Рішення № 57189119, 11.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/7131/15-ц 11.04.2016 11.04.2016 11.04.2016

Справа №487/7131/15-ц Головуючий у першій інстанції Корнешова Т.В.

Провадження № 22ц-/784/608/16 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 20

Рішення

Іменем України

11 квітня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Гордійчук С.С.,

за участі: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника відповідача - Романчука С.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 січня 2016 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про стягнення коштів,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Заводський ВДВС ММУЮ) про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 16 січня 2006 року вона придбала з прилюдних торгів 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 сплативши за нього кошти в розмірі 167 500 грн.

Вищезазначене нерухоме майно належало Закритому акціонерному товариству «Парус - Люкс» (далі - ЗАТ «Парус - Люкс») та було реалізовано з прилюдних торгів в порядку примусового виконання судового рішення.

Але, рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року зазначені торги визнані недійсними, у зв'язку з порушенням при проведенні торгів вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Посилаючись на викладене, а також на те, що відчуження майна з прилюдних торгів віднесено до угод купівлі - продажу, й така угода визнана недійсною у судовому порядку, але без застосування наслідків недійсного правочину, керуючись ч.1 ст.216, ст.661 ЦК України просила повернути їй сплачені за недійсним договором кошти, шляхом стягнення їх з Заводського ВДВС ММУЮ.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва 27 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені в повному обсязі. Стягнуто з Заводського ВДВС ММУЮ на користь позивача 167 500 грн. та судові витрати в розмірі 1 675 грн.

В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на неповне з'ясування судом дійсних обставин справи та порушення норм матеріального права, просив скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах позивачу відмовити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами договору від 16 січня 2006 року, укладеного за результатами проведення прилюдних торгів з реалізації майна, є позивач, як покупець майна, та Заводський ВДВС ММУЮ, як організатор проведення торгів, з якого і потрібно стягувати кошти.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками районного суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення районного суду не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за їх результатами акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі - продажу майна на прилюдних торгах, а відтак - є правочином.

Оскільки відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі - продажу, то така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч.ч.1-3 та ч.6 ст.203 ЦК України (ч.1 ст.215 ЦК України).

Підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року №68/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за №745/4038 (далі - Тимчасове положення).

Такий висновок узгоджується з нормами ст.ст.650,655 та ч.4 ст.656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд.6 Тимчасового положення, гл.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року за №20/5 (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), ст.34 Закону України «Про нотаріат»).

Така правова позиція викладена й у постанові Верхового Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс/12.

Отже, враховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів віднесено до угод купівлі - продажу, й така угода визнана недійсною у судовому порядку, але без застосування наслідків недійсного правочину, вимога про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена окремо.

За загальним правилом, встановленим ст.216 ЦК України, наслідком укладення правочину, що не відповідає вимогам закону і визнається недійсним, є двостороння реституція.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Двостороння реституція можлива лише між сторонами правочину, який визнано недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону, та полягає в тому, що сторони повертаються до попереднього стану.

Судами попередніх інстанції встановлено, що на виконання виконавчого документа у зведеному виконавчому провадженні, державним виконавцем Заводського ВДВС ММУЮ було арештовано та описано 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в місті Миколаєві, які перебували в заставі АБ «Південний» відповідно до договору, укладеного з ЗАТ «Парус - Люкс» від 10 червня 2002 року.

10 листопада 2005 року Заводський ВДВС ММУЮ звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультимедіа софт» із заявкою на реалізацію вищевказаного арештованого майна, що належало ЗАТ «Парус - Люкс».

16 січня 2006 року відбулися прилюдні торги з реалізації 3/5 частини житлового будинку за АДРЕСА_1 в місті Миколаєві, переможцем яких стала ОСОБА_3, запропонувавши 167 500 грн., про що складено протокол проведення прилюдних торгів з реалізації майна за №5150071/189 (а.с.6).

30 січня 2006 року старшим державним виконавцем складено акт проведення прилюдних торгів, на підставі якого ОСОБА_3 отримала свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 13 лютого 2006 року, видане приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В., зареєстроване в реєстрі за №355 (а.с.5,7,8).

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року, ухваленого за наслідком розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма Аменд» на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2013 року, визнанні недійсними прилюдні торги з реалізації 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в місті Миколаєві, проведені 16 січня 2006 року, оформлені протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації майна від 16 січня 2006 року за №5150071/189 та актом проведення прилюдних торгів від 30 січня 2006 року з реалізації майна, належного ЗАТ «Парус - Люкс». Також, визнано недійсним свідоцтво про право власності на майно, яке складається з 3/5 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, АДРЕСА_1, видане 13 лютого 2006 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В.

Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу - продавця і покупця, до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов'язальних відносин.

Відповідно до п.4.14 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна торги закінчуються підписанням протоколу про результати торгів, який має силу договору.

Згідно Протоколу №5150071/189 від 16 січня 2006 року про проведення прилюдних торгів з реалізації майна, переможець торгів, ОСОБА_3, має внести на поточний рахунок ТОВ «Мультимедіа Софт» кошти в сумі 159 142 грн. 70 коп., що дорівнює різниці між ціною продажу придбаного ним лота і сумою раніше внесеного гарантійного внеску в розмірі 8 357 грн. 30 коп.

Отже, покупцем за укладеним за результатами торгів договором купівлі-продажу є переможець торгів ОСОБА_3

Вирішуючи питання про те хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором необхідно виходити з умов договору, що укладається між ДВС та спеціалізованою організацією.

У випадку якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом ДВС договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу ДВС, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є ДВС. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом ДВС договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація.

Оскільки відносини між виконавчою службою та спеціалізованою організацією регулюються укладеним між ними договором, то в кожному конкретному випадку, виходячи з його умов, слід встановлювати, хто саме є продавцем за укладеним на торгах договором і до кого може звернутися покупець з вимогою про повернення коштів у разі недійсності такого договору купівлі-продажу із застосуванням правового механізму, передбаченого ст.216 ЦК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Заводський ВДВС ММУЮ є стороною правочину, який був визнаний недійсним, а тому на нього повинно бути покладено обов'язок із повернення коштів.

Проте, такого висновку суд дійшов без з'ясування дійсних обставин справи та характеру спірних правовідносин.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не врахував особливості процедури проведення прилюдних торгів, не дослідив умови договору, укладеного між відділом ДВС та організацією, яка проводила торги, не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять даних про те, що прилюдні торги з продажу нерухомого майна були організовані та проведені саме Заводським ВДВС ММУЮ, не з'ясував дійсний характер спірних правовідносин, а також не вирішив питання у відповідності до ст.33 ЦПК України щодо залучення до участі у справі спеціалізовану організацію в якості співвідповідача та дійшов передчасного висновку, що саме Заводський ВДВС ММУЮ, який проводив стягнення на підставі виконавчого документу, має повернути кошти за правочином, який був визнаний недійсним.

Отже, вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції не звернув уваги на склад осіб, які приймають участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

За положеннями п.2 ч.6 ст.130 ЦПК України, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Позивач не зверталася до суду з клопотанням про залучення до участі у справі спеціалізовану організацію як співвідповідача.

Суд апеляційної інстанції в силу наданих ЦПК України повноважень позбавлений можливості на стадії апеляційного розгляду справи залучити ТОВ «Мультимедіа Софт» до участі у справі в якості співвідповідача.

Оскільки рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до п.п.1,3, 4 ч.1, ч.3 ст.309 ЦПК України оскаржуване рішення слід скасувати, а в позові ОСОБА_3 відмовити.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь відповідача також необхідно стягнути судовий збір, сплачений останнім за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції - задовольнити.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 січня 2016 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про стягнення коштів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 1 842 (одна тисяча вісімсот сорок дві) грн. 50 коп. на відшкодування судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко