави неотримання позивачем відповіді відповідача та наявність чи відсутність вини відповідача в такому неотриманні, оскільки відповідачем не було надано суду штриховий кодовий ідентифікатор чи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Неможливість встановлення таких обставин виключає можливість задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання в п'ятиденний строк письмової відповіді на запит позивача.

Проте, враховуючи також те, що доказів саме отримання позивачем вищезазначеного поштового відправлення з відповіддю відповідача в матеріалах справи немає, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги частково і зобов'язати відповідача повторно повідомити позивача про результати розгляду його інформаційного запиту шляхом надіслання вищезазначеної відповіді від 27.08.2015 № 40-01008/60924.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Національним банком України доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій при розгляді запиту з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України; у свою чергу позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню в частині позовних вимог.

Керуючись статтями 69-71, 159-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов'язати Національний банк України повторно надіслати ОСОБА_1 лист від 27.08.2015 №40-01008/60924.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.С. Мазур

Судді В.І. Келеберда

А.В. Літвінова