Ухвала суду № 57195577, 14.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3387/16 Справа № 201/6362/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Батманова В. В. Доповідач - Гайдук В.І.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Гайдук В.І.,

суддів Єлізаренко І.А., Калиновського А.Б.,

за участю секретаря Гулієва М.І.о,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, Державної реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання правочинів недійсними, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, зазначаючи, що 03 квітня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір про поділ майна подружжя, а також договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Оскільки під час укладення вказаних правочинів не було враховано, що позивачу належить 1/4 частина вказаної квартири, ОСОБА_2 просив суд визнати їх недійсними, скасувати рішення про реєстрацію права власності та витребувати належну йому 1/4 частину квартири із чужого незаконного володіння.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2016 року позовні вимоги було задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 529380, видане 15 лютого 2013 року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції на право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 в частині 1/4 частки квартири, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.09.93, та внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав та їх обтяжень.

Визнано недійсним договір про поділ майна подружжя від 03 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В., зареєстрованого за реєстровим номером 475, в частині 1/4 частки квартири, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.09.93, та внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав та їх обтяжень.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 від 03 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В., зареєстрованого за реєстровим номером 475, в частині 1/4 частки квартири, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.09.93, та внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав та їх обтяжень.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/4 частки квартири АДРЕСА_2.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат (т.2 а.с. 65-68).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог, у зв'язку з чим ставить питання про його скасування в цій частині та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі (т. 2 а.с. 151-153).

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, представник по довіреності ОСОБА_3, посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, у зв'язку з чим ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відхилення позовних вимог (т. 2 а.с. 77-80).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на праві приватної спільної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Житлово-комунальним управлінням Міністерства промисловості України 27.09.1993, належала квартира АДРЕСА_3, що підтверджується копією зазначеного свідоцтва (т.1 а.с. 6).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2007 року за ОСОБА_7 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_4 (т.1 а.с. 61-62).

29 лютого 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_5 (т.1 а.с. 63).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2008 року зазначене заочне рішення від 02 липня 2007 року було скасовано та ухвалою цього ж суду від 19 листопада 2008 року позов ОСОБА_7 залишено без розгляду (т.1 а.с. 7-8).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2011 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 укладений 29 лютого 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С.В.

Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_6.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 (т.1 а.с. 10-14).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2011 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу скасовано та позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині задоволено частково.

Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 укладений 29 лютого 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С.В. недійсним в 1/4 його частині, що належить ОСОБА_2 згідно до свідоцтва про право власності на житло від 27.09.1993. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2011 року залишено без змін (т.1 а.с. 15-16,17-18).

Таким чином, спірна квартира перебувала у частковій власності сторін, а саме ? частина у власності ОСОБА_2, а інша - 3/4 частини у власності ОСОБА_4

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

03 квітня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір про поділ майна подружжя, згідно якому останній набув права власності на 1/2 частину спірної квартири. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В. та право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 19).

03 квітня 2015 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_3 договір дарування, згідно якому подарувала останньому належну їй 1/2 частину спірної квартири. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В., право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 20).

Згідно до положень ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

За правилами ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, а одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 на праві власності належить частка у спірній квартирі, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, вірно виходив з того, що права позивача, які протиправно були порушені відповідачами при укладені між собою угод визнав частково недійсними свідоцтво про право власності на нерухоме майно та угоди щодо розділу майна та дарування спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 правильність таких висновків не спростовують, оскільки позивачу належить 1/4 частка спірної квартири, а інші співвласники укладені угоди не спорювали.

Також колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3, оскільки наведені в ній доводи спростовуються матеріалами справи та судовими рішеннями.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: