Рішення № 57186967, 15.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2088/16 Головуючий у 1-й інстанції: Галчанський С.В.

Є.У.№ 323/2639/15-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Савченко О.В.,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Тавріда», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 16 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райф-файзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ТОВ «Агрофірма Тавріда», було укладено кредитний договір №010/02-2/87 про відкриття позичальнику не відновлювальної кредитної лінії у сумі 70 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50% річних з кінцевим терміном повернення 15 квітня 2009 року. Умовами договору також передбачено нарахування банком у разі порушення позичальником графіку погашення кредиту та відсотків, встановлених договором, пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.

15 січня 2009 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Агрофірма Тавріда» було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до умов якої позичальник зобов'язався спрямовувати всю виручку від реалізації сільськогосподарської продукції врожаю 2008 року на погашення кредиту.

02 березня 2009 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Агрофірма Тавріда» було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, відповідно до умов якої строк погашення кредитного договору продовжено до 30 жовтня 2009 року та встановлений новий графік погашення кредиту.

30 червня 2009 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Агрофірма Тавріда» було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору, відповідно до умов якої встановлений новий графік погашення кредиту.

24 вересня 2009 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Агрофірма Тавріда» було укладено додаткову угоду №4 до кредитного договору, відповідно до умов якої строк погашення кредитного договору продовжено до 29 жовтня 2010 року та встановлений новий графік погашення кредиту.

3 метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 18 квітня 2008 року між банком та позичальником було укладено договір застави транспортного засобу №010/02-2/87/4, а саме: належної позичальнику сільгосптехніки та обладнання.

Крім цього, з метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 16 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договори поруки №010/02-2/87/1 і №010/02-2/87/2, відповідно до умов яких поручителі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 кожний окремо на добровільних засадах взяли на себе зобов'язання перед кредитором солідарно відповідати за зобов'язаннями позичальника, які виникають з умов кредитного договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Агрофірма Тавріда».

Позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 07 серпня 2015 року становить 20 291,32 доларів США, заборгованість зі сплати відсотків становить 9 940,67 доларів США, заборгованість за пенею становить 332 358,32 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив суд в рахунок погашення заборгованості у сумі 981 865,30 грн. за кредитним договором звернути стягнення на заставне майно шляхом реалізації її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на рівні ринкових цін на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження; стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 981 65,30 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 3654 грн.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року позов задоволено повністю.

У рахунок погашення заборгованості у сумі 981 865,30 гривень за Кредитним договором №010/02-2/87 від «16» квітня 2008 р. звернуто стягнення на предмет застави, а саме:

МТЗ-82.1, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова: маш. НОМЕР_2, двиг. НОМЕР_3, 2003 року випуску, ринкова вартість 46200 грн.;

сівалка СПУ 6ЛД, реєстраційний №4, 2003 року випуску, ринкова вартість 14300 грн.;

культиватор КПС-4, реєстраційний номер № 5, 2003 року випуску, ринкова вартість 4300 грн.;

культиватор КПС-4, реєстраційний номер № 6, 2003 року випуску, ринкова вартість 4300 грн.;

культиватор КШН 5, 6, реєстраційний номер №30, 2001 року випуску, ринкова вартість 21400 грн.;

плуг ПЛН 3-35, реєстраційний номер №20, 2001 року випуску, ринкова вартість 1500 грн.;

плуг ПЛН 3-35, реєстраційний номер №21, 2001 року випуску, ринкова вартість 1500 грн.;

плуг ПЛН 3-35, реєстраційний номер №22, 2001 року випуску, ринкова вартість 1500 грн.;

плуг ПЛН 5-35, реєстраційний номер №12, 2001 року випуску, ринкова вартість 3400 грн.;

плуг ПЛН 4-35, реєстраційний номер №13, 2002 року випуску, ринкова вартість 4800 грн.;

сівалка зернова СЗС-3, 6, реєстраційний номер №9, 2002 року випуску, ринкова вартість 13300 грн.;

сівалка зернова СЗС-3, 6, реєстраційний номер №10, 2002 року випуску, ринкова вартість 13300 грн.;

борона БГР-4, 2 «Солоха», реєстраційний №23, номер кузова Зав. №18, 2006 року випуску, ринкова вартість 39600 грн.;

сівалка СУПН-8, реєстраційний номер №15, номер кузова Зав. №0175, 2004 року випуску, ринкова вартість 18500 грн.;

прес отжима масла ПМ-450 з редуктором Ц2У 315 та електродвигуном 11 кВт, реєстраційний номер №40, номер кузова Зав. №1197, 2007 року випуску, ринкова вартість 32800 грн.;

прес отжима масла ПМ-450 з редуктором Ц2У 315 та електродвигуном 11 кВт, реєстраційний номер №41, номер кузова Зав. №1196, 2007 року випуску, ринкова вартість 32800 грн.;

прес отжима масла ПМ-450 з редуктором Ц2У 315 та електродвигуном 11 кВт, реєстраційний номер №42, 2007 року випуску, ринкова вартість 32800 грн.,

шляхом реалізації її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на рівні ринкових цін на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Тавріда», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №010/02-2/87 від 16 квітня 2008 року у розмірі 981 865 грн. 30 коп.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Тавріда», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 3654 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку із такими обставинами.

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

За ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що вимоги позивача ґрунтуються на умовах договорів та діючого законодавства, тому підлягають задоволенню.

