Рішення № 5717638, 11.08.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 28/23111.08.09

за позовом відкритого акціонерного товариства „Комсомольський хлібозавод”, м. Комсомольськ, Полтавська область

до товариства з обмеженою відповідальністю „МД Ритейл”, м. Київ

про стягнення 17003,68 грн.

Суддя Копитова О.С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Семесько В.Б., предст. за дов. № 87 від 27.03.2009 року

від відповідача: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Комсомольський хлібозавод” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ МД Ритейл” про стягнення 17003,68 грн., в тому числі 15716,44 грн. боргу, втрат від інфляції в розмірі 330,05 грн., 3% річних у розмірі 471,49 грн. та пені в розмірі 485,70 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю „ МД Ритейл” зобовязань щодо оплати отриманого від відкритого акціонерного товариства „Комсомольський хлібозавод” товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.05.2009 року справу передано за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2009 року справу прийнято до розгляду господарським судом м. Києва та призначено судове засідання на 10.07.2009 року.

Розгляд справи відкладався.

Також, з метою забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на активи, які належать відповідачу.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п.1.1 Розяснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 „Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

Під час судового розгляду справи позивачем подано заяву про зміну позовних вимог , в яких позивач зменшив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, 3% річних, втрат від інфляції та збільшив щодо стягнення пені. В звязку з чим просив суд стягнути з відповідача 11203,57 грн. основний борг, 1156,58 грн. пені, 235, 27 грн. втрати від інфляції, 336,11 грн. 3 % річних.

Відповідач відзив на позов не надав.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, представники відповідача в судові засідання не зявились, причини неявки в судове засідання невідомі.

В судовому засіданні 11.08.2009 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

09.09.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МД Ритейл»(надалі по тексту ТОВ «МД Ритейл»), Покупець та відкритим акціонерним товариством «Комсомольський хлібозавод»(надалі по тексту ВАТ «Комсомольський хлібозавод»), Постачальник укладено Договір поставки № 341 (надалі по тексту Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобовязується в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставляти Товар, а Покупець зобовязується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати Товар і оплачувати його вартість (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 1.3 Договору право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження Товару переходить від Постачальника до Покупця в момент, коли Товар поставлено Покупцю. Право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі Товару.

Відповідно до п. 9.1-9.2 Договору оплата за Товар здійснюється шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Сторони погодили, що Покупець здійснює оплату Товару протягом 35 банківських днів з моменту поставки Товару.

Як убачається з матеріалів справи позивач протягом листопада грудня 2008 року здійснював поставку відповідачеві товару ( хлібно-булочної продукції), що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Зазначені накладні оформлені належним чином згідно діючого законодавства та у відповідності з умовами Договору.

Відповідач в повному обсязі за отриманий товар не розрахувався і 12.01.2009 року позивач направив відповідачеві претензію з вимогою погасити заборгованість в розмірі 15716,44 грн. до 20.01.2009 року. Однак відповідач, згідно наявних в матеріалах справи доказів заборгованості в установлені строки не погасив.

Матеріали справи містять копію гарантійного листа відповідача від 30.12.2008 року, направленого позивачу, в якому відповідач просить позивача не зупиняти поставку товару та зобовязується здійснювати в подальшому розрахунки згідно умов Договору.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів відповідач з позивачем в повному обсязі не розрахувався та станом на день прийняття рішення заборгованість за поставлений товар складає 10214,44 грн., що підтверджується довідкою позивача за підписом голови правління позивача та наявними матеріалами справи.

При цьому, суд враховує, що після порушення провадження по справі відповідачем було частково погашено заборгованість перед позивачем в розмірі 5 502 грн.

Враховуючи викладені обставини, провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 5 502 грн. підлягає припиненню з підстав зазначених в п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Крім того, позивач після порушення провадження по справі подав заву в якій фактично відмовився від стягнення з відповідача втрат від інфляції в розмірі 94,78 грн. та 3 % річних в розмірі 135,38 грн. Відмова позивача від позову в цій частині прийнята судом.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 230,26 грн. підлягає припиненню з підстав зазначених в п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи встановлений факт укладання між сторонами договору поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено вище, п. 9.2 Договору сторони погодили, що Покупець здійснює оплату Товару протягом 35 банківських днів з моменту поставки Товару.

Факт отримання товару відповідачем матеріалами справи підтверджений, однак відповідач у встановлені законодавством та договором строки не розрахувався.

З огляду на викладене суд вважає, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в розмірі 10214,44 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а таким чином позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене суд вбачає, що за прострочення відповідачем виконання зобовязань з оплати вартості отриманого товару підлягає стягненню 3% річних 336, 11 грн. та компенсація втрат від інфляції у розмірі 235,27 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобовязань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

Відповідно до п. 12.3 Договору за несвоєчасну оплату поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період виникнення заборгованості від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

За таких обставин, суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1156,58 грн.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідач в судові засідання не з'явився, доказів, що спростовували б доводи позивача в повному обсязі не надав.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог. Крім того, судом враховується той факт, що позивачем заявою від 15.05.2009 року було фактично збільшено суму позову щодо стягнення з відповідача пені, однак державне мито в повному обсязі сплачене не було. В звязку з тим, що судом розглянуті всі вимоги позивача, господарський суд вважає за доцільне стягнути з позивача несплачену суму державного мита. Судові витрати, що сплачені позивачем при поданні позову за частину вимог від яких позивач відмовився під час судового розгляду справи покладаються на позивача, в звязку з припиненням провадження по справі.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд

ВИРІШИВ:

Провадження по справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 5502 грн., втрат від інфляції в розмірі 94,78 грн. та 3 % річних в розмірі 135,38 грн. припинити.

Решту позовних вимог задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „МД Ритейл ” (04080, м. Київ, вул. Турівська,29, ід. код 34482413, р/р 26005013000433 філії «Київської регіональної дирекції ВАТ ВТБ Банк, МФО 380195, р/р 2600015557 в «райфайзен банк Аваль»м. Київ, МФО 300335 або з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь відкритого акціонерного товариства «Комсомольський хлібозавод»(39800, Полтавська область, м. Комсомольськ, вул. Строни, 43, р/р 260083011550043 в ПІБ м. Комсомольська, МФО 331133) 11942,4 грн. (одинадцять тисяч девятсот сорок дві гривні сорок копійок), з яких 10214,44 грн. (десять тисяч двісті чотирнадцять гривень сорок чотири копійки) основного боргу, 1156,58 грн. (одна тисяча сто пятдесят шість гривень пятдесят вісім копійок) пені, 235,27 грн. (двісті тридцять пять гривень двадцять сім копійок) втрати від інфляції, 336,11 грн. (триста тридцять шість гривень одинадцять копійок) 3 % річних, а також 174,44 грн. (сто сімдесят чотири гривні сорок чотири копійки) державного мита, 116,46 грн. (сто шістнадцять гривень сорок шість копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Комсомольський хлібозавод»(39800, Полтавська область, м. Комсомольськ, вул. Строни, 43, р/р 260083011550043 в ПІБ м. Комсомольська, МФО 331133) на користь державного бюджету 6,71 грн. (шість гривень сімдесят одну копійку) державного мита.

Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

СуддяО. С. Копитова