Постанова № 57184198, 15.04.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/3501/16-а

Провадження № 2-а/263/81/2016

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2016 року суддя Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1, розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя про визнання дій неправомірними та зобовязання відновити виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулась до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання дій Управління ПФУ неправомірними та зобовязання відновити виплату пенсії. Вказала, що вона є пенсіонером, знаходиться на обліку в УПФУ в Жовтневому районі міста Маріуполя. З 17.12.2014 року позивачеві було призначено та вона отримувала пенсію відповідно до п. 3 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пенсія за віком із зниженням пенсійного віку водій міського транспорту). В теперішній час позивач працює на державній службі на посаді спеціаліста секретаріату прокуратури Донецької області. З 01.04.2015 року виплата пенсії за віком їй була припинена. У звязку із цим позивач звернулась до відповідача із письмовою заявою. Відповідач у своїй відповіді від 24.09.2015 року № 25000/05 послався на положення п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (далі Закон 213), яким внесені зміни, зокрема й до статті 37 Закону України «Про державну службу». Відповідно до внесених змін до ст. 37 вказаного Закону «тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цієї статті, не виплачуються». Із вказаними доводами відповідача позивач не погодилась, вважає дії відповідача незаконними.

Ухвалою суду від 23.03.2016 року при відкритті провадження у справі було залишено без розгляду позовні вимоги позивача за період з 01.04.2015 року по 21.09.2015 року на підставі вимог ст. 99 КАС України.

Представник відповідача надіслав свої заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що ОСОБА_2 прийнята на облік в УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя з 01.04.2015 року.

ОСОБА_2 на даний час працює па посаді спеціаліста секретаріату прокуратури Донецької області.

З 01.04.2015 року ОСОБА_2 у відповідності до Закону України від 02.03.2015 року № 213-V1I «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» пенсія тимчасово не виплачується як пенсіонеру, що працює в прокуратурі Донецької області на посаді спеціаліста секретаріату, ця посада дає право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру».

Згідно з ч. 2 сі. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України № 1788 від 05.11.1991 року «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у звязку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 від 02 березня 2015 року внесено зміни до ст. 47 Закону України № 1058 від 09.07.2003 року «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

З урахування внесених змін вказана стаття Закону передбачає, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів 1 та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. З 1 січня 2016 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

З 01.01.2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911 від 24.12.2015 року, відповідно до якого особам, які працюють на посадах та па умовах, передбачених Законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання не виплачується.

Таким чином, зазначена норма чітко встановлює, що пенсія особам, які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Тобто, визначено, що підставою для припинення виплати пенсії є саме факт роботи особи на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно зазначеним законам, при чому в даному випадку не має значення, чи набула особа таке право (тобто чи наявні підстави визначені законом для її призначення - вік, інвалідність, тощо) чи ні.

Вважає, що обмеження у виплаті пенсії працюючим державним службовцям не є звуженням прав та свобод, а є лише тимчасовим необхідним заходом, що свідчить про поновлення пенсійної виплати у разі звільнення чи по закінченню дії нормативно-правового акту.

За таких обставин, пенсії відповідно Закону України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України з 01.06.2015 року не призначаються та не перераховуються.

На підставі зазначених заперечень просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 183-2 КАС України скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пенсійне забезпечення громадян України, в т.ч. порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовим актами.

Суд зазначає, що посада, на якій працює позивач дійсно не дає позивачеві право виходу на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки позивач не має права отримувати пенсію у порядку та на умовах ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 37 вказаного Закону [в редакції Закону N 213-VIII (213-19) від 02.03.2015 року, чинного з 28.03.2015 року, яка діє в теперішній час та на час зупинення позивачеві виплати пенсії з 01.04.2015 року] «на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (1058-15), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (1058-15 ), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку».

Оскільки позивач не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (позивачеві на теперішній час лише 51 рік), та не має стажу державної служби 10 років, позивач не має права на отримання пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Крім того, відповідно до пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213 «у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України».

Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213 закон щодо призначення спеціальних пенсій прийнятий не був до 1 червня 2015 року, тому з 1 червня 2015 року втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення за вислугою років державних службовців за цим Законом, і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються. На даний час особам, які підпадають під дію Закону України «Про державну службу», пенсія призначається на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права жодній особі на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у звязку з чим відпали передбачені ст. 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції Закону 213) підстави для невиплати позивачеві пенсії, призначеної відповідно до вказаного Закону. З 1 червня 2015 року перешкоди для виплати пенсій усім державним службовцям відсутні.

До аналогічних висновків прийшов і Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у постанові від 03.08.2015 року у справі № 335/5120/15-а.

Крім того, відповідно до п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, яким внесені зміни до статті 37 Закону України «Про державну службу», не виплачуються лише ті пенсії, які призначені відповідно до цієї статті (ст. 37 Закону України «Про державну службу).

Проте суд зазначає, що позивач ніколи не отримувала пенсію відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», а отримувала пенсію відповідно до п. 3 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто отримувала пенсію за віком.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, представлені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про неправомірність дій Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 128, 158, 161, 162, 163 КАС України,

ПОСТАНОВИВ :

Позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя про визнання дій неправомірними та зобовязання поновити виплату пенсії задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя щодо зупинення виплати пенсії ОСОБА_2.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя відновити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, виплату раніше призначеної пенсії відповідно до п. 3 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 22 вересня 2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) гривня 20 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.М. Томілін