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з грубими порушеннями норм як матеріального, так і процесуального права.

За змістом ст.ст. 1054, 1050 ч. 2 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За нормами ст.ст. 526, 611, 623, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором.

За правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16.04.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»», та ТОВ «Агрофірма Тавріда» було укладено кредитний договір № 010/02-2/87 (невідновлювальна кредитна лінія), за умовами якого Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 70 000 доларів США із сплатою 13,5% річних. Кредит надається позичальнику строком до 15.04.2009 року (а.с. 77-80).

15 січня 2009 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Агрофірма Тавріда» було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до умов якої позичальник зобов'язався спрямовувати всю виручку від реалізації сільськогосподарської продукції врожаю 2008 року на погашення кредиту( а.с.81).

02 березня 2009 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Агрофірма Тавріда» було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, відповідно до умов якої строк погашення кредитного договору продовжено до 30 жовтня 2009 року та встановлений новий графік погашення кредиту (а.с.82).

30 червня 2009 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Агрофірма Тавріда» було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору, відповідно до умов якої встановлений новий графік погашення кредиту (а.с.83).

24 вересня 2009 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Агрофірма Тавріда» було укладено додаткову угоду №4 до кредитного договору, відповідно до умов якої строк погашення кредитного договору продовжено до 29 жовтня 2010 року та встановлений новий графік погашення кредиту (а.с.84).

3 метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 18 квітня 2008 року між банком та позичальником було укладено договір застави транспортного засобу №010/02-2/87/4, а саме: належної позичальнику сільгосптехніки та обладнання (а.с.86-87).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в той же день, 16.04.2008 року, між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 010/02-2/87/1, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ТОВ «Агрофірма Тавріда» взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008 року, а саме: повернути кредит у розмірі 70 000 дол. США; сплатити проценти за користування кредитними коштами,комісійну винагороду, неустойку, штраф, пеню в строки та у випадках, передбачених кредитним договором.

Поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.2.1 договору поруки).

Пунктом 4.1 договору поруки сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту закінчення забезпеченого ним зобов'язання.

Також порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (а.с. 89-90).

Аналогічний договір поруки за № 010/02-2/87/2 того ж дня було укладено і з ОСОБА_5 ( а.с.91-92).

Станом на 07.08.2015 року у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору заборгованість становить за кредитом 20 291, 32 долари США, за відсотками 9 940, 67 доларів США, пеня 168 098, 44 грн. (а.с.131-135).

Банком у листопаді 2014р. була направлена вимога про повернення кредиту вих. № 114-16-0-00/6-3118 позичальнику і поручителям (а.с. 96-97).

Вказана вимога відповідачами не виконана.

З позовом до суду Банк звернувся у серпні 2015р. (а.с. 3-5, 42), отже, до поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 Банк звернувся до суду вже після спливу трирічного строку, встановленого кредитним договором і п.4.1 договору поруки.

Оскільки строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобов'язання поруки, то право кредитора і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зобов'язання поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за договорами поруки №010/02-2/87/1, 010/02-2/87/2, що укладені 16.04.2008 року між Банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 припинились відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Судова колегія вважає встановленим, що Банк як кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який відповідно до умов кредитного договору настав 29.10.2010 року, не пред'явив вимоги до поручителів про виконання ними зобов'язань поручителя. Отже, вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів задоволенню не підлягають.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постановах від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14, від 18 липня 2012 року у справі № 6-78цс12, у справі 6-263 цс15 від 23.09.2015 року, 6-1348 цс 15 тощо.

Крім того, відповідно до правової позиції, яка висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення « пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Крім того за положеннями ч. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених статтею 205 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Відповідно до статті 15 ЦПК України в порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За змістом статей 1 та 12 ГПК України господарським судам підвідомчі спори, які випливають з господарської діяльності та виникли між юридичними особами чи суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За правилами ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк звернувся до суду з позовом до позичальника ТОВ «Агрофірма Тавріда», поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_5. про солідарне стягнення заборгованості порядку за кредитним договором .

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 01 липня 2015 року, справа № 6-745ц15, яка за яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України має бути обов'язковою у застосування відповідної правової норми.

Таким чином, вимоги юридичної особи ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до юридичної особи ТОВ «Агрофірма Тавріда» підлягають розгляду в порядку господарського судочинства (ст. 12 ГПК України), а вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до фізичної особи ОСОБА_4 і ОСОБА_5, що виникли з договорів поруки, згідно з положенням ст. 543 ЦК України можуть бути самостійним і розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення у частині вирішення позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Агрофірма Тавріда» необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити. Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 206 ЦПК України необхідно повідомити публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що розгляд його позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Тавріда» про стягнення заборгованості за договором кредиту і звернення стягнення на предмет застави віднесено до юрисдикції господарських судів.

На підставі ст.88 ч.5 ЦПК України з Банку на корить ОСОБА_4 підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції на суму 4019,41 грн.

Керуючись ст. ст.307, 309,310 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року по цій справі скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Тавріда» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити. Повідомити публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що розгляд його позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Тавріда» про стягнення заборгованості за договором кредиту і звернення стягнення на предмет застави віднесено до юрисдикції господарських судів.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_4 4019,41 грн. (чотири тисячі сто дев'ятнадцять гривень 41 коп.) компенсації судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: